Житомирська «вісімка»: сховище мертвих і живих маніяків

Анатолій Онопрієнко – кривавий нелюд, якого свого часу надійно сховали товсті стіни «вісімки». У камері він жив один, інші відмовлялися знаходитися з ним поруч. Не працював, проте багато читав. Настільки багато, що перечитав усю тюремну бібліотеку. Але за весь час перебування за ґратами його ніхто не відвідав. І ані разу ніхто не подзвонив…

Житомирська «зона», відома у народі як «вісімка» – це бездоганний контроль, максимальний рівень безпеки, суворий режим та жодної втечі за понад 100 років. Так себе позиціонує даний заклад. Але чи так це насправді? Тут відбувають покарання особи, на совісті яких умисні особливо тяжкі злочини, а також ті, хто має довічне позбавлення волі. Також до «вісімки» переводять ув’язнених, які в колонії з середнім рівнем безпеки здійснили злісні порушення режиму тримання.

Трохи історії та статистики

Почали будівництво в’язниці ще в далекому 1907 році, закінчили в 1914 році. Заклад знаходиться на болотистій місцевості, що унеможливлює втечу з території через підкопи. Раніше в’язниця підпорядковувалась своєму центральному апарату. Зараз вища інстанція тут – Міністерство юстиції України. Засуджені в наш час мають право і писати, і телефонувати зі скаргами на прояви порушень з боку персоналу пенітенціарного закладу. Якщо ж і трапляється прецедент порушення, через годину-дві приїздить перевірка – навіть швидше аніж в дитячий садок, або медичну установу. Персонал закладу каже, що це питання контролюється щільно, один тільки є момент: хоч би грошей на утримання в’язниці більше виділялося…

Для довічно ув’язнених є чітко встановлені норми перебування в пенітенціарних закладах, навіть, розмір камери, в якій він має перебувати 24 години на добу. Передбачена нормами тільки прогулянка протягом години, всі інші речі, які їм належить мати за інструкцією, приносять до камери. А ось щодо осіб, які працюють з ув’язненими – наприклад, молочник, який заступає на роботу на добу – так от вони в цей момент добровільно стають заручниками в’язниці.

В секторі довічного ув’язнення на сьогоднішній день перебуває близько 900 осіб. Тільки спробуйте уявити, що в голові у людини, яку засудили на довічний термін: темрява, обрію не видно, втрачати нічого, тим паче, що смертної кари давно вже нема. Такий ув’язнений нічого не боїться. Ніщо не заважає, наприклад, взяти заточку і «пришити» людину, яка просто привезла молоко. Безпека у цих стінах поняття дуже відносне.

Психологічна консультація для серійного вбивці

Надзвичайно важко працювати з такими, м’яко кажучи, «відходами суспільства». Мізерна зарплата не є тотожною умовам праці, службовим обов’язкам та гнітючому духу, який панує тут. Наприклад, у Норвегії середня заробітна платня у працівників в’язниці складає (у перерахунку) понад 50 000 грн./міс. Тим не менш, ув’язнені, як і персонал установи, можуть в будь-який час відвідати штатного психолога. Подробиці своєї праці розповів провідний психолог Житомирської установи виконання покарань № 8 Андрій Власюк, який обіймає свою посаду з 2010-го року.

– Один раз на місяць в плановому порядку з в’язнями проводиться психокорекція, або ж психологічна консультація. В разі депресій або складніших випадках психологічних розладів, психолог працює в тандемі з психіатром. Психіатр, на відміну від психолога, має обов’язкову медичну освіту та повноваження призначати медикаментозне лікування. Психолог лікує словом. Під час особистої бесіди з бранцем ніде не ставляться відмітки про відвідування. Далі стін кімнати психоемоційного розвантаження інформація не виноситься, тобто є суворо конфіденційною. В іншому ж разі до тебе просто перестануть звертатися за допомогою…

Психолог закладу, у свою чергу, також вдається до послуг… психолога. Відвідує тематичні тренінги, аби реанімувати власний ментальний стан.

Житомирська в’язниця № 8 відкрита для співпраці із загальноосвітніми та вищими навчальними закладами. Тільки з початку цього року установу з екскурсіями відвідало 17 навчальних закладів. Але далеко не всі викладачі вважають за потрібне проводити просвітницьку роботу такого напрямку. Може, варто було б на державному рівні запровадити обов’язковий курс лекцій на тему «Злочин та кара»?

Інтимне життя маніяків

У «вісімці» практикують укладання шлюбів. Таку тенденцію в адміністрації вважають дуже позитивною, адже у засудженого з’являється бажання швидше повернутися на свободу до своєї дружини, через що його поведінка, як правило, покращується. Засуджені наразі мають можливість працювати. На території установи функціонує цех, в якому виготовляють тротуарну плитку, різноманітні металеві конструкції і т. д.

…Анатолій Онопрієнко. Прізвище цієї особи не так давно наводило жах та змушувало здригнутися від однієї згадки про його «діяння». Йому писали листи якісь жінки, але їхні наміри так і залишилися незрозумілими. В одній з телевізійних програм про нього розповідали, що Онопрієнко зазвичай спілкувався сам із собою, був спокійним та тихим. Він закатував та вбив 52 людини, але навіщо – ніби й сам не знав. Казав, що його у своїх темних справах використовували якісь потойбічні сили…

Зараз тут сидить Сергій Ткач, ще один кривавий душогуб, більш відомий як «пологівський маніяк». Серійний вбивця, в злочинах якого яскраво простежувалися елементи педофілії та садизму. 1952 року народження, тобто, сьогодні йому вже 65 років. У нього за плечима вбивство більше 37 жертв. Від 1980 і до 2005 року він вбивав, та не був виявленим. В чому секрет? Ткач раніше працював експертом-криміналістом. Знав, як приховати сліди та докази злочину таким чином, щоб ніхто нічого не довів. Мотив убивств – сексуальний. Де вбивав? В Криму, в Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях. Вбивав жорстоко: душив, а потім ґвалтував. Жертвами були дівчатка та дівчата віком від 9 до 20 років. Ткач після вбивства брав щось на згадку у жертви: дзеркальце, сумочку або прикрасу. Маніяк вів щоденник, в якому записував подробиці своїх злочинів. Влітку 2005 року його спіймали, і Україна видихнула з полегшенням. Затримали його у його ж будинку. «Я чекав на вас 25 років…» – перші слова вбивці, сказані оперативникам.

Корінь його психічних проблем слід шукати ще в дитинстві, повідомив психолог «вісімки». Цю особу з дитинства недолюбили, він зростав у багатодітній родині. З дитинства вирішив займатися важкою атлетикою, став чемпіоном Кисельовська з підняття штанги серед юніорів. Можливо, хотів розвиватися і далі в цьому напрямку, адже став кандидатом в майстри спорту. Але травма сухожилля лівої руки не дала йому це зробити.

Парадокс, але подібні малоприємні особи завжди мають відданих шанувальниць, по вуха в них закоханих. Такі жінки, на думку психолога, теж мають психічні відхилення, коли хочуть завоювати «почесне» звання дами серця відомого серійного вбивці. У Ткача є дружина, з якою він одружився, будучи за ґратами. Вона була його шанувальницею, надсилала йому листи, а вже через певний час вийшла за нього заміж. Від 2015 року Ткач сімейний чоловік.

У шлюбі Олена народила дочку. Проте виховують її батьки молодої мами. В минулому році жінка брала участь в одному з російських ток-шоу, де розповіла про те, що проживає в Україні, раз на два місяці приїздить до чоловіка в Житомир на тривалі побачення, намагається забезпечувати його всім необхідним та залишається йому вірною. З того, як жінка говорила про Ткача, склалося враження, що вона пишається своїм чоловіком, наголошує на тому, що з нею він ласкавий та носить її на руках. В 16 років вперше побачила його по телевізору, в програмі де розповідали про його злочини, а згодом вирішила знайти його… Що це? Нездорове кохання? Травма дитинства, що проявилась у дорослому житті? Психічний розлад? Чому молода дівчина вирішила пов’язати своє життя з дегенератом, який замучив десятки дівчат та дівчаток?..

Житомирські канібали

А ви знали, що в житомирській «вісімці» були і канібали? Свого часу вони орудували на території Житомирщини. Така собі своєрідна секта, члени якої вірили в чудодійну силу людського м’яса. Заманювали у свої тенета довірливих жертв, вбивали – а потім членували на задньому дворі. Від такої інформації просто волосся дибки встає. Один із членів угрупування «житомирських канібалів» вже на свободі, бо свій термін перебування за ґратами вже «відмотав». Отже, вулицями Житомира зараз може гуляти людожер…

А тепер про наші суб’єктивні враження. У «вісімці» ув’язнені живуть за графіком, лягають спати та прокидаються в один і той же час – що, безперечно, корисно для організму, не всі пересічні громадяни можуть дозволити собі таку розкіш. Харчуються тричі на день, займаються фізичними вправами, працюють, навчаються, читають величезну кількість книжок (на території є бібліотека). В камерах мають телевізори, спілкуються з психологом та представниками церкви. Деякі ще й живуть повноцінним інтимним життям.

Це точно в’язниця? Чи санаторій для кривавих злочинців?..

Тетяна ОВСІЄНКО

Аліна СРІБНА

Будьте першим, хто прокоментував "Житомирська «вісімка»: сховище мертвих і живих маніяків"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*