Династія саксофоністів живе у Бердичеві (ВІДЕО)

Військовий музикант Руслан Крижанівський грає на саксофоні уже понад 20 років. Його родина – музична династія, в якій від діда до онуків – музиканти.

«Я ходжу на футбол, але ще хочу займатися музикою, мені подобається музика ще. Мені подобається на сопілці грати, хочу ще на саксофоні потім грати», – розповідає молодший син саксофоніста 8-річний Артем.

Коли вдома репетиції дітей і тата, жартує дружина, чує уся 9-поверхівка.

«Звичайно весело, особливо як стають грати разом, в хаті шумно. – Як сусіди реагують? – Не жалуються, все нормально», – говорить  Ольга Крижанівська, дружина саксофоніста.

«Ми закриваємо вікна, щоб не було чутно на всю вулицю, і так граємо. Сусіди чують, але їм це подобається», – додає 11-річний Діма, син саксофоніста.

Руслан пригадує: музичний інструмент з ним ще з дитинства.

«Купили мені іграшку – маленький пластмасовий саксофон. От знайшов цю фотографію і кажу, ніби з дитинства передбачалася доля можна так сказати», – говорить Руслан Крижанівський, саксофоніст.

У юності заради саксофону чоловік покинув залізничний технікум. Вчився у музичному училищі, затим у Рівненському державному гуманітарному університеті.

«Мій викладач, я вдячний, що потрапив до нього. Це Пастушок Тарас Васильович. Це музикант, віртуоз, саксофоніст, до нього їдуть з усіх куточків України, багато хто їде і хоче навчатися саме в нього», – розповідає музикант.

Музичний наставник познайомив з багатьма талановитими музикантами, з Євгеном Попелем – організатором сакс-фестів у Вінниці, з Нікітою Зіміним –  президентом саксофоністів євразійської зони. В Україні той проводить майстер-класи для дітей. Руслан сподівається запросити саксофоніста у Бердичів. Адже тут з 2008-го постійно грає у військовому духовому оркестрі 26-ої бригади. До цього чоловік грав в оркестрі міністерства надзвичайних ситуацій у Вінниці. Затим – у музичному колективі 95 бригади.

Військовий диригент говорить: з 16-ти музикантів колективу саксофоніст доволі помітний. Завдяки його грі мелодії більш гармонійні.

«Це творча особистість, яка ніколи не зупиняється на досягнутому. Він постійно себе вдосконалює як музикант. Виконує різну музику, цікавиться і легким джазом, і музикою сучасних напрямків», – каже Андрій Билинь, начальник оркестру, військовий диригент.

Разом з оркестром Руслан їздив на передову, де музиканти грають більше запланованого. Люди просять, хочуть слухати живу музику.

«Коли ми приїжджаємо до хлопців, де вони несуть службу по захисту нашої держави, то вони біжать, кажуть : оркестр приїхав! Біжать, летять, стільчики і сцену нам готують, аби тільки послухати оркестр. Вони з такою жадібністю слухають, що потім, коли ми виїздимо, хлопці – ще пограйте і ще просять, і просять», – розповідає Валерій Бліндер, працівник ЗСУ, артист оркестру.

Покійний батько саксофоніста грав на баяні, кларнеті, саксофоні і на трубі. Тож і не дивно, що брат Руслана Іван – трубач у тому ж таки духовому оркестрі артилеристів.

«Разом починали як пішли займатися, батько навчав дітей. Веселіше жити з музикою», – каже Іван Крижанівський, артист ІІ категорії.

Старший син військового музиканта вже 4 роки ходить у Бердичівську музичну школу. Хлопчик займався вдома навіть під час карантину: отримував завдання від педагога і виконував їх під татовим наглядом.

«Я спочатку починав з татом, потім пішов у музичну школу. В мене викладач Микола Григорович, він дуже добрий і пише гарні п’єси. Саме перше, що грав, «Не літай, соловей», – розказує Діма, син саксофоніста.

Поки Діма готується до першого музичного конкурсу у Рівному, 8-річний Артем з вересня тільки піде професійно навчатись грі на саксофоні. Педагог каже: важливо навчити любити музику. Діти мають мати терпіння і бажання. Тоді успіх гарантований..

«Діти, хто серйозно займається музикою, виростають дуже цікавими людьми. Музикант вчиться дуже довго, якщо порахувати – музична школа 8 років, музичне училище 4 роки, 5 років консерваторія, ще 2 роки буває аспірантура. Все життя музикант вчиться», – каже Микола Пономаренко, викладач музичної школи.

Саксофон, говорить Руслан, інструмент не з дешевих. Професійний треба замовляти або у Франції, або в Японії. Тому навчає дітей бережливо ставитись до нього і правильно доглядати. Завдяки музиці, упевнений, можна побороти будь-які негаразди.

«Коли пограєш, на душі стає веселіше, світліше, особливо, коли граєш класику – це музика, в яку поринаєш. Ти ніби «поправ душу» – все життя з чистої картинки, з чистого листка», – каже музикант.

Саксофоніст хоче створити квартет чи квінтет у Бердичеві. А ще, жартує, мріє, щоб в частині було менше нарядів і більше часу для репетицій оркестру.

«Військовий музикант на сьогодні – це людина, яка вміє все: у нас і територія велика, яку ми прибираємо, і в наряди ходимо, і вміємо все робити скажімо так. А хотілось би, щоб настали трохи кращі часи, щоб ми могли більше займатись музикою і розвиватися», – говорить Руслан.

Минулого року чоловік зібрав чимало музикантів з різних міст, щоб у рідному селищі Бродецьке реалізувати мрію батька про великий концерт духової музики. Дідусь не встиг зіграти з онуками, але ті продовжують сімейні музичні захоплення.