Проект ESCAPE: місця, де люди не живуть

Однією з найстрашніших сторінок історії нашої Держави є Чорнобильська катастрофа, що відбулася  26 квітня 1986 року. Аварія була спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території тодішньої УРСР.

Руйнування мало вибуховий характер, реактор було повністю зруйновано і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин, у зв’язку з чим було встановлено так звану «Чорнобильську зону відчуження». Це заборонена для вільного доступу територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами внаслідок аварії.

Одним із населених пунктів, що постраждали від цієї жахливої події є колишнє село Малі Міньки Народицького району Житомирської області. Село розташоване на правому березі річки Звіздалі (права притока Ужа), за 16 км на південний схід від районного центру. Перша згадка про нього відноситься до кінця XVIII століття, а в XIX ст. на базі місцевих болотних руд було налагоджено залізорудне виробництво. Село належало до Овруцького повіту Волинської губернії.

На території Малих Міньків була розміщена центральна садиба колгоспу ім. Чкалова, за яким закріплено 2056 га земельних угідь, у т. ч. 661 га орної землі та 853 га лісу. Провідною галуззю виробництва було м’ясо-молочне тваринництво.

У селі працювала восьмирічна школа, де 13 учителів навчали 149 учнів, діяв клуб на 200 місць. За колгоспом Малих Міньків було закріплено 2056 га земельних угідь. Працювала 8-річна школа, де навчалося у 1970-х роках 149 учнів. Діяла бібліотека, ветеринарний пункт, магазин, медичний пункт, поштове відділення.

17 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Малі Миньки проходила Волинська група Армії Української Народної Республіки з командувачем Юрієм Тютюнником. Тут стався бій, під час якого 2-га та 3-тя бригади 9-ї кавалерійської дивізії московських військ з начальником Григорієм Котовським завдали тяжкої поразки Волинській групі.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР у 1932-1933 роках, кількість відомих загиблих в Малих Міньках – 38 жертв. В часи Другої світової війни 107 чоловік приймали участь в бойових діях, 56 з них загинули, орденами і медалями СРСР нагороджено 14.

В наш час населений пункт знятий з обліку у зв’язку з переселенням жителів через радіоактивне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Кількість населення за даними 1980 року становила 230 осіб. Рішення прийняла Житомирська обласна рада 21.06.1991 р. Дата опублікування 01.08.1991 р. (“Відомості Верховної Ради України” № 30, стор.843).

Така ж сумна доля спіткала ще одне колишнє село Народицького району Житомирської області – Великі Кліщі. Перша відома письмова згадка про це поселення з’явилась в кінці ХVІІ століття.

Колишнє село було центром сільської Ради, розташоване за 23 км на південний схід від районного центру, до найближчої залізничної станції Малин – 50 км. Через село проходить автошлях Народичі-Малин-Київ.

На території колишнього села була розташована центральна садиба колгоспу «Шлях Леніна», за яким було закріплено 3102 га земельних угідь. У селі працювала середня школа, де 17 вчителів навчали 168 учнів, діяв клуб на 210 місць, сільська і шкільна бібліотеки, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку.

На фронтах Великої Вітчизняної війни в боях за Батьківщину брали участь 164 жителі села, з них 150 нагороджені орденами і медалями. В центрі Великих Кліщів споруджено пам’ятник загиблим односельцям і визволителям села від німецько-фашистських загарбників.

Населений пункт знятий з обліку у зв’язку з переселенням жителів також внаслідок аварії на ЧАЕС. Рішення прийняла Житомирська обласна рада 28.12.1990 р. Дата опублікування 01.03.1991 р. (“Відомості Верховної Ради України” № 7, стор.175).

Але саме в цьому селі все-таки залишилася одна людина. Довгий час там проживала легендарна жінка – Анастасія Аврамчук, вона ж Балабеня. Вона відмовилася від переселення й протягом років сама доглядала покинуту церкву Архитратига Михаїла (раніше Св. Миколая). З роками занепаду та після кількох пожеж вона лишилася єдиною спорудою колись великого села.  Після смерті Анастасії церкву доглядають та реставрують власним коштом ентузіасти. На великі свята в церкві покинутого села правляться служби. Час від часу в місцевій газеті публікуються також оголошення про майбутні служби, на які збираються колишні мешканці села Великі Кліщі та інших відселених околиць.

Церква в колишньому селі є унікальною спорудою, що вціліла завдяки догляду і наполегливій праці. Вона продовжує діяти без постійного настоятеля у повністю покинутому населеному пункті. Всередині церкву прикрашає багатий і яскравий, просто вражаючий та унікальний розпис. Подорожні лишають у храмі записки на молитви за здоров’я та упокій.

Дізнавайтесь більше! Підписуйтесь на канал проекту!