Просто про складне. Бердичівський hate speech до змін в екологічному законодавстві

Багато громадських організацій, які займаються формуванням фундаменту суспільної думки про майбутні зміни в навколишньому середовищі, поступово розуміють, що лише вони прагнуть до певних зрушень. У назві дослідження присутнє цікаве словосполучення, «що воно означає» – спитаєте Ви. Це «розпалювання ненависті». Насправді, так і є. Громадяни надзвичайно мало інформовані про те, що Верховна Рада прийматиме пакет законів, які будуть стосуватися діючого закону України «Про відходи», який морально застарів, порівнюючи його з подібними законодавчими актами у наших європейських колег.

На загальнодержавному рівні проблема енергозбереження та повторної переробки сміття постала лише нещодавно. На початку 2014 року в Україні почали з’являтися нові громадські об’єднання, які почали потужну інформаційну компанію, яка стосувалася проблеми сміття та його «захоронення» на полігонах до того моменту, поки воно повністю не розкладеться. Але до реального результату на всеукраїнському рівні ще не доводиться говорити.

За даними Верховної Ради, в Україні на 1 січня 2017 року було зареєстровано 29722 населених пунктів: 460 міст, 885 селищ місцевого типу і 28377 сіл. В свою чергу, у звітах Мінрегіону не йдеться, який саме обсяг сміття сортують в Україні, а також на якій стадії перебуває впровадження ініціатив роздільного збору відходів. Наразі наша країна не має жодного заводу із комплексної переробки сміття.

Давайте усвідомимо, з якої причини розпочався такий галас навколо цього питання. Згідно із Законом «Про відходи», «оброблення (перероблення) відходів – це здійснення будь-яких технологічних операцій, пов’язаних із зміною фізичних, хімічних і біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення».

Відповідно до європейських норм, придатні для повторного використання відходи повинні відправлятися на відповідні підприємства, безпечні – відвозитися на полігони ТПВ, а з небезпечними проводитимуться необхідні для знешкодження операції. При цьому на звичайні сміттєзвалища не мають потрапляти відходи, які розкладаються біологічним шляхом (норма Директиви ЄС 1999/31/EC).

Чинний Закон України «Про відходи» не має переліку та послідовності операцій із сміттям. За таких умов доданий 2012 року пункт до статті 32 цього Закону набуває декларативного характеру. Тому він потребує величезних змін!

У червні 2017 року було зареєстровано перший закон із майбутнього пакету, який спрямований на справжнє реформування цілої галузі, яка довгий час була нікому не цікава. Наразі у Верховній Раді зареєстровано шість законопроектів про сферу побутових відходів. У контексті утилізації та захоронення сміття найбільш цікавими є законопроекти 4028, 4838 і 6602.

Законопроект 4028 пропонує новий варіант утилізації товарних упаковок, а 4838 і 6602 майже повністю змінюють чинний закон «Про відходи». Останні закладають основу для запровадження нових стратегій поводження із відходами в Україні та, відповідно до законодавства ЄС, чітко прописують систему моніторингу, збору, сортування, транспортування, утилізації та захоронення сміття.

Зокрема, ці документи пропонують чітку послідовність операцій у сфері побутових відходів: запобігання утворенню відходів, підготовка відходів до повторного використання, матеріальна утилізація, інші операції утилізації, видалення. Також вони зобов’язують підприємства брати відповідальність за утилізацію своїх відходів. Зрештою, законопроекти 4838 і 6602 пропонують відтермінувати норму про заборону захоронення неутилізованих побутових відходів із 1 січня 2018 до 1 січня 2025 року.

Що повинно бути в кінцевому результаті?

По суті, дана норма веде тільки до одного, але цілком вагомого наслідку – заміна норми прийому полігонами і звалищами відходів, які не пройшли першочергового сортування. Після затвердження певних законодавчих втручань поховати такі відходи буде неможливо.

Які, в такому випадку, залишаються варіанти? Якщо коротко обгрунтувати всі рішення парламентарів, то це виглядатиме ось так:

• передбачити сортування при зборі (селективний збір);
• якісно сортувати сміття до полігону лише ресурсом обслуговуючої компанії;
• відмовитися від поховання (дія зазначеної норми Закону не поширюється на утилізацію; транскордонне переміщення і спалювання)

Начебто це звучить більш-менш позитивно.

Але як йде справа на практиці? І чи є такі можливості?

На сьогоднішній день в Україні існують: 23 маленьких сортувальних станцій; один сміттєспалювальний завод; три акредитованих установки зі спалювання побутових відходів і близько п’яти установок спалювання, які не мають своєрідної ліцензії; ще кілька міні-станцій, які можуть «газифікувати» тверді побутові відходи з відповідними затвердженими регламентами і акредитованою документацією і, знову таки, близько п’яти без наявності документів.

Всіх цих потужностей не вистачить, щоб покрити навіть 5% потреб України (якщо дивитися на дані статистики і Мінрегіон, то достатньо буде без газифікаторів і без незадокументованих об’єктів до 6% обладнання).

Згідно з прогнозом експерта міжнародної неурядової організації «Екологія. Право. Людина» Алли Войціховської, через відсутність інфраструктури норма про заборону захоронення неперероблених побутових відходів навряд чи запрацює з 1 січня 2018 року:

«Сьогодні незначна кількість населених пунктів роздільно збирає сміття та має сміттєсортувальні лінії. Проблема не в коштах, а у відсутності бажання зробити користь для людей і довкілля».

Не бачить можливостей, аби норма про заборону захоронення неперероблених відходів запрацювала вже за півроку, і заступниця голови комітету парламенту із питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства Альона Бабак:

«Навіть наявні потужності для перероблення відходів – скла, паперу, пластику чи металу – приймають матеріали вибірково: приміром, важко знайти підприємства, які б утилізували непрозорий пластик з-під молочної продукції. До того ж, українці неправильно сортують сміття – приміром, приносять забруднений пластик».

Можна, звичайно, говорити про те, що інфраструктура не готова і треба почекати з впровадженням даної вимоги. Але думка європейських фахівців полягає в тому, що інфраструктура ніколи не буде готова, якщо не почати з заборон і впливу на суб’єкти, які пов’яні з відходами через адміністративну та кримінальну відповідальність (штрафні санкції). Аргументами на користь такого судження є щойно згадані відсутні об’єкти по сортуванню і переробці відходів. Справа більше в тому, що норми, що передбачають як роздільне збирання, так і заборона змішування відходів, а також будівництво об’єктів інфраструктури даної галузі, діють більше ніж достатній термін. Для прикладу, найсвіжіша правка діє вже понад 5 років,  а пункти «Д» і «Ж» існують з 2002 року і з моменту вступу в силу ЗУ «Про відходи».

Іншими словами, за цей час можна було досягнути:

• окремому ЖЕКу (ЖБК), або ОСББ організуватися і створити громадський накопичувальний фонд на додаткові вуличні контейнери під селективний збір, в результаті чого закриваються підземні (під’їздні) контейнерні майданчики.

При наявності ж достатньої кількості об’єктів, з яких можна вивозити відходи, перевізники будуть інвестувати кошти в додаткову техніку, а можливо доєднаються до спільної реалізації реконструкції контейнерних парків.

• для органів місцевого самоврядування: потрібно створити індустріальні парки на базі великих занедбаних полігонів або індустріальний парк з блоками кластерів «з відходами»;
• для полігонів і звалищ: привести інвесторів і побудувати сортувальні станції (як крайній випадок купити тестові установки – малопотужні, мобільні);
• підприємствам, які створюють та генерують відходи:
  • організовувати збір за типами і класами (за директивами ЄС), не допускаючи змішування;
  • брати участь в будівництві об’єктів сортування відходів або зводити такі самостійно;
  • розробляти технології утилізації того сміття, що не утилізувалося в момент прийняття рішення про використання такої сировини або матеріалів, що створює проблему виникнення не утилізованих відходів зараз і в майбутньому;
  • йти до скорочення або повного відходу від генерації відходів.

На жаль такі приклади в Україні поодинокі. Винятком лише може стати галузь пивоваріння. Учасники цього ринку мають підвищену соціальну відповідальність в частині поводження з відходами та реалізовують масу технологій обробки, які можуть послужити прикладом для підприємств інших галузей. В цілому галузь без будь-яких нових законодавчих ініціатив змогла досягти неймовірних показників по оборотності тари. В Україні окремо ведуться роботи зі створення нових потужностей по поводженню з відходами. В першу чергу систем заготовки відходів як вторинної сировини і розширення спектра переробки відходів.

Єдиною компанією на сьогодні, яка успішно впроваджує технології переробки і повторного використання відходів внутрішньо є компанія «Оболонь». Обсяги вторинної переробки відходів на дочірніх підприємствах з кожним роком збільшуються. Сьогодні корпорація реалізує, переробляє і повторно використовує майже 96% власних виробничих відходів, серед яких – дробина, дріжджові і зернові залишки (простіше, органіка).

При цьому 1,9% використаних матеріалів (макулатура, відпрацьовані шини, склобій, металевий лом) «Оболонь» передає на переробку спеціалізованим організаціям, але в більшості закордон. Такий галузевий приклад є приємним винятком. Але це лише мрії, головна проблема у головах громадян. Лише мала дещиця ЖЕКів, ОСББ, місцевих адміністрацій, полігонів і бізнес структур перейнялася вимогами законодавства. І причина тому проста – відсутність відповідальності, немає навіть громадського осуду.

Але потрібно також розуміти, якщо пакет законів буде прийнятий і контролюючі органи будуть перевіряти порушення, то це може призвести до певного перелому ситуації:

• власники полігонів почнуть вкладати інвестиції в сортування і піднімуть тарифи до економічно обґрунтованих;
• перевізникам слід задуматися про можливість самостійного сортування;
• власники відходів точно підрахують вигоду від селективного збору і зможуть знайти кошти на контейнерний парк;
• почне розвиватися бізнес-утилізація та сучасне спалювання відходів, тобто альтернативи захоронення. І при належному державному і громадському контролю ці напрямки є найбільш перспективними.

У сьогоднішньому світі українського ринку поводження з відходами таких можливостей немає – так як підприємствам легше поховати відходи за низькою собівартістю та високими прибутками, а міським та селишним радам і громадам простіше взагалі не замислюватися над таким питанням.

Для тих громадян, хто вирішив розпочати зміни з себе, пропонуємо сайт однієї з громадської організації, яка протягом довгого часу створює такі міні-інструкції для полегшення життя українців:

Попри недоліки серед культури сортування відходів громадянами, існують певні загрози щодо законодавчих рішень. У жовтні 2017 року декілька громадських організацій виступили проти правок та в цілому до законопроекту 4835, де не було передбачено, як має спалюватись відсортоване сміття.

Андрій Герус, член правління бізнес-ради «Ціна держави», активний противник даного законопроекту, вважає, що «низка народних депутатів ініціюють законопроекти щодо поводження з побутовими відходами задля задоволення інтересів монополістів даної галузі».

Зміни до законопроекту передбачатимуть:

• введення «тіньового» податку на тару і упаковку. Він буде вводиться на всю галузь, тому пропорційно підніметься ціна, що автоматично ляже на покупця товарів у магазині.
• зібрані зі споживачів та бізнесу кошти держава на безконкурсній основі виділить комерційним структурам, які за них будуть будувати сміттєспалювальні заводи. Окрім того, передбачається, що ті комерційні структури будуть монопольно займатися сміттям.
• при спаленні сміття на таких заводах буде вироблятися екологічна енергія, яка буде продаватися в мережу по спеціальному зеленому тарифу 0,1616 євро.

Якщо більш детально зрозуміти цю державну аферу, то можна побачити, що підприємства, які будуть спалювати невідсортоване сміття по «зеленому» тарифу, ніяких санкцій їм не буде застосовано. Отже, висновок – вони зможуть спалювати все, щоб заробити більше на «зеленому» тарифі. Закон у багатьох пунктах прописаний саме під те, щоб сміття, навіть яке придатне для вторинного використання (пластик, папір, картон, гума), могло йти на спалювання. Передбачені відразу декілька бар’єрів, щоб вторсировина не збиралася компаніями галузі для повторного використання. Спалення такого сміття є дуже неоднозначним рішенням, тому що у продуктах горіння виділяються оксиди азоту, сірка, феноли, токсичні вуглеводи, канцерогенні діоксини, сполуки свинцю, ртуті та інших важких металів. Вони впливають на широкий спектр: від раку до впливу на спадковість. Багато з цих компонентів в принципі не фіксуються і не вимірюються, згідно екологічних українських вимог.

Експерти в сфері ЖКГ вважають, що подібна ініціатива призведе до подорожчання комунальних платежів в середньому на 200 грн з людини на місяць. Законопроект зокреми орієнтується на вимоги виробників, охочих мінімізувати витрати. Але при цьому витрати будуть поступово зменшуватися за рахунок введення нових технологічних ліній та побудови нових контейнерних парків.

При цьому треба пам’ятати, як ці рішення вплинуть на регіональний масштаб, на маленькі міста, які не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб застосовувати такі передові технології, які для більшость здаються казковими. Бердичів продовжує тренд проблем, «якщо бути першим – то у всьому». Проблема захоронення, монополістичний режим приватної комппанії, невідповідна інфраструктура – весь комплекс проблем, на яких потрібно вчитися.

Трішки історії

З 2006 року в місті на основі комунального підприємства, користуючись відповідним рішенням виконавчого комітету, було засновано нове приватне підприємство, яке активно лобіювалося міським головою як установа, яка буде здатна справитися з проблемою сміття регіонального масштабу. Звичайно, тут без політичної основи також не обійшлося. Власником компанії ТОВ «Полісся-Екосфера» до сьогоднішнього дня є Віктор Колісниченко – колишній член «Партії регіонів», який на останніх місцевих виборах балотувався до міської ради від «Блоку Петра Порошенка» і являється «близьким» приятелем Бердичівського міського голови Василя Мазура. Саме це дозволяє йому монополізувати місцевий ринок послуг, тому що з 2006 року лише одна компанія прагнула отримати дозвіл на вивезення сміття, але не отримавши дозволів від міської влади пішла на інші ринки.

У житомирян буде відповідне питання, то чому ж відповідні держоргани не позбавлять даного підприємства права вивезення сміття при неякісному виконанні своїх обов’язків. Все дуже просто, окремі бізнес-групи бояться, що втратять певний контроль над громадянами і не зможуть отримати додаткові фінансові надходження з бюджету міста у наступних роках (матеріальну допомогу). Як приклад можна навести цікавий факт з громадських слухань, полігон, на який скидують сміття, орендує приватна компанія за 1 грн в рік.

Наслідки монополістичного режиму вже відчутні. Останні роки містом поширюється нестерпний сморід на цілі мікрорайони та пожежі на полігоні доводять до відчаю громадян, які сплачують зависокі тарифи, при цьому якість надання послуг не відповідає делегованим зобов’язанням. Основні дії проти підвищення тарифу розпочалися у 2012-2013 рр.

У 2013 році місцеві ЗМІ повідомляли про заяви громадських активістів Бердичева щодо монополізації вивезення сміття та збільшення плати за цю послугу. Активісти відкрито говорили про монополізацію «сміттєвого ринку» членами колишньої фракції Партії регіонів в міській раді, які діють спільно з міським головою-регіоналом за мовчазної згоди регіонального відділення антимонопольного комітету.

Часто мешканців примушували підписувати нові договори, з якими не всі погоджувались та відмовлялись від підписання, незадоволеним нібито погрожували «чорними» або тіньовими штрафами. Це призвело до ще більшого збурення населення. Тоді в ситуацію втрутились активісти місцевого осередку однієї з опозиційних політичних партій – ВО «Свобода». Про наслідками проведеного ними дослідження ситуації доповіли перед керівниками ОСББ, громадських організацій та окремими громадянами.

«За результатами круглого столу ми можемо сказати, що керівники ОСББ не були присутніми на громадських слуханнях, які проводились міською владою. З цього ми можемо робити висновок, що люди, які були зацікавлені в тому, щоби знати про це рішення влади, не змогли прийняти активну участь в процесі», – говорить ініціатор круглого столу, голова міської організації «ВО Свобода» Олексій Побережний.

 «Було б дуже добре, щоб економісти «Полісся-Екосфери», які прохали міську владу про підвищення вартості вивозу сміття, пояснили, де ми могли помилитись. Адже всі ми розуміємо, що обдурити можна одну людину, але не можна дурити все місто, тим більше – якщо це Бердичів» – говорить незалежний економіст Ольга Марущак.

Після такого початку зрозуміло, що змінювати є багато чого, але надалі ця історія набиратиме все більших обертів, тільки лише через декілька років. Протягом багатьох місяців роботи журналісти міста Бердичева неодноразово отримували скарги від громадян про те, що на Бердичівському полігоні ТПВ (центральне міське сміттєзвалище по вулиці Чуднівській) горить сміття. Люди жаліються на дим та нестерпний сморід, а заграва від полум’я вночі стояла така, що її було видно навіть в окремих мікрорайонах міста. Серед бердичівлян ходять плітки, що сміття навмисне спалюють, щоб звільнити місце для нових відходів. Слід уточнити, що в Україні діє заборона на випалювання сміття та навіть сухої трави – адже від цього повітря в містах і селах стає важким і гірким, також при цьому збільшуються випадки захворювань дихальних шляхів.

Усі ці шкідливі речовини разом з димом потрапляють у легені жителів міста Бердичева або жителів села Скраглівка Бердичівського району – в залежності від того, у який бік дме вітер. Причому від цього отруйного чаду не сховаєшся ніде, тож ним дихають літні люди, вагітні жінки та навіть наші з вами маленькі діти. Навряд чи такі жахливі екологічні умови роблять Бердичів більш європейським містом, скоріше навпаки: житель кожної більш-менш цивілізованої країни тікав би звідси далі, ніж бачив.

Незважаючи на скарги, раніше представники засобів масової інформації з різних причин не могли «зловити» працівників звалища на гарячому, а після трагедії на львівському сміттєзвалищі 2016 р., здається, сміття більше ніхто не палив. 29 серпня 2016 року вдалося таки зафіксувати факт загорання. Для того, щоб розібратися в ситуації, до центрального міського сміттєзвалища прибули громадські активісти, депутат Житомирської обласної ради Ігор Романський, помічник депутата обласної ради Ігор Пірожок, депутати Бердичівської міської ради Андрій Чепіль, Станіслав Лужанський та Володимир Осипенко, а також журналісти Олексій Тростянський, Аліна Новікова та Денис Заремський.

«У понеділок, 29 серпня, близько восьмої години вечора я зі своїм приятелем Максимом Шафранським проїжджали в районі центрального міського сміттєзвалища, і помітили велику кількість диму. Зупинилися, намагаючись виявити де і що горить, після чого побачили двох перехожих і вирішили поцікавитися в них, на що отримали відповідь – горить сміттєзвалище, і вже давно. Розуміючи, що вдвох ми нічого зробити не зможемо, я подзвонив своїм колегам Олексію Тростянському та Аліні Новіковій, а також кільком депутатам обласної ради. А далі інформаційна хвиля з повідомленням про пожежу на сміттєзвалищі покотилася містом. Я сам був здивований, яка кількість небайдужих громадян згодом зібралася біля воріт підприємства» – журналіст, голова Бердичівської міськрайонної організації «Національної спілки журналістів України» Денис Заремський

«Першим на місце події прибув депутат Житомирської обласної ради від радикальної партії Ігор Романський, якого разом з представниками преси пропустив на територію працівник сміттєзвалища. Це дало змогу на власні очі впевнитися у тому, що на звалищі дійсно горить сміття, а його самотужки намагається погасити лише одна людина. Зателефонували на «101», повідомили про пожежу, там відповіли, що вони у курсі, і на місці працюють… лісівники, які повідомлять пожежних, якщо не будуть справлятися самотужки. Спочатку це здалося незрозумілим, адже нікого не було, та потім виявилося, що у цю ніч горіло ще й колишнє звалище шкірзаводу, де дійсно були присутні працівники лісового господарства».

Журналісти не один раз хотіли отримати коментар від охоронника сміттєзвалища, який продовжував гасити полум’я, і навіть спробували запропонувати йому свою допомогу, однак, коли він закінчив свою роботу, то у вкрай грубій формі виштовхав журналістів зі звалища. Свою агресію він спихнув на те, що він є «контуженим» та «афганцем», а тому задля уникнення конфлікту представники преси вийшли за ворота підприємства, які не відчинилися навіть після приїзду депутатів міської ради Станіслава Лужанського, Андрія Чепіля та Володимира Осипенка разом з представниками місцевої поліції.

На жаль, не приніс ніяких результатів і дзвінок заступнику міського голови Сергію Онофрійчуку – потім чиновник стверджував, що він одразу ж зателефонував керівнику підприємства, але є свідки, що те саме робив і охоронник звалища, який постійно кудись телефонував по мобільному.

«Обурення викликало не стільки той факт, що горить сміття, скільки те, що його просто ігнорують і не намагаються викликати на допомогу пожежних. Видно, це на звалищі стандартна ситуація. А на фоні львівської трагедії подібна недбалість взагалі виглядає шокуючою: мало того, що люди вимушені дихати канцерогенними речовинами, так ще й є небезпека, що пожежу потім просто буде не зупинити!»

По приїзду пожежної машини ворота звалища все ж відчинилися, але й тут працівники не повели себе по-людськи, відмовившись показати дорогу, якою вогнеборці могли б проїхати ближче до місця пожежі. І вже тільки після приїзду пожежних на місці з’явився безпосередній керівник підприємства Андрій Борисов, який відмовся надати коментар представникам преси, а присутнім депутатам відповів щось на кшталт «нічого тут не горить» у той самий час, коли тут вже на повну працювали спеціалісти ДСНС міста Бердичева.

Наступного дня, місцеві журналісти, які були учасниками події, зібрали власноруч прес-конференцію з заступником міського голови Сергієм Онофрійчуком. Я також був учасником зборів та був здивованим байдужістю майбутніх рішень. «Ну горить, то й горить – зараз по всій Україні горить, що ж тут такого?», – однотипно відповідав представник місцевої влади та відзначив, що пожежа на сміттєзвалищі – це виключно компетенція керівника підприємства. На зауваження стосовно того, що на звалищі палять сміття постійно, лише відповів, щоб представники преси проводили з цього приводу свої журналістські розслідування, у той же час попередив про «наслідки», які можуть чекати на них за нічне «проникнення» на приватну територію, хоча ніякого «проникнення» не було. Через декілька днів на одному з каналів YouTube з’явилося спільне журналістське розслідування активістів Дениса Заремського та Юрія Мельника, яке стосувалося загорань на звалищі та напад працівників підприємства на небайдужих учасників.

З часом будь-які резонансні події забуваються, навіть найбільш важливі для самих мешканців міста Бердичева до того моменту, поки не буде запущено каталізатору, який призведе до більш радикальних зрушень.

 22 січня 2017 року міська влада через офіційний портал міста Бердичева поширила інформацію про підвищення вартості послуг компанії ТОВ «Полісся-Екосфера», при цьому що у проекті рішення не виявлено змін, не було додано пункти про штрафні санкції у разі не виконання, все тому що договір між приватною компанією та міською радою до сих пір не був опублікований на сайті.

Після таких заяв, у соціальних мережах було запущено флешмоб з хештегом «Екосфера_Сміття», де бердичівляни додають до публікацій фотофакти роботи компанії «Полісся-Екосфера». В більшості на цих фото спостерігалися переповнені сміттєві баки у різних мікрорайонах міста. Після такого інтернет-мітингу міська влада замість того, щоб стати на захист інтересів споживачів та притягнути до відповідальності підприємство за невиконання ним взятих на себе зобов’язань, запевняє, що флешмоб є швидше популістичним і нічого страшного не відбувається.

Бердичів же не дослуховуючись до думки громадян, через два тижні на виконкомі міської ради затвердив нову вартість вивезення та утилізації сміття, яка становитиме 8 грн. 10 коп. (раніше – 7 грн. 09 коп.) або за 1 м. куб. сміття 50 грн. 65 коп. (проти колишніх 34 грн. 32 коп).

Також даний виконком запам’ятався палкими обговореннями теми якості послуг, не було оминуто тему культури поведінки, адже сміття нерідко викидають де завгодно, створюючи повсюди стихійні звалища: до берегів річки, під сусідські сараї й гаражі, навіть на дитячі майданчики. Є сміття вдосталь і на околицях міста, у лісосмугах тощо. Головною проблемою, яку було озвучено міським головою, є низька кількість заключених договорів жителів приватного сектору і підприємствами з «Полісся-Екосферою».

У травні цього року, під час у рамках робочої зустрічі з фінською делегацією, працівники фінської компанії, котрі працюють у галузі поводження з твердими побутовими відходами запропонували створити сміттєпереробний завод в Бердичеві, як пілотний проект на території України, аби ми змогли досягти європейських норм у поводженні з твердими побутовими відходами.

Фінською стороною висловлено намір реалізації розміщення виробничих потужностей з випуску обладнання з сортування, переробки та захоронення ТПВ, яке можливо встановлювати на сміттєвих полігонах нашої держави. Але далі розмов не пішло, тому що по інсайдерській інформації тендери по закупці обладнання були зірвані, а офіційної інформації до ЗМІ так і не надходило.

Містяни гадали, що здирницькі тарифи, які були встановлені в лютому будуть тримати до кінця року. Як такого прогнозу не збулося. 2 червня на сайті міської ради з’явився неочікуваний навіть для журналістів проект рішення, в якому вартість послуги для громадян повинна зрости до непідйомних 12 гривень! Громадські слухання, які були проведені наприкінці червня, розпочалися зі звіту керівника підприємства  «Полісся-Екосфера» Андрій Борисов, а вже потім і його засновника Віктора Колісніченко, які постійно акцентували увагу на зміни в роботі підприємства

«Підприємство «Полісся-Екосфера» працює майже 11 років. Сфера обслуговування – 216 майданчиків, на яких знаходиться більше 750 контейнерів. В гаражі підприємства – 7 сміттєвозів, один з яких орендований у «Комунсервіс». Заборгованість населення по оплаті за вивіз сміття, згідно даних підприємства, складає більше 900 тисяч гривень. Ті гроші, які надходять від населення за вивезення побутових відходів, розподіляються на зарплату працівникам, відрахування до пенсійного фонду, паливно-мастильні матеріали, запчастини, амортизацію машин і устаткування, податки і збори та інше», – доповідає Андрій Борисов.

Детальніше Андрій Борисов зупинився на піднятті мінімальної зарплатні і на тому, що ставка податку на забруднення суттєво зросла, що і є основною причиною підняти вартість оплати даної послуги. Крім того, було зазначено, що саме входить у даний тариф. Він має 4 складові: перевезення, збирання, зберігання та захоронення сміття. Звичайно, громадяни після такого звіту не бажали навіть чути представників компанії, одні наголошували на малій кількості сміттєвих майданчиків, а на пропозицію поставити нові реагували агресивно і просили краще частіше вивозити.
Окремо на слуханнях обговорили і тему сортувальної лінії, яка діє в Бердичеві та один з перших законопроектів про сортування сміття, тому що існує величезна необхідність у приватних секторах встановлювати невеликі контейнери, які власник будинку може або сам купити одразу, або погодитись на додавання суми контейнеру частково до його вартості в тариф з розстрочкою на 5 років і привласнити після даного терміну.

Також керівник підприємства Віктор Колісниченко звинуватив у серпневому підпалі сміттєзвалища журналіста Дениса Заремського, який тоді перший прибув на місце пригоди.

«Знову виникла нова пожежа – і замість того, щоб провести об’єктивне розслідування, намагаються перекласти вину на інших. Чомусь міський голова жодного разу не озвучив версію, що підпалити звалище могли працівники підприємства, адже є підозри, що вони навмисне це роблять для зменшення кількості сміття. Цього разу просто їм не вдалося втримати пожежу під контролем».

Після образ в обидві сторони, керівник підприємства порадив мешканцям:

«Спробуйте самі попрацювати. Вийдіть понюхайте цю машину і зрозумієте, чи можна робити у такій атмосфері за 2500 гривень на місяць».

Майже через тиждень після громадських слухань, 1 липня, близько шостої вечора в соціальних мережах мешканці навколишніх районів біля полігону розпочали постити новини про те, що містом ширитися їдкий туман, який йде з міського сміттєзвалища. До восьмої години більшість містян  з балконів могли спостерігати за тим, як в районі м’ясокомбінату розкинувся на чималій площі вогонь.

Тоді ж, у суботу, місцеві журналісти, активісти та депутат обласної ради Ігор Романський викликали пожежних, тому що охоронці міського сміттєзвалища до останнього залишалися в своїх «трейлерах». Після приїзду пожежних, депутат облради виклав новину у соціальну мережу про те, як бездіяльність приводить до неочікуваних наслідків, щоб потім журналістів знову не звинуватили у підпалі, котрі щоразу намагаються міській владі розкрити очі на проблему.

Як показує практика, допомагати поліції та міській раді у зборі відеодоказів є чимось безрезультатним. На сесії міської ради, яка відбулася 5 липня, з депутатським запитом стосовно сміттєзвалища виступив депутат міської ради Олег Радецький (ВО «Батьківщина»).

«До мене, як депутата міської ради, звернулися мешканці р-ну М’ясокомбінат з приводу пожежі, яка сталася на міському сміттєзвалищі. Я хотів би отримати інформацію щодо причин виникнення і методів усунення і в подальшому уникання подібних явищ, які впливають на екологію, на стан життя наших мешканців та особисто на міського голову, адже він живе у цьому ж районі», – запитує Олег Радецький.

Начебто, в курсі даної справи, міський голова запевнив, що він знає, що саме горіло на тій території. І на подив, напевно, тих, хто був свідком цієї події, було озвучено, що горіла трава на великій площі землі і що заступнику міського голови Сергію Онофрійчуку варто взяти до уваги даний інцидент. Взявши слово, обласний депутат Ігор Романський (Радикальна партія Ляшка) одразу ж поспішив запевнити Василя Мазура, що той не володіє повною інформацією щодо даної ситуацією та вводить усіх в оману.

«Ми приїхали на початку другої години ночі, пожежа вже була, але ніхто нічого не гасив, просто чекали поки воно все догорить. Наступного дня, о десятій годині дня я приїхав: пожежа – є, пожежних – немає! Викликав пожежну машину, сказали, що чекаємо директора, директор мав приїхати. Тому пропоную після сесії міському голові поїхати на місце події і побачити, що там ще навіть залишився попіл від пожежі», – говорить Ігор Романський.

Зрозуміло, що саме по собі сміття загорітися не може і що тут вплив має людський фактор. От тільки замість того, аби взяти на себе відповідальність, проконтролювати дану проблему і намагатися щось вирішити, окремим людям краще зіпхнути це на інші обставини, які не залежать від керівників міста та представників компанії.

Через декілька днів після сесії під час візиту на звалище журналістам таки вдалося поспілкуватися з працівником підприємства, який розповів, що пожежі тут виникають постійно. За інформацією, озвученою заступником міського голови інформацією сміттєзвалище сьогодні заповнене на 90%, то цілком ймовірно, що сміття, яке накопичилося, потрібно кудись збувати. Так як його не утилізують, а лише захоронюють, можна зробити припущення, що пожежі вигідні саме ТОВ «Полісся-Екосфера», так як таким чином звільняється місце для прийому нового сміття. Так що сподіваємося на об’єктивність працівників поліції, а в свою чергу журналісти та громадські активісти обіцяють усіляко сприяти та допомагати у розслідуванні!

Під час проведення дослідження нам вдалося взяти окремий коментар від журналіста Дениса Заремського, який виявив надзвичайно важливий факт, який не говорить місцева влада.

«Цікавою є інформація і по міському сміттєзвалищу, навколо якого нещодавно виник скандал, пов’язаний з пожежею, яка трапилася на звалищі, та діями керівництва компанії ТОВ «Полісся-Екосфера», що його орендує. Згідно з приписами Державної екологічної інспекції у Житомирській області, відповідно до договору оренди міського сміттєзвалища від 01.03.2012 року, укладеного містом з ТОВ «Полісся «Екосфера», орендований об’єкт оренди має бути повернуто у комунальну власність бердичівської громади шляхом підписання сторонами Акта прийому-передачі об’єкта. Перед поверненням міського сміттєзвалища, для визначення стану утримання ТОВ «Полісся «Екосфера» міського сміттєзвалища, необхідно пройти перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства із залученням представників Державної екологічної інспекції у Житомирській області, кінцевий термін якої – до кінця жовтня 2017 року».

Висновки    

Після такого величезного, але конструктивного дослідження, зрозуміло, що регіональний аспект відіграє важливу роль. Якщо звернути увагу на центри областей, то фінансових ресурсів та політичної волі у більшості достатньо, але у маленьких містах є свої недоліки, які без громадських зрушень будуть стояти на місці до того моменту, поки на ринку послуг не буде достатньої кількості компаній, які пропонуватимуть свої методи вирішення і економічно обґрунтовані тарифи.

Нагадаємо, що про проблеми із сміттєвими відходами та про створення сміттєпереробного заводу у місті Житомир, були описані окремо у матеріалах нашого видання.

Юрій МЕЛЬНИК