Рік за роком «вагітні» молоді жінки… Матері з малюками, яких «нема чим годувати»… Каліки у інвалідних візках… Підозрілі «афганці» та «учасники АТО»… Нужденні, які сидять під церквою… Люди, які збирають пожертви на «ліки» та «операції»… Побачивши таку картину, ми часто тягнемо руку до гаманця. Але чи правильно це?
Ні для кого не є секретом, що вуличне жебрацтво – досить прибуткове заняття. З приходом тепла на вулицях Житомира все частіше можна побачити людину з простягнутою рукою. Не варто обманювати себе тим, що ті копійки, які лежать у долоні, це єдиний заробіток жебрака. Професіонали-аферисти заробляють в день від кількох сотень до кількох тисяч гривень. Новачкам досить важко пробити собі дорогу у цьому бізнесі. Серед жебраків існує справжня мафія, поділ території та прибутку.
Класифікація жебрацтва
Існує неформальна класифікація людей, які просять милостиню. Час від часу на вулицях можна зустріти жінок, які випрошують гроші з маленькою дитиною на руках – це так звані «мадонни». Вони заробляють найбільші суми. Якщо немає власної дитини, жінки позичають їх у своїх таких же недолугих подружок. Особливо цінуються (як це не цинічно звучить) діти з видимими фізичними вадами.
На актуальній зараз військовій темі заробляють «вояки» – удавані учасники та ветерани всіх можливих війн. Вони наряджаються у військову форму, показують перехожим каліцтва та поранення, які нібито отримали під час бойових дій.
Особисто мене обурило те, що приблизно тиждень назад (22 квітня) по вул. Небесної Сотні біля входу до Житнього ринку розташувався гурт афганців, який просив милостиню, співаючи пісні. Все було б нічого, але на вигляд цим «героям» було приблизно 40-45 років. Коли вони встигли пролити кров у війні, яка завершилося 1989 року (29 років тому) – питання риторичне.
«Біженці» ходять по квартирах, збирають все, що їм дають. Особливо раді грошам. Речі або одяг потім продають або викидають як непотріб. Якщо до вас на вулиці підійшли люди, які начебто відстали від поїзда (електрички, автобуса тощо) і тепер збирають гроші на квиток – знайте: це «подорожники». На кінець дня суми їхнього заробітку може вистачити на дорогу до іншої країни.
«Церковники» – жебраки, які вмощуються біля церков і храмів та цілий день чекають на копійку. У Житомирі їх можна побачити біля кожної православної церкви.
Люди у яскравому вбранні, «цигани», яких ми часто в теплу пору року бачимо на вулицях міста (особливо по вул. Небесної Сотні) – традиційно заробляють обдурюванням перехожих з елементами гіпнозу та «ворожінням по руці». Від цих пройдисвіток часто страждають молоді дівчата з незрілим розумом та слабкою психікою, які після відповідних навіювань виносять з дому все коштовне…
Увечері «ворожки» повертаються до власних квартир з телевізорами, холодильниками, кондиціонерами. У деяких з них навіть є автомобілі та дачі! Щоб вберегтися від напасті, потрібно не реагувати на заклики або обійти цей міні-табор стороною.
Жебрацтво як стиль життя
У жебрацтва є ще одна сторона. Деякі жебраки виходять на вулицю тому, що це їх хобі, стиль життя. У Житомирі вже кілька років функціонує Комплексний заклад соціального захисту для осіб, як потрапили у складні життєві обставини (пров. І Іподромний, 15а ). Це повноцінна структура, яка надає всебічні послуги: відновлює документи; працевлаштовує; за потреби направляє в інтернатні заклади; організовує медичні огляди тощо.
Неодноразово сюди намагалися оформити жінку, яка проживала під сходами туристичної фірми по вул. Перемоги, 4/2. Та опинившись у стінах закладу, де й могли надати більш-менш пристойний прихисток та їжу, житомирянка робила все, аби… якнайшвидше його покинути. За її словами, їй комфортніше було проживати на вулиці, ніж перебувати у центрі, адже вона не могла дотримуватися режиму та відмовитись від алкоголю. Така ж ситуація була і з чоловіком, який взимку 2017-2018 р. р. «проживав» на лаві зупинки біля магазину «Знання».
Фальшива благодійність
Іншим популярним видом виманювання грошей у довірливих людей є так звана інтернетна або медійна «благодійність». Соцмережі та ЗМІ – ідеальне середовищем для шахраїв. Їх фантазія безмежна. Кошти збираються на лікування неіснуючих людей – або людей, які навіть не підозрюють, що їх фото та інші персональні дані хтось використовує таким чином. Також кошти можуть свідомо збиратися на хвороби, лікування яких, на жаль, буде безрезультатним.
Благодійництво – справа благородна та наразі модна. Мотиви її можуть бути різні: реальне бажання допомогти, рекламування себе або ж своєї фірми, вирішення власних психологічних проблем, задоволення власного его, покращення карми.
Часто аферисти, вивчивши психологію людей, починають нагнітати істерику, паразитують на почутті провини, морально шантажують потенційних благодійників. Ніхто не хоче виглядати жлобом в очах суспільства та власних. Тому люди надають допомогу – яка набиває кишені пройдисвітів та знижує, як це не прикро, коефіцієнт корисної дії добра.
Як зробити добро і не бути ошуканим?
Підводячи риску, зазначу, що допомогати людям потрібно. Але до благодійності варто підходити не тільки з відкритим серцем, а ще й з ясним розумом. Декілька порад для того, щоб уникнути обману.
- Ніколи не перераховувати кошти незнайомцям! Довіру має викликати тільки авторитетне для вас джерело інформації.
- Вуличним жебракам замість грошей запропонуйте практичне вирішення їхньої проблеми. Бутафорний прохач, скоріше за все, відмовиться.
- Надавати допомогу тільки тим людям, потребу яких у грошах можна дійсно перевірити. Або тільки тим організаціям, діяльність яких прозора. Жодний серйозний фонд не займається виманюванням коштів у перехожих на вулиці.
Орина МАРКЕВИЧ
Будьте першим, хто прокоментував "«Дядьку, дайте гривню…» Індустрія жебрацтва у Житомирі"