20 листопада виконком Житомирської міської ради прийняв рішення увічнити пам’ять Франца Бржезицького – одного з небагатьох житомирян, якому випало нещастя бути в’язнем як гітлерівських, так і сталінських концтаборів. Проте офіційна біографія цієї людини містить так багато суперечностей і «темних плям», що є сенс придивитися до неї уважніше.
Франц Бржезицький помер 2017 року у віці 92 років. Тривалий час він був своєрідним «весільним генералом» на урочистостях, присвячених вшануванню героїв Другої світової війни. Я пам’ятаю, як охоче тягали його місцеві функціонери Партії регіонів на усілякі «антифашистські» заходи. В тому числі й на ті, що було скеровані проти «сучасних фашистів» – політичних опонентів «партії донецьких». Прикметно, що на урочистості Ф. Бржезицький часто вдягав берет з орлом польської армії – в якій не служив жодного дня.
Після Зимового Майдану Ф. Бржезицький залишався шанованим житомирянином. Адже він не лише в’язень Майданека – але й потрапив після війни у ГУЛАГ. Після прийняття закону про заборону комуністичної та нацистської символіки – все це непогано складалося в образ борця як проти гітлерівського, так і проти сталінського тоталітаризму. Але… Настав час критично почитати його біографію.
«У роки сталінських репресій його батька розстріляли (через тривалий час повністю реабілітували), а матір відправили у Сибір на заслання.»
Схоже на правду. Типова, на жаль, історія для багатьох родин у сталінському СРСР.
«1941-го року, після окупації Житомира німецькими загарбниками, Франек, якому не виповнилося ще й 17 років, разом зі своїми друзями створив підпільну молодіжну антинацистську організацію.»
Більше схоже на вигадку. Навіяну романом Фадєєва «Молода гвардія». Можливо, Франц збирався з друзями і про щось говорив. Але нема жодних причин називати такі посиденьки «антинацистською організацією». Як і нема жодних результатів діяльності цієї «організації».
«Коли в місто прийшли словаки, потоваришував з ними, зв’язав їх з Житомирським підпіллям.»
Схоже на правду. Син етнічних поляків, репресованих сталінським режимом, подружився зі словацькими окупантами. Нічого дивного. Нагадаю, Словаччина тоді була німецькою маріонеткою – і брала участь у війні проти СРСР, яким правив сталінський режим.
«Наприкінці 1942 року хлопця вистежило і схопило гестапо. Після допитів, на яких він нікого не виказав, хоч знав усе керівництво підпілля, був кинутий у камеру смертників. Проте в останній день замінили страту на концтабір смерті «Майданек» (Польща).»
Схоже на героїзовану брехню. У гестапо вміли так «запитувати», що навіть досвідчені радянські диверсанти ридали, як діти. А тут мова йде про юнака, напівсироту… Якщо б у гестапо вирішили, що Бржезицький активний підпільник – його б «розкололи». Якщо б його засудили до страти – то стратили б. Але якщо відправили у концтабір – значить, він був лише під підозрою. Або існували інші мотиви.
«В «Майданек» Франц Карлович потрапив у складі житомирського етапу 13 лютого 1943 року (з 1240 чоловік цього етапу вижили і повернулися додому в Житомир після війни лише семеро). А потім були концтабори Гросс-Розен (Німеччина) і Ляйтмеріц (Чехія)»
Це цікавий момент. Бржезицький вижив в одному «таборі смерті». Потім вижив у другому і третьому. Схоже, нацистська адміністрація не мала наміру заморити цього в’язня. А мала плани використовувати його якось по-іншому.
«Він пройшов усі кола пекла, вистояти і вижити в нелюдських умовах йому допомогли незламний характер, ідейні переконання, взаємодопомога товаришів і глибока віра в Бога.»
Це лише патетичні слова. Успішна міграція в’язня по декількох таборах натякає, що вижити йому допомогла, швидше за все, співпраця з окупантами. Наприклад, сумлінна робота в якості бригадира. Або охоронника. Або таємного інформатора.
«Після визволення з концтабору був призваний в Червону армію. А після війни Франц Бржезицький… був заарештований СМЕРШем, але втік з тюрми.»
Останній пасаж більше схожий на примітивну брехню. Втекти від СМЕРШа – приблизно те ж саме, що вийти живим з камери смертників гестапо. У Вікіпедії можна надибати взагалі фантастичні подробиці.
«Уже через короткое время Бржезицкого забрали в армию, он был в Дрездене и Ковеле. В армии, после того как он заступился за бывшего заключенного концлагеря перед гебистом, ему стали шить «контрреволюционную деятельность». Тогда вместе с другом, которого тоже ложно обвинили, они, связав охранника, ночью сбежали и вернулись домой в Житомир. Просидел четыре года в подвале, а потом кто-то из соседей настучал и его выдал.»
Водночас офіційна біографія каже, що приводом для арешту в СРСР нібито стала участь Бржезицького у польському націоналістичному підпіллі, яке орієнтувалося на Армію Крайову. То що було насправді?..
«Чотири роки нелегально жив в Житомирі, проте, зрештою, був знову заарештований і без будь-якого суду отримав десять років таборів.»
Знову фантастика. 4 роки жити нелегально? У післявоєнному сталінському СРСР? Де день і ніч полювали на «фашистських недобитків» та «іноземних агентів»?.. Фраза «без будь-якого суду» не витримує жодної критики. 1949-й рік – це не 1937-й. Суд був обов’язково. Інша річ – Францу Бржезицькому, мабуть, дуже не хотілося згадувати про цей суд. Особливо про те, як був сформульований вирок. Бо якщо припустити, що його засудили за співпрацю з німецькими (та словацькими, як варіант) окупантами… Тоді вся героїчна біографія підпільника-антифашиста щезає вмить.
«Потрапив за колючий дріт ГУЛАГа – в Омський табір для політв’язнів, де перебував більше п’яти років. Після смерті Сталіна подав заяву на реабілітацію і був реабілітований… Повернувся у Житомир… Очолив бригаду будівельників… Про себе намагався не розповідати…»
І зрозуміло, чому…
Історія Франца Бржезицького типова для мільйонів громадян СРСР, які так чи інакше, з доброї волі чи під примусом – співпрацювали з нацистами та їхніми союзниками. У цьому відео ви можете побачити шокуючу кінохроніку Одеси та інших міст СРСР під час окупації. Усміхнені продавці торгують на Привозі, заваленому продуктами. Тисячі веселих одеситів гріються на пляжі біля моря. Працюють кафе, ресторани, кінотеатри, кабаре. Жінки позують художникам оголеними…
Масштаби цього явища вражають. Достатньо сказати, що лише у Білоруській РСР після війни було порушено близько півмільйона (!!!) справ проти «посібників окупантів». Щоправда, каральні органи швидко схаменулися – і в більшості випадків обмежилися адміністративною висилкою. Так, наприклад, рідний дядько Віктора Януковича (служив поліцаєм у німців) та батько Віктора Януковича (дезертирував з Червоної армії) – були лише вислані на примусові роботи на Донбас.
Після війни мільйони людей вигадували собі фантастичні біографії, аби уникнути переслідування. «Підпільниками» називали себе всі, кому не ліньки. У цих перегонах на самозбереження комусь пощастило менше, комусь більше. Хтось помер, як «заслужений підпільник» (Франц Бржезицький). А когось до самої смерті тягали по судах різних країн і тицяли в обличчя «посвідченням ката», недбало сфальшованим у Москві (Іван Дем’янюк). Справжніх біографій цих людей ми не знатимемо ніколи. Біографія йде в могилу разом з тілом. А душі, як відомо, мовчать…
Тепер найголовніше. Чи має Житомир увічнювати пам’ять Франца Бржезицького? Відкриття меморіальної дошки заплановано на 30 листопада 2019 року. Я вважаю, що міська влада попередньо мусить організувати і провести відкриті громадські слухання. Якщо потрібно – відкласти урочистості на певний час. Можливо, родичі або друзі Ф. Бржезицького мають документи, які можуть пролити світло на темні сторінки його біографії. Можливо, є копія вироку та/або інші папери, які ясно покажуть, за що саме його засудили в СРСР: за співпрацю з польськими націоналістами, за співпрацю з німецькими націонал-соціалістами – чи просто за те, що «заступився за колишнього в’язня». Було б добре, якби ці документи представили під час слухань.
Ще раз: я не закликаю судити померлу людину. Навпаки, я нагадую, що перед нами мученик двох тоталітарних режимів. А слухання потрібні для того, щоб городяни та влада міста не помилилися у своїх намірах. І щоб нікому потім не було соромно.
Тарас СТРІЛЬЧИК
Будьте першим, хто прокоментував "Герой-підпільник – чи друг окупантів? За що Житомир увічнює пам’ять Ф. Бржезицького (ВІДЕО, ФОТО)"