Чи реально прожити на «мінімалку» в Житомирі: експеримент

Під час прийняття державного бюджету на рік урядовці щоразу обговорюють один із найважливіших показників – суму мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата виступає граничним  показником для роботодавця, адже нижче нього не можна нараховувати оплату робітнику. Цим користуються 40 % роботодавців в Україні, тому рівень оплати праці, а в майбутньому й пенсія, є доволі низькою.

Житомир не є винятком, адже обласний центр не може похвалитися хорошим рівнем зарплати. Її середній розмір ледве досягнув 7 тис. 600 грн.

При отриманні зарплати з офіційного мінімуму цілком законно знімають два важливих податки – податок на доходи фізичних осіб (18 %) та військовий збір (1,5 %). У 2018 році це складає 726 грн. Виходить, що на руки ми отримуємо не 3 тис. 723 грн, а лише 2 тис. 997 грн. Але роботодавцю кожен влаштований вартує більше, тому що ще потрібно сплатити ЄСВ до Пенсійного фонду.

Ми спробували оцінити, куди можна витратити отриману мінімалку та на скільки днів її вистачає. За основу журналісти нашої редакції взяли розподілений дохід на 30 діб у розмірі 99,99 грн, тобто 100 грн на день. Також з’ясуємо, скільки залишиться коштів у людини, яка витратить їх на комунальні платежі, ліки, одяг та ін. Але у цьому експерименті ми порушували правило обмеженого бюджету, тому що після першого дня стало зрозуміло, що це надзвичайно важка задача.

Перший день

Отримавши на руки 2 тис. 997 грн, було заплановано заплатити комунальний платіж на суму 1554 грн (теплоенергія, водопостачання, газ, обслуговування будинку). У нас є 1443 грн, за які потрібно «вижити» до кінця місяця. Але ми запам’ятали, що у нас є виключно 100 грн на день.

Протягом дня ми витрачали залишок на:

• їжу (комплексний обід – 42 грн, напої – 25 грн)
• транспорт (4 поїздки в автобусі та тролейбусі – 16 грн);
• продукти харчування (хліб, питна вода, молочні вироби – 58 грн).

Як ви могли помітити, ми перейшли нашу межу, тому що не змогли задовольнити щоденну потребу людини. Комплексний обід обрали один із найдешевших, щоб перевірити, чи вистачить грошей до кінця дня. До напоїв відносимо лише філіжанку кави у посередній житомирській кав’ярні.

Транспорт обирали з погляду його наявності та мобільності. З продуктів ми додали хліб із супермаркету, солодку воду та молоко. Цей вибір не був суб’єктивним, адже перед цим ми переглянули новий споживчий кошик, у якому вказано товари першої необхідності. Загальна сума витрат – 141 грн.

Чи вдасться нам протриматися до кінця тижня?

Так як перший день завершили «з мінусом», спробуємо почати його з 100-гривневим обмеженням, пам’ятаючи, що нам потрібно зекономити на певному товарі. Протягом наступних днів ми отримували постійні нестачі, позбавляючи себе найважливішого, в тому числі одягу та ліків. Цей експеримент завершився повним провалом, тому що 1 тис. 443 грн не вистачило навіть на 12 днів.

На графіку ви можете побачити наші загальні витрати.

Також ми запитали простих житомирян, як надовго їм вистачає мінімальної заробітної плати.

Андрій, студент місцевого вищого навчального закладу, вважає, що без додаткового підробітку не зміг би навчатися «на платному», тому що це дуже дорого.

«Не знаю, як люди живуть на 3 тисячі. Заплати за гуртожиток, заплати за навчання, заплати за ксерокопії і частини зарплати нема. Працюю в маленькому магазині, офіційно. Дуже важко утримувати себе. Після навчання буду шукати кращу роботу», – розповідає він.

Марина Леоненко, пенсіонерка, що працює, впевнена, що на сьогодні лише на одну пенсію і без допомоги дітей неможливо навіть виживати.

«Живу сама, чоловіка не маю, діти за кордоном, мабуть це зараз дуже поширено. Маю роботу, тому що пенсія лише 1 тис. 812 грн. Одну комуналку сплатила, і на всьому поставила хрест. Ні одягтися, ні ліків купити, ні нормальної їжі. Сподіваюсь, що наша молодь зможе знайти щастя за кордоном», – поділилася вона.

Віктор Опанасенко, за його словами, представник «вкалуючого» покоління, вважає, що за мінімальну оплату працюють лише для того, щоб компенсувати проїзд у транспорті.

«Важко щось сказати, коли на кожному стовпі пишуть “Робота в Польщі, Литві”. Два рази пропонували поїхати в Польщу, але я не зміг. В Житомирі роботу більше 5 тис. грн знайти складно, особливо коли всім урізають. Нещодавно звільнився, не хотів там працювати, заробляв 4 тисячі, але знімаю квартиру, оренда майже три, нічого навіть собі не залишається», – скаржиться чоловік.

Олексій Кузьмук, приватний підприємець, сподівається що зарплату підвищать до того рівня, «на який заслуговує кожен», але зараз не прагне, щоб вона зростала.

«Кожного разу, коли зростає мінімалка, чую від своїх робітників, “чому нам не підвищують”. А мені нема за що її давати, продаю сільгосптовари, які зараз не з дешевих. Тільки піднялась зарплата, відразу зростають ціни на насіння і техніку. Економіка проста, собівартість нікуди від нас не втече», – пояснює він.

Підсумовуючи, можна сказати, що на мінімальну заробітну плату житомирянам прожити цілий місяць складно. По результатам експерименту ви побачили, що головними витратами на місяць залишаються комунальні платежі, транспорт та продукти харчування.

Чеки журналіста, який проводив експеримент

Юрій МЕЛЬНИК