«Київ переїжджає в Житомир»: нові кав’ярні, барбершопи,коворкінги, хто їх відкриває і що думають місцеві

У Житомирі дедалі більше людей, які «нещодавно переїхали з Києва», і це помітно навіть без статистики. З’являються нові кав’ярні, барбершопи, студії краси. А в оголошеннях про оренду – ціни, до яких житомиряни зовсім не звикли.

Житомир для киян – зрозумілий вибір. Близько двох годин дороги до столиці, спокійніший ритм, нижчі витрати. Для когось це спосіб перечекати важку зиму, для когось – можливість працювати віддалено й жити дешевше, а для когось – шанс відкрити власну справу там, де конкуренція менша.

Точного масштабу цього руху поки ніхто не порахував. Економісти обережно припускають, що на зиму Київ можуть залишити до 15-20% мешканців. Частина цих людей шукає житло неподалік від столиці – і Житомир тут одне з найочевидніших місць.

Почнімо з хорошого.

Для України 2026-й став роком, коли малий бізнес перестав масово закриватися. За даними Опендатабот, за дев’ять місяців у країні зареєстрували понад 222 тисячі нових ФОПів, а припинили діяльність близько 155 тисяч. У Житомирі ця хвиля теж відчутна. Частину нових закладів відкривають місцеві, зокрема молодь за державними грантами – з 2026 року максимальний грант для молоді за програмою «Власна справа» становить 200 тисяч гривень. Частину – люди, які приїхали з інших міст і привезли із собою столичні формати та звички.

Для міста це безумовний плюс. Нові заклади – це робочі місця, податки і жвавіші вулиці. Люди, які звикли до столичного рівня сервісу, піднімають планку і для місцевого бізнесу. А ті, хто працює віддалено на київські чи іноземні компанії, витрачають свої гроші тут – у житомирських магазинах, кафе і салонах.

Але є й інша сторона. І найболючіше вона відчувається на ринку оренди.

Ще кілька років тому однокімнатну квартиру у простому стані в Житомирі можна було винайняти за 5-6 тисяч гривень. Зовсім нещодавно варіанти за 6500-7000 траплялися регулярно. Сьогодні 8 тисяч – це вже нижня межа, і стосується вона здебільшого старого житлового фонду.

За даними ЛУН, у жовтні 2026 року середня ціна оренди однокімнатної квартири в Житомирі становила 14 тисяч гривень на місяць. За рік вона зросла на 17%. У новобудовах просять від 12 до 18 тисяч. Склалася парадоксальна ситуація: однокімнатна квартира коштує майже стільки ж, скільки двокімнатна чи трикімнатна.

Рієлтори прямо пов’язують це з новими орендарями. За їхніми словами, на ринок впливають люди, які переїжджають з інших міст, зокрема з Києва та Запоріжжя. І саме вони частіше обирають новобудови з ремонтом та автономним опаленням. Прогноз на зиму теж невтішний: зазвичай у холоди попит на оренду падає, але цього разу через можливий приплив переселенців сезонного здешевлення може й не бути.

За розрахунками аналітиків, оренда однокімнатної квартири сьогодні забирає в середньому 54% зарплати. Для людини з київським доходом 14 тисяч – цілком прийнятна ціна. Для місцевого продавця, вчителя чи медсестри – вже критична.

У цьому і полягає головний парадокс. Місто отримує нових мешканців із вищими доходами, але ринок поступово підлаштовується саме під них. Ціни на житло, каву, послуги «підтягуються» до столичних, а зарплати місцевих – ні. Середня зарплата на Житомирщині нещодавно перевищила 27 тисяч гривень. Але це саме середня цифра, тобто значна частина людей отримує менше.

Тому головне питання – чи не стане цей приплив для міста випробуванням і як надовго? Якщо нові люди залишаться, відкриватимуть бізнеси і наймуть місцевих, це шанс, якого Житомиру давно бракувало. Якщо ж це тимчасова хвиля, яка піде навесні, а ціни так і залишаться високими, місто отримає лише дорожче життя.

Що з цим можна робити? Досвід інших міст показує кілька реальних інструментів.

Перший – муніципальне або соціальне орендне житло. Місто може здавати квартири за фіксованою ціною тим, хто працює в критично важливих для громади сферах: учителям, лікарям, соціальним працівникам. Так громада втримує потрібних людей, навіть коли ринок оренди «розганяється».

Другий – підтримка нових підприємців з умовою, що вони наймають місцевих працівників. Тоді приплив людей і грошей працює не лише на окремі бізнеси, а на все місто.

Третій – просто знати, хто приїжджає. Місто не може планувати розвиток, не розуміючи, скільки нових мешканців з’явилося і чого вони потребують: садочків, шкіл, транспорту чи коворкінгів.

Певний ґрунт для таких рішень уже є. Наприклад, ініціатива «Мери за економічне зростання»: у липні 2026 року відбувся стратегічний воркшоп, на якому бізнес, влада, освітяни і громадськість обговорювали економічні проєкти міста. Це хороший момент, щоб поставити на порядок денний і нових житомирян – не як загрозу і не як «гаманці», а як ресурс, який варто втримати.

Бо сусіди зі столиці вже тут. Питання лише в тому, чи стане від цього краще тим, хто жив у Житомирі завжди. 

Олександра Супрунець

Один день у Житомирі: золота осінь, котячі оглядини та місто, яке нікуди не поспішає (ФОТО)