170-річчя Михайлівського собору в Житомирі - молитва за Україну, нагороди і допомога ЗСУ (ФОТО)

У квітні 1991 році до Житомира приїхав отець Богдан Бойко, який став настоятелем Свято-Михайлівського кафедрального собору. Перші служби проводили на вулиці біля храму, восени приміщення нарешті повернули громаді і розпочалися відновлювальні роботи, адже до того там діяв ляльковий театр, було повністю знищене все оздоблення. Допомагали усі небайдужі, кошти жертвували меценати. Невдовзі з’явилася Недільна школа для дітей і молоді (за сприяння Юрія Бірюченка у 2011-2014 роках звели нову будівлю для її потреб), почали процес розпису храму, який тривав більше 20 років. Поступово Михайлівський собор ставав центром духовного життя міста.

Вже за 30 років – 27 вересня 2026-го, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній очолив Божественну літургію з нагоди 170-річчя Свято-Михайлівського кафедрального собору та 35-річчя відновлення богослужінь.

“Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу! Сьогодні найперше хочу сердечно привітати владику Паїсія, отця Богдана, духовенство і всю громаду Михайлівського кафедрального собору м. Житомира з 170-літтям від часу побудови цього храму та із 35-літтям від часу відновлення тут служіння. Сьогоднішнє апостольське читання глибоко перегукується з подією, яку ми молитовно вшановуємо. «Ви – храм Бога Живого, як сказав Бог: «Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом» – свідчить апостол Павло коринфським християнам та продовжує в іншому місці: «Храм Божий святий, а цей храм – ви». Всяка будівля християнського храму з одного боку є однією зі споруд, які люди зводять для власних потреб, аби облаштувати в них щось, необхідне для себе, захистивши цей простір від змін погоди та іншої можливої шкоди. Водночас серед усього, що будують люди, храм Господній відрізняється тим, що він водночас належить не лише нам, але також, і навіть у першу чергу, належить Богу. Саме тому Писання називає храм святим. Нехай же нинішні урочистості нагадають всім нам про ці істини та надихають на подальше довершення нашого християнського життя – на відновлення храмів, на побудову нових, там, де вони потрібні, та спонукають нас примножувати в храмах славу Божу через свідчення нашої віри та через діла любові. Амінь”, – фрагмент Проповіді Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у кафедральному соборі Житомира у сімнадцяту неділю після П’ятидесятниці.

Разом із духовенством та громадою молилися представники – Житомирської ОВА, обласної та міської рад (керівники, депутати), вихованці Житомирського академічного ансамблю танцю «Сонечко», Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка, діячі культури та освітянської спільноти Житомирщини, ін.

Під час відправи піднесли особливу молитву за Україну, захисників і захисниць та за упокій полеглих воїнів і мирних жителів. Духовенство було відзначене черговими богослужбовими нагородами.

Орденом Архістратига Михаїла нагороджено засновників громади – В’ячеслава Діхтієвського, Святослава Васильчука, Олександра Козицького, Володимира Гарбуза, Анатолія Тимощенка та Валерія Колосівського.

Керуючий єпархією єпископ Паїсій отримав пам’ятну панагію, а настоятель собору протоієрей Богдан Бойко — іменний хрест Предстоятеля.

Настоятель Свято-Михайлівського кафедрального собору протоієрей Богдан Бойко отримав іменний хрест Предстоятеля Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

Після богослужіння відбулося встановлення лампадок до пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні та звершення заупокійної літургії біля пам’ятника митрополиту Іларіону Огієнку, який відкрили влітку 2017-го поруч з Михайлівським собором.

На завершення Блаженнійший Митрополит Епіфаній передав десантникам 95-ї бригади портативні дефібрилятори, придбані за сприяння громади та настоятеля Свято-Андріївського собору у Вашингтоні Православної Церкви України в США.

Варто зазначити, що від початку Революції Гідності, у період проведення АТО/ООС і повномасштабного вторгнення громада Михайлівського собору допомагає тим, хто відстоює волю і незалежність України на різних рубежах, передаєм допомогу захисникам на фронт, зокрема на постійній основі купують автівки для виконання задач та ін. Майже щодня у стінах храму прощаються з полеглими Героями та жертвами російського терору – загиблими цивільними внаслідок обстрілу міста.

Нагадаємо, що на початку 2026-го кандидат історичних наук Геннадій Махорін презентував книгу «Свято-Михайлівський собор – духовний осередок Житомира» про минуле і сучасне храму, включаючи ілюстрації, архівні відомості.

“Михайлівська церква в Житомирі належить до найстаріших кам’яних культових споруд православної церкви, хоч вік цієї архітектурної пам’ятки відносно невеликий. Церкву споруджено у 1856 році. Один з житомирян, відомий в місті купець Михайло Федорович Хаботін, вирішив на власні кошти побудувати храм. Житомирський краєзнавець протоієрей Микола Трипольський сказав про це: «В похилому віці бездітний Хаботін вирішив створити дім Божий, і цій святій справі, воістину, віддав все — і гроші, і все завзяття своє…». Михайло Хаботін не мав з цього благодіяння ніякого зиску, а навпаки — суцільні клопоти, і неприємності; допоки він створив для міста будівлю, про яку «Московские Ведомости» писали: «По удобству места, по прочности каменной постройки, по величественному наружному виду, симметричности внешних частей здания, древневизантийскому стилю — церковь эта служит украшением городу и есть лучшее его достояние». Спочатку Михайло Хаботін презентував на спорудження храму 15 тисяч карбованців. Та ця сума виявилася недостатньою. Не довго думаючи, він додав ще майже 22 тисячі карбованців. Щоб допомогти сучасному читачеві скласти уявлення про розміри цієї суми, зазначимо, що міські прибутки Житомира, на той час в середньому становили в рік 23 тисячі карбованців. Отож купець Хаботін втратив всі свої чималі збереження на храм Божий і в останні роки свого життя не спроможний був навіть сплачувати обов’язковий купецький податок (внесок). Михайло Федорович змушений був записатися до житомирських міщан, потрапивши за власним бажанням до нижчого майнового стану. Жертви Михайла Хаботіна, принесені ним заради здійснення благородної мети, не забезпечували легкого її досягнення. У 1856 році церкву було побудовано. Того ж року приміщення освятили. Проте в урочистій церемонії взяли участь не усі керівні особи місцевого духовенства”, – з офіційного сайту Михайлівського собору.