Етнографиня Надія Борисова розповіла про традиції відзначення свят зимового циклу на Житомирщині (ФОТО)

Свята зимового циклу (Катерини, Андрія, вечорниці, Сави, Варвари, Миколая, Ганни, Святвечір, Різдво, Щедрий вечір, Меланки, Василя, Водохреща), стартують наприкінці листопада і закінчуються у січні. Про них під час зустрічі в «Гончаренко центрі» 19 грудня присутнім розповіла етнографиня, завідувачка відділу етнографії Житомирського обласного краєзнавчого музею Надія Борисова.

Зауважила, що раніше ми святкували, а нині відзначаємо свята, зважаючи на ситуацію в країні протягом останніх років. Пані Надія зосередила увагу на традиціях та віруваннях наших пращурів. Ті, каже, з весни до пізньої осені працювали в полі, тож логічно, що більшість великих свят припадають саме на зимовий період. А ще вони вважали, що певні міфічні істоти хочуть в красти сонце, знищити його (світловий день зменшувався), тож, аби воно знову відродилося, святкували свята, використовуючи символи подібні до сонця, приміром готували калиту та іншу обрядову випічку, з дотриманням посту.

З 15 листопада по 24 грудня триває Різдвяний піст, а після вже можна вживати м’ясні та молочні страви. Різдво для українців завжди було родинним святом, тож у цей день збиралася за одним столом уся велика сім’я. В гості могли ходити одне до одного куми. На Святвечір готували 12 страв, кутю, в хату вносили дідуха, прикрашали її солом’яними павуками тощо.

На святковому столі, продовжує етнографиня, можна було побачити медовуху (за міцністю, як пиво) або наливку (готували до того, як влада почала оподатковувати та знищувати фруктові сади в селах). Пияками українці, як то їх часто зображали у радянських фільмах, не були ніколи, тим паче й було ніколи, зважаючи на те, скільки роботи мали по господарству та й в полі.

1 грудня святкували Наума. У цей день розпочинався навчальний процес, оскільки увесь інший час діти зазвичай допомагали батькам. “Пророк Наум наведе на ум”, – говорили батьки і виірили, що будь-яка розпочата у цей день справа матиме успіх.

З дитинства хлопчики носили довгі сорочки, а коли ставали парубками, одягали штанці. Згодом починали ходити на вечорниці, а ще їх могли забрати в армію чи на панщину. Важливо, що усю сировину для виготовлення тканини (коноплі, льон) наші пращури вирощували самотужки, спершу проводили заготівлю, а вже у зимовий період жінки сідали прясти нитки і ткати. Дуже часто займалися цим саме під час вечорниць. Збиралися у хаті одинокої жінки (незаміжньої, вдови, розлученої). Дівчата брали якісь свої справи, хлопці – свої (вирізали з дерева, шили взуття, плели личаки) – кожен намагався показати який він чи вона вправний господар та господиня.

До речі, дівчат вишивати вчили ще у віці 6-7 років, а вже за років десять, коли знаходилася підходяща партія, видавали заміж. За той час дівчина мала сама підготувати придане – одяг собі та чоловікові, рушники, рядна, полотно. Більш заможні могли найняти майстринь. На Варвари, яку вважають покровительницею вишивальниць, дівчата йшли до церкви і просили благословіння до справи.

Під час зустрічі етнографиня продемонструвала зразки традиційного одягу, який носили в будні та на свята жителі різних районів нинішньої Житомирської області. Їх зібрали під час експедицій та зберігають у фондах краєзнавчого музею, експонують. Крім цього, показала вишиті рушники, розповіла про більш притаманні для Житомирщини орнаменти і знаки вишивки, їх значення.

Користуючись нагодою, Надія Борисова запросила відвідати тематичні виставки у Житомирському краєзнавчому музеї, які відкрилися напередодні. Зокрема, це “Ялинка Перемоги”, прикрашена іграшками минулого століття, колекція хусток, різдвяна атрибутика.

Продовжився захід у “Гончаренко центрі” Різдвяними віншуваннями від ансамблю народних інструментів “Веселі музики”.