Молода, амбітна, наполеглива та дуже цілеспрямована – саме так можна охарактеризувати Руслану Білокур. У 2010 році вона приїхала на навчання до Житомира з Вінниці, а згодом буквально вдихнула нове життя у розвиток дитячої гімнастики в місті. Все почалося з мрії, а нині дівчина працює тренеркою, очолює ГО «Дитяча федерація художньої гімнастики Житомирської області», її запрошують суддею на змагання, юні вихованиці завойовують численні нагороди.
«Зараз маємо три зали для тренувань, два з яких у центрі міста, але коли я тільки починала, навіть знайти приміщення для занять було проблемою, – згадує Руслана. – Напевно я виглядала надто юною і ніхто не вірив у мої серйозні наміри. Також звертали увагу, що не маю відповідної освіти, хоча над цим теж вже задумувалась. Загалом гімнастикою я займалася з 4,5 років у своїй рідній Вінниці і за 10 років дійшла до КМС, через травму професійно розвиватися далі в цьому напрямку можливості не було, але я продовжувала «варитися» в темі – підтримувала зв’язок зі своєю тренеркою і приходила до неї на тренування, слідкувала за актуальною інформацією, переглядала записи зі змагань, тощо.
Далі було навчання на дизайнера інтер’єрів та меблів в коледжі у Житомирі, і вже тоді я думала про тренерську діяльність і власну школу гімнастики. Після навчання працювала дизайнером, закінчила вищий навчальний заклад за спеціальністю. Проте ідея пов’язати своє життя саме з гімнастикою не покидала мене ніколи. Реалізувати це вдалося не з першої спроби, але нинішній результат говорить сам за себе – я не здалася. Доленосним виявився 2016 рік, бо зал нарешті знайшовся. Ми з друзями роздавали листівки і запрошували на заняття. В останній день вступної кампанії я встигла подати документи, щоб навчатися на тренера».
Руслана Білокур згадує, що на перше пробне заняття прийшло близько 20 дівчаток, але далі бажання займатися мали не всі. Після того, як через погодні умови переїхали в інше приміщення, кількість учениць зменшилася ще раз.
«Бувало, що на заняття приходило п’ять дівчат. Тренувала їх із повною віддачою і вірою, що це лише початок і далі обов’язково все налагодиться. Думала, рано чи пізно настане час, коли я казатиму: «вибачте, не можу вас прийняти, бо групи переповнені». Деякі батьки висловлювали припущення, що з часом можу полишити справу, зайнятися особистим життям чи повернутися у Вінницю. Як бачите, такі прогнози не здійснилися: вже шостий рік працюю і розвиваю дитячу художню гімнастику саме в Житомирі. У мене є три вихованки, які тренуються ще з того часу. Фактично ми разом пройшли цей шлях», – додає дівчина.
Паралельно із запуском школи гімнастики, Руслана здобула профільну освіту у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського, пройшла навчання і семінари в Українській федерації гімнастики по нових правилах тогочасного олімпійського циклу, завела знайомства і налагодила співпрацю із колегами з інших регіонів. Сама ж працювала тренеркою на два зали і кілька груп, почала возити учениць на перші змагання. У 2017 році за порадою колег створила ГО «Дитяча федерація художньої гімнастики Житомирської області».
«Сарафанне радіо» зробило свою справу і до нас почало приходити все більше дівчат. Зараз зі мною у команді працює ще одна тренерка і асистент тренерки, одна з яких навчалася у спортивному інтернаті і має КМС з художньої гімнастики, інша – займалася фігурним катанням і проводила тренування з стретчингу, а також у штаті ще два хореографи. У нас молода команда. Намагаюся підбирати таких людей, хто лише нещодавно завершив спортивну кар’єру, адже вони, так би мовити, тримають себе у фізичному та інформаційному тонусі. Ми не лише тренуємо дітей, але й готуємо до змагань, супроводжуємо їх на виступах, – продовжує Руслана. – Частина дітей приходить в школу, бо у них просто така мрія – займатися гімнастикою. Когось приводять батьки, бо свого часу гімнастикою хотіли займатися вони. Я даю шанс абсолютно кожній дитині. Буває, що дівчинка приходить уже в достатньо дорослому віці, але своєю працею досить швидко досягає значних результатів. Загалом приймаємо з 4 років. Як на мене, це найкращий і найбільш оптимальний вік, хоча маю кілька учениць вдвічі менших – їх старші сестри вже ходять на гімнастику. Втім, це швидше виключення. Для усіх є перше пробне заняття, де вони можуть перевірити себе, зрозуміти специфіку, а ми – оцінити їх здібності. Спочатку можна відвідувати заняття у зручному взутті та одязі, а коли є остаточне спільне рішення дитини і батьків – замовляємо спеціальну форму. Батькам дуже важливо розуміти, що гімнастика – досить не дешеве захоплення. Потрібно купувати купальники, спортивний інвентар, оплачувати поїздки та внески на змаганнях. Намагаємося шукати спонсорів, але це покриває лише мінімальні витрати. Так само дівчата, які паралельно займаються іншими видами спорту, відвідують гуртки або секції, рано чи пізно мають зробити вибір, адже професійна гімнастика забирає багато часу та сил».
У школі гімнастики Руслани Білокур є три групи: початкова, середня та основна. Зокрема, у початковій займаються діти першого року навчання чи ті, хто ходить більше, але багато пропускає. У середній групі діти займаються з предметами (обруч, стрічка, скакалка, булави, м’ячі). Вони або тільки перейшли із початкової і ходять на гімнастику «для себе», або ж засвоюють навички роботи з предметами, а в майбутньому можуть перейти в основну групу. У основній групі тренери та хореографи займаються з тими, хто бере участь в змаганнях. Таких вихованок у школі 30 віком від 6 років. Попри те, що група одна, у кожної з дівчаток своя програма. У початкової і середньої групи заняття проходять три рази на тиждень по годині-півтори, а от у основної групи вже 6 занять і тривалістю 4-5 годин.
«Минулий рік для нашої Федерації був дуже насиченим та успішним. Діти, не зважаючи на карантинні обмеження, коли тренування проходили на свіжому повітрі, встигли відвідати 14 турнірів, 6 майстер-класів, двічі були на спортивних зборах і мали численні виступи на культурних і спортивних заходах у Житомирі, – підсумовує Руслана Білокур. – Вихованиці отримали розряди та завоювали величезну кількість медалей, кубків та дипломів. На нещодавніх змаганнях у Борисполі мої вихованки змагалися із ученицями спортивної школи Дерюгіних.
Одна моя вихованка у своїй складній категорії змогла обійти суперницю із іменитої школи. Ми організували і провели свій перший турнір з художньої гімнастики у нашому місті. Насправді все, про що я розповідаю, це колосальна робота усіх, адже ще кілька років тому дитяча художня гімнастика, скажімо так, була дещо «сирим» видом спорту в Житомирі. Сьогодні про нас знають, нас запрошують. Ми чітко заявили про себе і не збираємося зменшувати оберти».
Ольга Радушинська (2013 р.н) у школі гімнастики займається 5 років і вже має 33 медалі. На тренування її привела мама, але у дівчинки жодного разу не виникало бажання припинити займатися. Вона досі пам’ятає свої перші змагання у Вінниці, коли вдалося подолати страх і завоювати «золото». Тим, хто лише починає знайомство з гімнастикою, радить не зупинятися на досягнутому і йти вперед, а ще нагадує, що досконалих людей не існує.
Анастасія Толокевич (2009 р.н) у школу прийшла за власним бажанням після рекламної листівки. Зізнається, що найважчим для неї було через пропуски наздоганяти програму, але за 5 років вона має вже 28 медалей. Найбільше любить працювати з обручем. Мріє стати чемпіонкою, а тоді зайнятися тренерською діяльністю.
Також за 5 років тренувань 29 медалей має Валерія Бурова (2009 р.н). Свого часу дівчина думала залишити гімнастику заради гри на гітарі, але, після розмови з тренеркою, зробила вибір на користь спорту. Маленьким гімнасткам радить більше працювати над розтяжкою та гнучкістю, а старшим – над розтяжкою і з предметами.
текст Юлія Демусь
фото ГО «Дитяча федерація художньої гімнастики Житомирської області»
Будьте першим, хто прокоментував "«Даю шанс кожній дитині», – тренерка з гімнастики Руслана Білокур (ФОТО)"