Житомирський пілігрим пройшов два мільйони кроків шляхом святого Якова (ФОТО)

25-річний житомирянин подолав майже 900 кілометрів крок у крок повторивши маршрут святого Якова, однієї із найшанованіших постатей християнства. Мощі святого Якова знаходяться в Сантьяго-де-Компостела і паломництво маршрутом, яким чоловік проходив ще за життя, стало найпопулярнішою та найвідомішою дорогою Європи.

Тож випробувати себе вирішив і житомирянин Микола Пісенко. Хлопець обрав для паломництва один з найважчих маршрутів. Він подолав дистанцію за 28 днів та став одним з кількох сотень українських пілігримів, які пройшли дорогою святого Якова.

«Шлях має декілька альтернативних маршрутів, які різні за географією, складністю та протяжністю. Мені ж до душі припав французький маршрут. Він починається у французькому містечку Сен-Жан-П‘є-де-Пор і фінішує за 818 кілометрів у іспанському Сантьяго де Компостелла. Звідти ще пройдусь 90 кілометрів до Атлантичного океану – мису Фістерра. Загалом близько 900 кілометрів пішки. Йду щоб відчути та зрозуміти. Знайти світ, людей, себе, життя», – розповів житомирянин.

Надихнули житомирського пілігрима пройти такий складний шлях декілька речей. Але найвагомішим поштовхом стала любов до подорожей і, звісно, бажання змін та пізнання себе.

«Я люблю перемагати себе, люблю ходити пішки та подорожувати. Наприклад, у Житомирі я майже ніколи не користуюсь транспортом. Їжджу велосипедом або ходжу пішки, – пояснив Микола Пісенко. – Надихнули також книги “Володар Перснів” та “Гобіт”. Але найбільший поштовх до цієї мандрівки дала книга Біла Брайсона “Прогулянка лісами. Двоє ленюхів проти дикої природи”. У ній йдеться про стежку Аппалачі в США довжиною 3,5 тис. км. А фільм “Шлях” візуалізував мої ідеї».

Протягом усього шляху Микола вів щоденник у якому записував власні переживання та нотував найяскравіші моменти, які запам’яталися під час подорожі.

Дорога була різною за складністю, але зустрічі та нові знайомства додавали сил та наснаги. Тож кожен новий день хлопець починав з запалом. Не зважаючи на шалену спеку, круті спуски та підйоми – долати Шлях святого Якова, переконує Микола, було цікавою та легкою справою.

«Після 12:00 стає неймовірно спекотно і температура може бути до +37. Буває, що йдеш в таку спеку по полю без жодної тіні – тоді важко. Але більшість часу доволі легко та приємно. Максимальна точка, до якої ми піднімалися – 1500 метрів. Проте окрім втоми це також дарує неймовірні краєвиди та заряди творчості», – розповів хлопець.

Дорога пілігримів абсолютно різна. Вона проходить уздовж сіл, маленьких містечок та великих міст. Протягом шляху зустрічаються мости та навіть дороги римської епохи, гори та великі виноградні плантації. Проте незмінними, переконує житомирянин, залишаються прекрасні краєвиди та чудові люди.

Микола зустрічав людей, кожен з яких долав свій шлях святого Якова, проте вони залишилися у його пам’яті надовго. А зважаючи на те, що наші люди є по всьому світу, не обійшлося і без українців.

«Якось в містечку Белорадо до мене звернулася одна жінка. Говорила німецькою мовою, якої я не знаю. Пощастило, що поруч сидів німець, який знав англійську, тож він був нашим перекладачем. Як далі з’ясувалося, його звати Антон Олександрович Сокирко і він має українське коріння, – розповів житомирський пілігрим. – А його дід колись емігрував з України. Сам же Антон народився в Казахстані. Його родина має давню чоловічу традицію називати сина на честь батька. Тому його дід теж мав ім’я Антон Сокирко. Зараз Антон є лейтенантом німецької армії, а у 2015 році проходив спільні навчання з українськими добровольцями в Німеччині».

Крім Антона, хлопець зустрічав ще кількох мандрівників з України, які також долали свої шляхи та підкорювали власні Еверести. По дорозі зустрів дівчину Владу з Рівного та Тетяну з Коломиї, а також з розповідей інших пілігримів дізнався, що цим шляхом мандрують ще двоє українців. Було у Миколи і кілька нових знайомств з іноземцями. Зокрема, з Франції та Італії.

Спрощували мандрівку й блага цивілізації, які траплялися дорогою. Адже за багато років буремний шлях святого Якова став одним із багатьох туристичних маршрутів світу. Для пілігримів побудували спеціальні хостели – альберги. Вони є майже в кожному населеному пункті. У таких хостелах зазвичай відпочиває багато людей, є світло, wi-fi, гаряча вода, туалет в приміщенні. В одному з альбергів хлопець і познайомився з чудовою компанією іноземців. З ними й проговорив про все можливе мало не до самого ранку.

«Якось я почав свій день в місті Асторга. Потрібно було дійти до середньої висоти Кантабрійських гір, але я пішов далі, адже знайшов альберг серед гір на висоті 1500 метрів над рівнем моря. Найцікавіше, що він має 30 місць, але цієї ночі було тільки четверо людей: хлопчина Макс з Парижа, який просто в пошуку себе. У 21 рік він прагне подорожей та незалежності, але разом з тим надзвичайно мудрий. Хав‘єр з Барселони, має 56 років. Актор. У цій сфері працював понад 30 років. Якось поїхав у Непал, знайшов там свою дружину і закохався в неї так само, як і в Непал. Зараз майстер з альтернативного лікування Рейкі. Адаліна з Румунії. Загадково-розумна, незалежна і творча особистість. У такій компанії ми довго говорили про енергію, Бога, наступні та попередні життя, про космос та мрії», – поділився враженнями Микола Пісенко.

Свій маршрут житомирянин подолав майже за місяць. Кінцевою точкою дороги святого Якова став мис Фіністерре, який до кінця 15 століття вважався краєм тогочасного світу. А для Миколи він став крайньою західною точкою власної мапи мандрів.

«На вершині скелі, з висоти, кораблі здаються іграшковими, чайки здаються мухами, а кількаметрові хвилі всього лише мазками фарби на картині. Вітер з шумом хвиль створюють симфонію спокою, безмежна блакить океану змушує насолодитись моментом, бути тут і зараз. Зникає лік часу. Здається тут можна сидіти вічно і стати пам’ятником. І справді, якби я був пам’ятником, то хотів би бути саме тут – на скелях. Весь час відчувати сили стихій і бути стихією», – такі слова Микола написав у своїй сторінці на Facebook в останній день подорожі Шляхом святого Якова.

Багато пілігримів несуть каміння і залишають його вздовж шляху. Це своєрідна традиція, яка для кожного символізує щось особливе. Дотримався її й Микола Пісенко. Свій камінь він взяв з власного подвір’я у Житомирі та проніс всім шляхом, щоб у фіналі кинути в океан.

Повернутися додому хлопець має вже за кілька днів, проте надовго затримуватися в Житомирі не має наміру. Вже через кілька днів після приїзду Микола збирається їхати волонтером на Донеччину. Але до того обіцяє зустрітися з усіма охочими ти поділитися своїми враженнями від побаченого та розповісти історії, які сталися з ним під час пішої подорожі протяжністю майже у тисячу кілометрів.