Найбільше книжкове розчарування — не погана історія. Найбільше розчарування — це історія, яка обіцяла зовсім інше.
Я завжди любила книжки, написані на тлі реальних історичних подій. І чим давніша епоха, тим краще. Підозрюю, для мене це своєрідне виправдання: я не просто вбиваю час на розважальну оповідку, а ще й розширюю світогляд.
На відміну від нудних шкільних підручників, хороша художня література створює майже тривимірну картину минулого. Історія перестає бути сухим переліком дат, імен та воєн — у ній з’являються запахи, одяг, вулиці, людські страхи й побут.
Тож оминути «Фамільяра» Лі Бардуґо я ніяк не могла. Іспанія, XVI століття, Мадрид, магія та Інквізиція — дуже спокусливе меню.
Книжку я буквально проковтнула. А закривши останню сторінку, відчула дивний післясмак. І він мені не сподобався.
Головна героїня «Фамільяра» — служниця Люсія, яка працює в небагатого, але надзвичайно пихатого подружжя. Її господарі мріють про дружбу з багатими та впливовими людьми. Сама Люсія — про м’яку постіль, гарний одяг і трохи менше брудної роботи.
Щоб полегшити собі життя, дівчина використовує невелику побутову магію. Водночас старанно приховує не лише свої здібності, а й єврейське походження, уміння читати та гострий розум.
Але шила в мішку не сховаєш. Завдяки своїм здібностям Люсія досить швидко отримує майже все, про що мріяла. Залишається лише з’ясувати, чи варте воно ціни, яку доведеться заплатити.
У «Фамільярі» є всього потроху: інтриги, політика, небезпека, зради, розкішні сукні, Інквізиція, магія і навіть трохи атмосфери іспанської Золотої доби.
Проблема в тому, що майже все це залишається декорацією.
Я чекала історичного фентезі, у якому магія й небезпечна епоха визначатимуть долю героїні. Натомість у якийсь момент зрозуміла, що читаю передусім любовну історію. Не погану. Просто зовсім не ту, на яку підписувалася.
Як казала моя бабуся: «Почали за здравіє, закінчили за упокій».
Книжка читається легко, написана — або перекладена — добре, а більшу її частину я справді читала із задоволенням. Але вже за пів години після фіналу вона майже повністю вилетіла з голови.
Я не дізналася більше про Іспанію XVI століття. Не відчула її особливої атмосфери. Не знайшла думки, яку хотілося б понести із собою далі. Просто задовольнила цікавість і перегорнула останню сторінку.
Чи дам я Лі Бардуґо другий шанс? Знаючи себе, найімовірніше, так. Але їй доведеться трохи постояти в кінці великої черги.
Автори, звісно, не зобов’язані відповідати моїм очікуванням. Проте й я не зобов’язана залишати на полиці книжку лише тому, що прочитала її швидко й без нудьги.
Тож «Фамільяр» теж поїде на книгообмін.
Не як погана книжка.
А як книжка, яка пообіцяла мені Іспанію XVI століття — і зрештою залишила лише любовну історію в красивих декораціях.
ДІАНА МІНАЄВА
Будьте першим, хто прокоментував "Магія була. Дива не сталося"