Актор Назар Борушок: про українське кіно, залежність від російської кіноіндустрії та президентські вибори

Українське кіно, хоч і вкрай повільними темпами, все ж поступово розвивається, щороку створюючи нову плеяду акторів. Але при цьому існує парадокс, 70% кіносеріалів на українських телеканалах – російського виробництва. Назар Борушок, актор театру та кіно,  розповів журналістам Times.ZT про “кухню” вітчизняної кіноіндустрії, про те, як стати зіркою і що таке “фарт” для випускника театрального вишу.

Чому,  будучи випускником Прикарпатського університету з дипломом економіста, ви пішли в театр?

Ух. В мене дід був актором. Тут може бути якась містика, бо театр мені страшенно не подобався. В школі я не міг вивчити вірш на чотири рядки. В діда був гурток, він мав звання народного. Але він був мені нецікавим. Після смерті дідуся в мене різко з’явився інтерес до цієї професії. Буквально за два тижні після смерті я поїхав в Київ вступати в університет (ред. – Київський національний університет театру, кіно i телебачення імені I. К. Карпенка-Карого). Я готувався до вступу, але поступив лише за півроку.

А викладачів з університету Карпенка-Карого не здивувало те, що ви мали диплом економіста з відзнакою?

Мене не допитували звісно, але він мені дуже допоміг. Я вступив в Карпенка-Карого завдяки йому на другий курс. Не розумів, як це можна було пов’язати, але так склалося.

Як важко «пробитися» студенту після Карпенка-Карого?

Потрібні талант та зв’язки. Коли я приїхав в Київ, в мене їх взагалі не було, все сам. Але загалом, це фарт. Я спілкуюся зі своїми одногрупниками, багато хто без роботи, причому вони дуже талановиті. Сидять в гуртожитках без роботи. Тому 99,9% – це фарт, лише якщо ти попадеш в правильне русло. Завдяки “Постравматичній рапсодії” я опинився там, де є зараз. От в мене було в групі 30 чоловік, то тих, хто пробився далі театру, лише двоє.

Чи є на телеканалах попит на студентів подібних вузів у зйомках серіалів, фільмів?

Так, він зараз надзвичайний, більше ніж у 5 разів, ніж був колись. Наші актори дуже талановиті і вони набагато дешевші, ніж російські. Наших завжди брали в ті ж російські серіали. Але попасти зараз дуже важко. Конкуренція мега-величезна. Із 500 чоловік на кастингу до фільму може потрапити лише 4-5. Наприклад, я прихожу на кастинг, я в списку 125, а їм треба лише одна людина. Треба чимось вирізнятися, показувати, чому ти особливий.

Коли ви відчули, що стали популярним?

Не знаю, це моя робота, моя професія, цим я заробляю гроші. Популярність – це останнє, про що думаю, тому що я зараз на такому трампліні “розвитку”, де якраз і не треба думати про цю популярність. Вона може навпаки кинути тебе в яму, з якої ти більше не вилізеш. Тому про це не треба думати взагалі.

Чи цікаве українське кіно сучасному глядачу?

Слава богу, українське кіно починає підніматися, багато чого знімають. Зрозуміло, що є невдалі проекти, але тим не менш, вони є. Нашим українським акторам є де розвиватися, це робочі місця. А з іншої сторони – це розвиток для тих людей, які взяли тягар цієї професії. Поки наше кіно дуже сильно “хромає”, але з 10 фільмів – один завжди буде потужним.

До вас надходили заявки на участь у фільмах Держкіно?

Надходили звісно, але я не приймав участі у масштабному проекті Держкіно, але є пропозиції і водночас, вони часто зникають. От нещодавно був дзвінок від одного режисера, де Держкіно погодилося виділяти кошти, набрали акторів, а потім це все затихло. Треба розуміти, що серед багатьох продюсерів кастинги проводяться технічно, тобто беруть людей на кастинг, де роль вже затверджена. Така собі “показуха”, кумівство. Ці люди мають своїх агентів, які в курсі зйомок фільмів, в т.ч. Держкіно. Зараз продюсерам треба розкручені обличчя, щоб людина йшла в кіно на “обличчя”, яке вона знає. Те ж саме, що відбулося на прем’єрі “Венома” з актором Томом Харді, якщо б взяв участь маловідомий актор, ніяка реклама йому не допомогла.

Український ринок сильно наповнений російськими серіалами. Чи можемо ми знімати краще?

Ми можемо з ними конкурувати. Як би не говорили, російська школа дуже сильна. Вони на голову вище нас, але в нас люди більш талановиті. Не тільки актори, а й оператори, режисери. Конкуренція буде тривати.

У 2018 році відбулась прем’єра фільму «Посттравматична рапсодія», де ви зіграли головну роль військового Сашка. Чому фільм набув популярності лише після презентації на телебаченні?

Вся річ в рекламі. Уявімо, якщо виділяється 20 млн. на фільм, більша частина йде на рекламу. В нас не було багато грошей і ми не зробили велику рекламу. Телеканал ZIK, на якому відбулась прем’єра, він доволі розкручений.

Скільки часу ви дружите з автором п’єси “Посттравматична рапсодія” Дмитром Корчинським? Як ви познайомилися?

О! Це дуже цікава історія, ми товаришуємо з ним вже майже два роки. Звісно, я чув про нього до цього. Мене запросили на кастинг спектаклю “Посттравматична рапсодія”, дуже зацікавила назва. Пізніше надіслали текст, я його вивчив, іменувалася як роль Сашка, хоча повинен був грати Всеволода. Я захожу в кабінет, а тут сидить сам Дмитро Корчинський. Перед ним я читав текст Всеволода, пізніше були обговорення моєї гри. Після них Корчинський запропонував, щоб я зіграв роль Сашка. Для мене це було несподіванкою. Я хотів зіграти його, бо він був більш цікавим персонажем. Всеволод теж цікава роль, але не така інтригуюча і актуальна, як є зараз. Це продовження тієї лотереї. Я прийшов на одну роль, взяли на іншу. Перед цим була вистава, лише потім зняли фільм.

Зараз триває гастрольний тур вистави “Віденська кава”, де глядачам пропонують ймовірну зустріч Троцького, Сталіна, Гітлера та Фрейда. Чому ви обрали роль диктатора Гітлера у виставі «Віденська кава»? Хто запропонував його зіграти?

Мені було цікаво, як по-своєму можна втілити цей образ. Інші головні герої в цій виставі теж стали кимось, ми їх всіх знаємо. Насправді, я мав грати Троцького. Було багато обговорень, декілька разів читали п’єсу, і мені сподобалося те, що там дуже багато романтики. Гітлер був романтиком, художником, тому мені дуже хотілося зіграти цю роль. Людину, в яку ніхто не вірив, яка була ніким, не мала грошей, була бідною. Людину, яку не взяли в школу мистецтв, де вважали, що він буде ніким. Навіть у п’єсі є момент, де запитують “Хто це? Та це Адольф, не звертайте уваги”. Хотілося зіграти такого персонажа, який в кінці вистрелить, який розвивається з моменту початку п’єси.

Кого б хотіли ще зіграти?

Свого часу я хотів зіграти Адольфа і моя мрія збулась. Напевне якогось персонажа з кіновсесвіту “MARVEL”. Можливо, Капітана Америка. Щоб потім казали, що я хочу бути схожий на нього, на того ж Тора. Також я хотів би зіграти у фільмі, де персонаж Борушока Назара грає Борушок Назар!

Майже рік ви були в молодіжному крилі партії «Удар». Чому вас туди потягнуло?

Я давно цікавився політикою, але не робив конкретних кроків. Коли я дізнався, що в політику йде Кличко, особливим фактом є те, що я був його фанатом, він для мене став еталоном, вірою в те, що все можна змінити. Я зможу допомогти всім, в Івано-Франківську брав організацію заходів на себе. Голова молодіжного крила на той час – це хороша посада. Ми навіть збирались за столом з Кличком, де обговорювали питання партії. Але це все було до початку Майдану.

На фоні виборів, політики запрошують акторів до партій. Чи запрошували вас до агітації кандидата?

Я часто граю у виставі “Кафе Республіка” молодого впевненого політика, вольового політика, який розуміє свою роль. Після однієї з вистав була пропозиція піти в партію. Але я відмовився. Бо пропозиція була від представника одного з кандидатів в президенти.

Як ви гадаєте, чи є шанс у реваншистів виграти президентські вибори?

Ні, безумовно. Якщо після такого буде третій Майдан, то це кінець. Це буде бульдозер, який знесе всіх. Я боюсь цього. В мене є друзі-актори, які мають думку – якщо прийде реваншист, то вони будуть виїжджати за кордон.

Чи були б актори гарними політиками?

Ні звичайно, кожен повинен бути у своїй професії. На мою думку, він не має права йти у велику політику без досвіду. Все ж таки, це не знятися в кіно, не говорити наперед завчений текст. Людину не можна випускати на чемпіонат з боксу, яка все життя грала в шахи.

  • 37
    Поширили:

Будьте першим, хто прокоментував "Актор Назар Борушок: про українське кіно, залежність від російської кіноіндустрії та президентські вибори"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*