Як на Бердичівщині чоловіки вишивати вміють (ВІДЕО)

В будинку подружжя Семена і Ніни Грициків з села Райки вишиті картини, рушники, серветки і подушки – справа чоловічих рук. Дідусь Семен працював усе життя на тракторі. Вишивання, каже, було для нього відпочинком після роботи. Але вже з рік він не вишиває: у 73 це непросто.

«Очі вже не ті, треба в окулярах, а то не то: потіє, то ще щось», – каже Семен Грицик, мешканець села Райки.

Вишивати пана Семена навчила мати, родом дідусь з Тернопільського села Плебанівка. Завжди, каже, працював з готовими схемами, канва, полотно, нитки вдома були постійно, адже на Західній Україні вишиванням займались майже усі. Коли вже мав своїх дітей, теж навчив їх вишиванню. Роботи сина і чоловіка – гордість бабусі Ніни. Вона дістає із шафи сукню, яку для неї вишив син. Працював над нею сам, щоб мама мала неперевершене вбрання.

«Соняшники, волошки і чорнобривці, вишивав довгенько», – розповідає Ніна Грицик, мешканка села Райки.

Дідусь Семен вишив для дружини декілька сорочок. Орнамент вишиванок обирали разом.

«Я бачила, що в Алли Мазур така блуза, вона виступала по телевізору. В неї точно така. Сорочки вдягаю на День села, на Проводи, але нокдаун не давав, як у клубі якась церемонія, то я вдягала», – каже бабуся Ніна.

Вишив чоловік сорочок і собі, вбирається у них не часто, здебільшого на свята. Доглядати за вишиванками, каже, треба обов’язково: прати тільки руками, прасувати і акуратно складати. Онуки і діти вже самі собі вишили сорочки, у цій сім’ї вишивати вміють всі. Тільки дружину пан Семен не зміг навчити. У неї хист до іншого, – любить квіти, веде господарство.

«Я так не зроблю, в мене не стоять руки до цього, треба мати залізні нерви, хрестика десь не так – та й треба вже випороти», – каже пані Ніна.

Дітей дідусь вчив вишивати простим і болгарським хрестиком.

«Оце болгарським ковра можна вишити, там треба більші квадратики. Не два рази, а чотири треба перехрещувати», – каже він. 

«Я рахую, що коли вишивають чоловічими руками, то це прекрасно, це просто Божий дар. Таких одиниці», – розповідає Наталія Войнівська, староста Райківського старостинського округу.

Староста Райківського старостинського округу підкреслює: село Райки – своєрідний мистецький рай, тут багато людей вишиває. Родина Грициків з покоління в покоління передає цю майстерність. Вони неодноразово брали участь в районних, обласних і місцевих різноманітних виставках.

«Це родина колгоспників, зараз на заслуженому відпочинку. В їхній родині вишивають всі: і діти, і онуки, і зокрема чоловіки. Наша Швайківська громада пишається такими прекрасними жителями нашого села», – додає вона.

Невдовзі Семен і Ніна Грицики святкуватимуть 50 років подружнього життя. Вони скромно розповідають про себе, зізнаються, що не хочуть слави і навпаки – побоюються осуду. Кажуть, вдома не ховають вишивок до шаф. Бо кожна з них – дорога їм.

«Я ціню дуже цю роботу і завжди прийду, подивлюся і мені на душі якось аж легше. Воно дороге тільки для нас. Є людина – геть і не подивиться, чи воно вишите, чи намальоване», – каже Ніна Грицик.

Хрещениця їхніх дітей говорить: вишивки мають неабияке значення для майбутніх поколінь.

«Щоб наші люди, які будуть потім, наші діти, пам’ятали про Україну, наші символи, квітки, дерева і щоб знали, як вишивали, які витвори робили», – говорить Софія Сапонюк, хрещениця дітей.

У Всесвітній день вишиванки пан Семен і пані Ніна кажуть: деякі з робіт родина хоче подарувати школі або музеям на згадку про талант їхньої сім’ї.


Будьте першим, хто прокоментував "Як на Бердичівщині чоловіки вишивати вміють (ВІДЕО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*