Атовець Василь Піддубний: «Чекаю натхнення та палких почуттів»

Житомирянин Василь Піддубний — атовець, що врешті знайшов себе в письменницькому ремеслі. І хоч написав ще не так багато, проте його творчість вже знайшла безліч прихильників далеко за межами рідного Житомира.

Нещодавно у Львові відбувся 26-ий Форум видавців. Василь Піддубний став справжнім відкриттям форуму, адже зі своєю книгою «Холодне серце, повість-казка про козацькі часи» він захопив близько 500 покупців та читачів. 

Автор книги був учасником бойових дій 2014-2015 рр, тому в зміст «Холодного серця» вклав правдиві оповіді про війну від військових побратимів, волонтерів та вимушених переселенців. Хоч і події, описані в книзі, далекі від реалій нашого сьогодення.

Написанням книг Василь захопився завдяки Роберту Стівенсону та його «Острову скарбів».

«Я сам дуже люблю читати книги й завжди мріяв, аби на полиці серед моїх улюблених, була і власна книга. Саме коли я повернувся з війни, зрозумів, що пора мрію втілювати в життя. До того я писав лише короткі уривки про козаків та їхнє життя, але потрібно було задуматись над чимось серйозним. Я почав писати книгу „Піастри“, й за 2-3 місяці зумів її завершити. Книга написана російською у 2016 році, тому що 90 % читачів цієї книги це люди з усього світу, які володіють російською мовою. Це не тільки Росія, а й Казахстан, Білорусія… Зустрічав переклади навіть на Японських файлообмінниках» — каже . 

Книга «Піастри» стала такою собі передісторією роману Роберта Стівенсона «Острів скарбів», а написана вона під псевдонімом Stiven Roberts” — розповів письменник.

Василь Піддубний розповів, що після своєї першої книги він продовжував писати, проте тепер українською мовою. Це були і оповідання про війну, і романи про козаків.

«Після 2016 року я написав „Холодне серце, повість-казку про козацькі часи“. Передісторія цієї книги має цікаві коріння. Коли я повернувся з війни, то разом з іншими солдатами відправився на реабілітацію до Карпат. Під час одного із походів у гори я познайомився з дівчиною. Історія нашого знайомства і лягла в основу книги. Але це не автобіографія, а роман, який навчив би читачів любити Україну та пишатися тим, що ми нащадки козаків» — продовжив Піддубний.

Автор відзначив, що для написання пригодницького антуражу роману протягом 6 місяців він вивчав історію повстання Богдана Хмельницького. Ці історичні моменти він включив до змісту книги, але у пригодницькому стилі без документальних даних. 

«Спочатку це були маленькі тиражі по 40 примірників, далі 100 примірників, які розійшлися на Форумі видавців у Львові 2018. Останній тираж налічував 1000 примірників. Я замовив друк перед 26-им Міжнародним книжковим „Форумом видавців у Львові“ і за 5 днів форуму майже половина накладу знайшла свого читача. Невдовзі, товариш із мого батальйону Руслан Кравчук зателефонував та повідомив мені, що в Києві шукають атовців, які хочуть навчитися писати або вже вміють це робити. Протягом всього літа 2019 р. щовихідних ми їздили до Києва та навчалися письменницькому, блогерському та ютуберському мистецтву. Тоді я мав можливість познайомитися із такими відомими письменниками як Роман Зіненко та Максим Музика» — сказав Василь Піддубний.

Головним завданням всього курсу тренінгу було написання за 15 хв короткого оповідання про війну на різну тематику, наприклад, про тварини на війні чи про найбільш яскравий спогад з тих подій. 

«„Шоста хата від фронту“ — саме такою була тема мого оповідання. За період навчання кожен написав близько 5-6 таких оповідань. Їх опубліковували у багатьох інтернет виданнях. Ментор моєї підгрупи військовий та автор книги „14 друзів Хунти“ Дмитро Якорнов відзначив моє оповідання як одне з кращих. 

Найкращі оповідання після тренінгу були зібрані та покладені до змісту збірки „Голоси війни: історії ветеранів“. Збірка з оповіданнями, накладом у 1000 примірників, зустріла своїх читачів в бібліотеках, школах, на презентаціях та форумах. Презентація збірки „Голоси війни: історії ветеранів“ відбулась навіть у Парижі» — сказав Василь.

Після тренінгу житомирський письменник вирішив разом зі своїми друзями та знайомими створити збірку оповідань. Спочатку автор планував назвати збірку «Козацькі байки», але найбільше історій йому надсилали про війну. Тому зібравши чимало авторів, Василь Піддубний став редактором тритомної книги «Слово про війну». Більше половини оповідань було написано самими учасниками бойових дій 2014-2015 рр. — Азов, Айдар, Правий сектор. Було також і кілька оповідань від переселенців та частина від волонтерів. Головною вимогою до цих оповідань було писати тільки правдиві свідчення та розповіді про війну у художньому стилі.

«Навчання у цій школі було для мене переломним моментом, адже до цього я навідріз не хотів писати про війну. Я не проходив строкову службу, але з першою хвилею мобілізації подався добровольцем. Потрапив до 10-го батальйону територіальної оборони Житомирщини. Майже за 2 місяці тренувань на полігоні я став кулеметником. На початку літа наш батальйон виїхав під Крим, аби змінити 30-ту та 95-ту бригади. Все літо ми простояли на пункті пропуску Чунгар. Я на власні очі бачив людей, що тікали з Криму. Щодня наш батальйон пропускав від 20 до 40 машин, що були переповнені дорослими пасажирами, дітьми та різним одягом й речами. Коли 30-ту бригаду було розбито під селами Степанівка та Маринівка, то наш 10-й батальйон відправився прикрити їх відхід та прийняти їх в мирному штабі бригади. Саме тоді я вперше побачив, що таке війна: поранені хлопці, багато стрілянини, я навіть фото не робив, бо всі були на нервах. Стріляли повсюду — в палатки, в БТР, вночі взагалі пролетів трасуючий снаряд над головою, тому довелося здійматися з палаток та шукати сховок у приміщенні. Я зустрічав багато хлопців, які казали мені: „Братка, на войну не иди, с автоматом против танка ничего не сделаешь“. Проте така невтішна ситуація не зупиняла і вже в серпні 2014 року 16 із 78 військових із мого батальйону, потайки згуртувавшись, написали рапорти з вимогою до командира, аби відправив нас у зону бойових дій. Далі я був снайпером, тому що одиночними у мене вдавалося добре стріляти в мішені » — розповів чоловік. 

Окрім письменницького таланту Василь Піддубний також вправно малює картини. На одній із них він зобразив жінку, яка припала до душі. Проте це не довга романтична історія, адже потім Василь дізнався, що жінка, з якою він познайомився у соцмережах, опублікувала чужі фото замість власних. Картина була продана українцю, який проживає в США. Він купив її, але забирати не буде — дарує «Крамничці добра», що в Житомирі. 

«20% від продажу картини я також віддам для крамнички, аби кошти потрапили для хлопців, що ще на війні» — розповів художник. 

Василь Піддубний обожнює малювати море, надалі планує ілюструвати сторінки власних майбутніх видань. 

Накінець розмови письменник зізнався: «Наразі не пишу, бо немає натхнення. Але я сподіваюсь, що знайомство під час останнього Львівського форуму надихне на нові видання, а можливо й палкі почуття…»