Безбар’єрність – норма сучасного суспільства

На часі потреба в переосмисленні суспільних норм та цінностей у всіх сферах життєдіяльності, зокрема усвідомлення українцями того, що найвищою цінністю соціуму є людина, її права та свободи, честь та гідність. Аби кожен громадянин незалежно від статі, віку, рівня освіти та фінансово-економічного становища міг повноцінно реалізовувати свої права та можливості нам усім необхідно здолати ідеологічні стереотипи та умови, що стають бар’єрами на шляху до добробуту кожної без винятку людини.

Саме тому одним із напрямів державної політики є розбудова безбар’єрного простору в Україні, що регламентується Національною стратегією із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року та базується на знаннях про безбар’єрність, прийнятті цінностей безбар’єрності та спільних діях у її робудові. Державна служба якості освіти України долучилася до реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні через комунікацію з громадськістю і акцентує увагу не тільки на освітній безбар’єрності, а й інших сферах життя, що так чи інакше впливають на забезпечення якості освітніх послуг.

На жаль, у нашому суспільстві безбар’єрність асоціюється з архітектурною доступністю для людей, що мають інвалідність: наявність пандуса перед входом до будівель, відповідно обладнаний громадський транспорт, доступність до різних соціальних інституцій. Але безбар’єрність визначається як загальний підхід до формування та імплементації державної політики для забезпечення безперешкодного доступу всіх груп населення до різних сфер життєдіяльності, можливості отримувати послуги на рівні з іншими шляхом інтегрування фізичної, інформаційної, цифрової, соціальної та громадянської, економічної та освітньої безбар’єрності до всіх сфер державної політики.

       Це наявність громадського транспорту, обладнаного зовнішніми звуковими інформаторами номера і кінцевих зупинок маршруту, звуковою системою у салоні для оголошення зупинок, низько підлогового громадського транспорту, наявність зупинок громадського транспорту, обладнаних павільйонами та інформаційними табло з розкладом руху тролейбусів, автобусів, наявність доступу до онлайн-послуг усім групам населення,  можливість отримати якісну освіту дітям з особливими освітніми потребами,  можливість працевлаштування за обраною професією на ринку праці незалежно від віку, статі та віросповідання тощо. Щоб безбар’єрність  стала нормою сучасного суспільства, нам необхідно здолати 6 основних перешкод:

1. Фізична – недоступність об’єктів фізичного оточення для всіх соціальних груп незалежно від віку, стану здоров’я, інвалідності, майнового стану, статі, місця проживання та інших ознак.
2. Інформаційна – через функціональні порушення чи порушення комунікативних можливостей люди не мають доступ до інформації в різних форматах та з використанням технологій, зокрема відсутній шрифт Брайля, великошрифтовий друк, аудіодискрипція (тифлокоментування), переклад жестовою мовою, субтитрування, формат, придатний для зчитування програмами екранного доступу, формати простої мови, легкого читання, засоби альтернативної комунікації.
3. Цифрова – не усі суспільні групи мають доступ до швидкісного Інтернету, публічних послуг та публічної цифрової інформації, зокрема обмежено користуються Всесвітньою мережею сільське населення та люди похилого віку.
4. Суспільна та громадянська – досить низький рівень соціального залучення та громадянської участі окремих (зокрема маломобільних) груп населення.
5. Освітня – низький рівень системності та матеріальної забезпеченості андрагогіки,  дитячі садочки не готові до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами, учні з особливими освітніми потребами навчаються в спеціальних закладах окремо від інших дітей або здобувають освіту за сімейною (домашньою) формою та педагогічним патронажем, учні з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, проживають та утримуються у пансіонах закладів освіти, упереджене ставлення до інклюзивної освіти тощо.
6. Економічна – гендерна нерівність та ейджизм (дискримінація за віком) на ринку праці, низький рівень поширення практики забезпечення інформаційної доступності оголошень про вакансії та їх недискримінаційного опису та інше.

        Отже, безбар’єрність – це не тільки про архітектурну доступність, а й про  можливість кожного з нас бути професійно зайнятим, вільно пересуватися, здобувати освіту, спілкуватися, відпочивати, тобто добробут та ефективна самореалізація кожного з нас.