Артилеристи 1-ої хвилі мобілізації: вижили в боях, дружать дотепер (ВІДЕО)

Вони одні з перших, кому в АТО довелось захищати Україну від ворога. Контрактники та мобілізовані першої хвилі мобілізації збираються біля рідної 26-ої бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. 5 років тому вони стали частиною ЗСУ і саме звідси разом пройшли горнило війни. 8-го серпня чоловіки зустрічали своєрідний другий день народження: їхня батарея вижила.

«З 7-го на 8-ме серпня 14 року ми так вирішили, що це день народження батареї, бо забивали всю колону нашої 6 батареї. Так рішили, збираємось кожен рік», – говорить Руслан Рода, в 2014 році був командиром гармати в 26 бригаді.

«В ніч з 7 на 8 серпня о 1 годині ночі почався обстріл, під який потрапила наша батарея. Була 5 батарея 2 дивізіону і наша 6. На щастя в нашій 6 всі вижили, ніхто не отримав пошкоджень чи поранень. Завдяки тому, що ми змогли пережити цей момент, це нас об’єднало і ми стали як одна сім’я після таких подій», – розповідає Едуард Родіонов, нині військовослужбовець 58 бригади.

Едуард до початку першої хвилі мобілізації був помічником начальника фізичної підготовки і спорту 26-ої бригади. У зоні АТО пробув до початку березня 2015-го року. Кадрових військових, пригадує, тоді було мало. Відсотків 90 –  мобілізовані. Але усі розуміли, чому вони перебували у зоні бойових дій.

«Позаду нас були наші сім’ї. Ми намагалися відстоювати землю, на якій ми були, наша мета була вийти до кордону, закрити його, щоб ніхто не зміг потрапити в Україну», – додає Едуард Родіонов.

Артилеристам в АТО, пригадують під час зустрічі колишні побратими, було часом навіть ніколи поїсти і відпочити. Ворог гатив по їхнім позиціям щосили.

«Хлопці, яких забрали з сіл, забрали з того трактора і посадили в танк, забрали з коня і сказали йти грузити снаряди, підприємця забрали з базару, дали автомат, щоб воював, – для них це було великим шоком, ударом, бо це раптова зміна діяльності. Хтось був в кредиті, мав щось оплачувати. А тут тебе забирають і ти не маєш змоги обслуговувати свої буденні справи і якимось чином допомагати сім’ї», – розказує Олександр Стоцький, нині – заступник головного лікаря Бердичівського обласного госпіталю ветеранів війни.

Олександр Стоцький мобілізований у 14-му році на посаду начальника медпункту 2-го самохідно-гаубичного дивізіону. Пригадує: під Амвросіївкою з великими зусиллями підрозділам бригади вдалось вийти з-під масованого обстрілу з різних сторін.

«Я так розумію, що досить велика частина місцевого населення підтримували сепаратистів. Е б нам не доводилось стати, в якій посадці, за день-два ворог знав про наше розташування і мав можливість нас обстрілювати в тому місці», – розказує Олександр Стоцький.

Чоловіки розповідають: в АТО допомагали 25-ій десантній бригаді виходити з міста Шахтарськ. На їхню долю випали бої в районі Амвросіївки, Нової Амвросіївки, під Саур-Могилою. Надавали допомогу і батальйону Донбас, коли той штурмував Іловайськ. На той час командир гармати, а нині командир взводу Віталій Нестерук пригадує про недоліки служби.

«Взаємодія між підрозділами була погано налагоджена. Дехто навіть не знав, хто знаходиться перед нами на передку, які підрозділи, зв’язку з ними не було. Якби нас туди не відправили, то не зрозуміло, де б той ворог був. Може, не дай Боже, сюди би дійшли», – говорить Віталій Нестерук, командир взводу 26-ої бригади.

Під час зустрічі побратимів у 26-ій бригаді їм презентували книги про історію та життя військової частини і показали фільм про неї. Чоловіки пишаються 26-ою. Кажуть і дня не пошкодували про службу тут, де отримали друзів на все життя.