«У нас була мета – хоч раз допомогти кожному», – волонтер Олександр Гнітецький (ФОТО)

Житомирянин Олександр Гнітецький разом із дружиною, сином та домашніми тваринами у перші дні повномасштабної війни переїхали у Коростишів. Там їм вдалося досить швидко налагодити волонтерську діяльність, зібрати команду однодумців, облаштувати склад зі збору та видачі допомоги внутрішньо переміщеним особам, реалізувати грантові проєкти і навіть придбати автівки для військовослужбовців.

Родина мешкала на 8 поверсі багатоповерхівки в обласному центрі, тож після перших вибухів прийняли рішення їхати до батьків дружини Дар’ї в Коростишів, адже там приватний сектор, значно менше об’єктів інфраструктури і військових частин, а отже, ймовірніше, буде безпечніше.

«Після переїзду спочатку багато часу просто моніторили новини, це дуже втомлювало. Звичайно, був страх перед невідомістю, різні думки. Потім ми знайшли для себе розраду – почали займатися систематизацією різної інформації про запити, потреби, які виникали в мешканців Коростишівської громади. Збирали усе в соцмережах, по різних телеграм-каналах і об’єднували в єдиний інормаційний простір. Засновниця найбільш популярної в Коростишеві фейсбук-спільноти «Типовий Коростишів» Інна Щавінська надала мені права модератора, – згадує Олександр. Це суттєво полегшило комунацію з громадою. Від інформаційного наповнення та супроводу перейшли до реальних справ – збирали і передавали речі, інструменти, обладнання для облаштування блокпостів у місті й на околицях. Отак все закрутилося. Ми з дружиною волонтерили, а її батьки взяли на себе усі побутові питання і безпосередньо доглядали нашого сина усі ці місяці. Зараз ми повернулися додому – в Житомир, але у Коростишеві робота триватиме, адже ще є значні запаси на складі і днями з’явилася інформація, що в місті очікують на приїзд переселенців, яким так само потрібно допомагати».

Власне, саме на підтримці внутрішньо переміщених осіб, найбільш зосереджена робота волонтерської команди Олександра Гнітецького. Перед собою поставили амбітну мету – хоча б раз допомогти кожному з тих, хто через війну був змушений залишити рідну домівку. Зосередилися на Коростишівській і частково Старосілецькій громадах.

«Для цих людей – переселенців, життя змінилося в одну мить. Дехто їхав у Коростишів, бо тут були знайомі чи рідні, але багато хто просто обрав це місто, бо тут не стріляють, нема ворожих військ на підступах. Фактично вони їхали в нікуди, – продовжує волонтер. – У багатьох зруйновані будинки, понищене майно. Географія різна – Київщина, Чернігівщина, Харківщина, Маріуполь, Луганщина й Донеччина. Була можливість допомогти і ми нікого ніколи не ділили, що цим ми допомагаємо, бо там більш активні бойові дії, а там десь більш спокійно, тому ні. Хтось зміг вирватися на своїй дорогій автівці, але без жодних засобів для подальшого існування, у когось є потреба забезпечити свою родину та дітей елементарним – продуктами, одягом, візочками чи засобами гігієни. Ми намагалися допомогти і підтримати їх усіх».

«Якось до мене зателефонувала Лариса Шевчук, яка раніше працювала у Житомирській ОДА, а нині в «Support to Ukraine’s Reforms for Governance» у Києві. Це було одразу, коли ми завершили допомагати блокпостам. Сказала, що можуть надати 200 тисяч грантових коштів на продукти і медичні препарати, – продовжує Гнітецький. – Ми створили гугл-форму, поширили інформацію у фейсбуці та почали збирати заявки на допомогу. Після перших 50 продуктових наборів та закуплених ліків, зрозуміли, що це не ефективно, бо є різниця, коли людям дійсно потрібна допомога і коли вона просто не зайва. Ми з самого початку оперативно інформували громаду про нашу діяльність. Після першої ж наданої допомоги до нас зателефонували з міської ради та запропонували допомагати людям, що перебувають на обліку в соціальній службі. Це було те, що нам потрібно. Ми звернулися до Олени Кравченко – керівника Центру надання соціальних послуг, в якої був список зі 153 родин, що перебували на обліку. За сприяння «Support to Ukraine’s Reforms for Governance», а також у співпраці з ГО «Коростишівський парк» та Аліною Дорошенко, ми усім цим родинам надали продуктові набори. Коли розвозили, то дійсно переконалися, що вчинили правильно і саме ці люди якраз потребували такої допомоги.

До речі, на 120 тисяч від «Support to Ukraine’s Reforms for Governance» було ще придбано велику кількість ліків «L-тироксин», які потім ми відправляли по всій Україні, найбільше у Харків та область. Валентина Єфремова – власниця аптеки в Коростишеві, пішла на зустріч волонтерам і зробила велике замовлення. Так змогли допомогти отримати потрібні медикаменти людям в різних куточках України.

«Після успішного забезпечення усіх 153 сімей допомогою, продовжили співпрацю з Оленою, адже вона виявилася дуже приємною та порядною людиною. Уявіть собі, що спільно з колективом, вони допомагали переселенцям сім днів на тиждень по десять годин. Ми зверталися за допомогою до громади і вона – активно долучалася. Коли ж ми вже замовили виготовлення стелажів для складу, який надали представники місцевої влади, полиці для взуття, отримали чотири холодильники, залучили перші гуманітарні вантажі, комусь, напевно, здалося, що я маю якісь амбіції, а волонтерство у майбутньому використаю для політичної кар’єри у Коростишеві, – з посмішкою говорить Олександр. – Хоча, звісно це зовсім не так. Навіть думки про це не було жодної. Для мене особисто важливо бути корисним для своєї країни в такий час і робите все, що в моїх силах. Я не поділяю думку, що добро потрібно робити тихо. Ми звітували постійно і багато, публікуючи пости, фото, відео у мережі. Це займає час, але це потрібно, бо, в переважній більшості, витрачаємо грантові та чужі кошти. Так, вкладали щось із власних заощаджень, але ми з дружиною три місяці не працювали, тож довго без сторонньої допомоги не витягнули б. Після кожної публікації до нас надходили нові пропозиції від інших долучитися, надати якусь допомогу, а також були звернення від тих, хто цього потребує. Люди приходили і говорили, що знають про нас із соцмереж, що ми відкриті і вони довіряють нам. Тобто оці «совкові двоходовочки» про те, що не може хтось просто і безкорисно щось робити, вони лише в головах деяких, а інші притомні люди, які все розуміють. І це добре, і цим ми відрізняємося від наших північних та східних сусідів».

Деякий час все було злагоджено, але на певному етапі виникли непорозуміння і тоді волонтери вирішили спробувати працювати окремо. Ключову роль в прийнятті такого рішення зіграло незрозуміле «звільнення» Олени Кравченко та Марія Чудовська, яка зателефонувала з пропозицію щось робити. Запевнила, що має багато друзів-волонтерів. Гнітецькі вирішили продовжувати свою діяльність.

Два перші тижні, коли раптово завершилася співпраця з міськрадою, ніде не оприлюднювали інформацію про початок окремої роботи. Натомість писали листи та звернення у різні організації з проханням підтримати у будь-який спосіб – коштами, продуктами, речами. Сім’я Колоколових – Світлана та Андрій, запропонувала безкоштовно для потреб волонтерів приміщення під склад в центрі міста, де згодом і облаштували Центр допомоги переселенцям.

«Я написав листа у Данську раду в справах біженців і нам відповіли, але повідомили, що потрібно не просто лист, а оформити на конкурс проєктну заявку – хто ми, звідки, що і для кого просимо, тощо. Була ідея сформувати 100 продуктових наборів – та допомогти мінімум 300 людям з числа внутрішньо переміщених осіб. На той час в Коростишівській громаді офіційно таких було зареєстровано 1450. Грант, який ми виграли, становив 6200 доларів. Це десь по 1800 гривень на родину. В результаті вдалося навіть перевершити сподівання, бо ми зробили 113 наборів (допомогли 457 переселенцям), – продовжує волонтер. – Нам допомагали власники магазину «Веселка» – Олег і Тетяна, де ми купували продукти, адже вони ночами самі все формували набори у коробки. Це теж свого роду волонтерська допомога. Взагалі, хочу відзначити те, що у нас дуже гарні стосунки склалися із місцевим бізнесом. По-перше, Григорій – співвласник Коростишівського хлібзаводу, надавав хліб в необмеженій кількості і завдяки цьому до кожного продуктового набору додавали свіжу хлібину. Від них ми отримали більше 600 хлібин. По-друге, м’ясний павільйон на ринку, продавці якого так само постійно давали продукцію для наборів. У закладі «Філіжанка» наших волонтерів у дні видачі пригощали напоями. І таких прикладів багато. За три насичені місяці ми познайомилися з великою кількістю неймовірних людей і щоразу це переростало у щось. Звичайні коростишівці передавали у Центр дитячий транспорт – візочки, велосипеди, самокати, приносили речі, продукти. Це все так само ми надавали потім родинам внутрішньо переміщених осіб».

У Центрі допомоги переселенцям щотижня намагалися формувати і видавати півсотні наборів із залученням гуманітарної допомоги. За цей час вийшло надати близько 500 наборів з продуктами і засобами гігієни. Туди, окрім хліба, м’яса, круп, консерв, солодощів, входила й картопля, яку доводилося постійно перебирати, аби не було зіпсованої.

«Предметом особливої гордості є історія про медикаменти. Специфічні медикаменти, нитки, голки, хірургічне приладдя з гуманітарних вантажів волонтери передали у Черкаський військовий госпіталь. Цьому посприяла контрольно-рятувальна служба «Північ», з якими познайомилися випадково. Також час від часу хлопці та дівчата відбирали на складі те, що підходить для укомплектування аптечок військовим, – каже Гнітецький. – У Черкаси вантаж надійшов до підполковника Сергія Полторацького. За їх підрахунками контрольно-рятувальної служби ми відправили «медицини» та обладнання десь на 10 тисяч доларів. Це насправді круто розуміти, що ми передали необхідне у військовий госпіталь. Допомагати не лише переселенцям, а й тим, хто нас захищає, воює – круто. Конкретно цей вантаж залучили Євген та Марина Защипас, за що їм дякуємо».

Загалом допомогу для Центру переселенців у Коростишів відправляли закордонні партнери та організації, друзі волонтерів з Житомира – Дмитро Сліпаченко та Роман Черницький, Житомирська ОДА, а також волонтерка та знайома Гнітецьких Наталія Бойко, яка працює по всій Україні, Валерій Артемчук та Діана Михаленко з Житомира, БФ «Рідні» і багато інших.

«У мене була однокласниця Любов Іскра. Одного разу написала повідомлення у фейсбук і пояснила, що перебуває в Польщі. Там разом з поляками зібрали бус допомоги і хоче передати саме на Коростишів. Отак вийшло, що, тікаючи від війни, люди знаходять можливість допомагати, – оптимістично говорить волонтер. – З фондом «Рідні» теж окрема історія. Нам треба було забрати вантаж зі Львова і я кинув заклик у соцмережі про допомогу довантажити авто гуманітарною допомогою. Іван Савицький – друг по фейсбуку зі Львова, затегав представника фонду Тараса Косара. Вони відгукнулися і далі у нас налагодилася співпраця. До речі, багато хто погоджувався власним транспортом доставляти нам вантажі, а Євген Полясик навіть пальне купував за свій рахунок. Дуже цікаві й несподівані бували моменти у волонтерській діяльності. У Центр прийшов Олексій – продавець з м’ясного павільйону. Каже «ми вас знаємо, читали, довіряємо, ось 20 тисяч гривень зібрали на бронежилети хлопцям». До цього ми військовим не допомагали, лише у військкомат передавали взуття, спальники, каримати, ліхтарики, якщо траплялися у гуманітарній допомозі. От і цього разу я запропонував піти туди і запитати про потреби. Виявилося, що якраз були хлопці, які мали відправлятися і у них була потреба в автомобілі. Так ми й почали збирати на перше авто».

Попри те, що було лише 20 тисяч, швидко вдалося зібрати необхідну суму – 105 тисяч гривень. Підприємець Віктор Лисенко після початку збору повідомив волонтерам, що дасть 70 тисяч гривень, решту всі охочі переказували на картку. Пізніше волонтери назбирали ще на одну автівку і допомогли у зборі коштів іншим.

«Купили бус та позашляховик. Перший збір нам вдався дуже швидко, з другим було трохи довше, але все вийшло, – додає Олександр. – Я працюю в програмі «U-LEAD з Європою» і тому у мене в друзях у фейсбуці люди з різних регіонів – колеги по роботі та проєктах, з різних громад. Дуже приємно було спостерігати, як ми майже всією країною збирали на ті авто. Це з того, що вразило і запам’яталося.. Куплене авто приганяв з Польщі Олександр Полянський, який пізніше знову звернувся до мене, і попросив зробити оголошення про черговий збір. Я робив різні графічні матеріали до постів, де розповідав, скільки зібрали, скільки ще потрібно. Можливо, саме такий підхід допомагає оперативно збирати».

Крайня чергова видача допомоги у Центрі була 14 червня. Волонтери розповідають, що було знову чимало «нових» сімей переселенців з Миколаєва, Харкова, Маріуполя, Сум, Дніпра. Але найбільше їм запам’ятався переселенець Володимир з селища Новотошківське

Луганської області. Йому потрібно їздити двічі на тиждень до лікарні, ходити тяжко, на таксі дорого, тож просив велосипеда.

«Я запропонував його сфотографувати і написати, що йому потрібно. Вже за декілька годин пані Наталя Райс подарувала йому велосипеда. Він був надзвичайно щасливий», – каже волонтер

Гнітецький висловлює щиру вдячність та захоплення усім волонтерам та небайдужим мешканцям Коростишівської громади, і в першу чергу своїй команді – тим хто приєднався до них з дружиною, повірив, підтримав і разом вони змогли зробити ще більше.

Зокрема, це Олена та Дмитро Кравченко, Марія Чудовська, Олег Кельман, Євген та Марина Защипас, Дарина та Андрій Горлові, Влад, Олександр Башинський.

Окремо говорить про дівчат –Ірину Башинську, Наталію Іванову, Марію Канарську, Юлію Палиш, Вікторію Дорошенко, які працювали на складі з одягом, дбайливо розділяючи його на жіночий, чоловічий та дитячий, за сезонами, фасоном і навіть розмірами, аби внутрішньо переміщені особи змогли обрати для себе усе відповідне і в комфортних умовах. Також активну допомогу надавав Олександр Далькевич, який професійно знімав, монтував відео для звітів про діяльність Центру.

«Наша волонтерська діяльність продовжується, плануємо створити благодійний фонд», – резюмує наостанок Олександр Гнітецький.

Юлія Демусь