"Скільки ще?": у Житомирі вже рік проходять акції за чіткі терміни служби для військових (ФОТО)

Майдан Корольова, пішохідна Михайлівська, майданчик біля найбільшого ТРЦ міста – саме тут протягом року щомісяця і навіть частіше в Житомирі збираються учасники акції, які незмінно вимагають у влади встановити чіткі терміни служби для військовослужбовців ЗСУ (добровольців, мобілізованих), що продовжують боронити країну, не маючи права вибору.

Черговий раз зібралися в обідню пору 27 жовтня. З собою приневсли плакати із гаслами та інформаційні матеріали, національну символіку, особисті речі бійців. Відверто зізнаються, що за увесь час, поки подібні заходи проходять в Житомирі та в інших містах, їм не вдалося досягути бажаного результату, але здаватися наміру не мають.

“Влада нас бачить і чує, але ігнорує. Вони роблять вигляд, що все так і має бути. Питання демобілізації для тих, хто вже третій рік перебуває на передовій, бо у перші дні повномасштабного вторгнення не шукали можливість, як виїхати за кордон і в подальшому не ховалися від ТЦК, а пішли захищати свої родини, наші українські міста, просто не стоїть. Сьогодні ми бачимо повну байдужість і зі сторони влади на усіх рівнях, і від суспільства – їм усім вигідно, що поки хлопці там, тут кожен продовжує жити звичне життя, займатися своїми буденними справами.

Ми виходимо на акції вже рік (у жовтні минулого року був перший мирний пікет) і за цей час до нас жодного разу не долучилися пересічні громадяни, всі проходять повз, вдають, ніби нікого не існує, але вони відвертаються не від нас – мам, дружин, дітей воїнів, вони тим самим показують своє реальне ставлення до актуальних проблем військових – тих, кому в буквальному сенсі завдячують мирним небом над своїми головами. З кожним разом нас стає менше – хтось втратив своїх рідних і тепер виходить на Всеукраїнську хвилину мовчання, у когось рідні потрапили в полон і зараз вони борються за них на інших акціях, у когось звільнилися чи перевелися на тилові посади, а хтось банально зневірився. Ми всі втомилися, але це не означає, що ми зупинимося на півшляху, адже просто не маємо морального права, – говорить житомирянка Наталія, яка прийшла на акцію вже 18-й раз. – Цього напевно і чекає влада, що своєю бездіяльністю вони змісять нас замовкнути, зникнути, заховатися у своїх домівках і лишитися з цим один на один.

Навпаки – потрібно створювати суспільний резонанс, нагадувати і бути голосом тих, хто не може заявити про себе, перебуваючи місяцями в окопах, під обстрілами. Минулого місяця ми їздили на довготривалу акцію в урядовий квартал у столицю – стояли на блокпостах, але до нас ніхто з депутатів не підходив, хіба що з “Європейської солідарності”, але й вони зауважили, що нас мало, треба більше людей, більше активності, аби дотиснути це питання. Поки нічого не виходить. Є багато напрацювань, ми готові розглядати різні варіанти, шукати компроміс, бо так далі тривати просто не може. Ми запитуємо: “Скільки ще?” – пустих обіцянок, неповаги та несправедливості, розлуки з рідними, перебування на межі життя і смерті мають терпіти українські Герої”.

Пані Надія розповідає, що напередодні мала телефонну розмову з чоловіком, який також перебуває на фронті з весни 2022-го. З-поміж іншого говорили і про її участь в акціях, до яких по можливості доєднується в Житомирі та Києві.

“Напевно, найбільша біда, що нашому суспільству просто байдуже. Коли дивишся на це все, то єдині, хто перед очима – близькі і рідні, які сьогодні дійсно на межі життя і смерті щосекунди, перебуваючи на полі бою, – говорить жінка. – Чоловік мій у Курахове, вони якраз пережели великий артобстріл. У них сил нема, їм треба відпочинок, заміна. Він мене питає: “Ти йдеш на пікет? Що ви там домоглися?” і я відповідаю: “Нічого, але ми будемо виходити”. Так, вони втрачають надію, розуміють, що їх кинула влада і суспільство, в голові багато питань, за що вони там стоять. Дійсно, кожен в першу чергу стоїть за свою родину, майбутнє своїх дітей онуків, аби не пустити орків сюди. Водночас хочеться, щоб і суспільство зрозуміло, чи готове захищати свої будинки, якщо нога окупанта ступить на площу міста Житомир. Цікаво, хто буде з усіх тих, хто весь цей рік ходив повз нас, захищати так само віддано і героїчно, як це вже третій рік роблять наші хлопці і дівчата на сході й півдні”.