Гімназія №23: зруйнувати не можна врятувати. Де ставити кому? (ФОТО)

У січні 2019 року у старому корпусі житомирської гуманітарної гімназії №23 сталася прикра історія: обвалилася частина стелі у 1-Б класі на другому поверсі. За словами керівництва гімназії, вода у цьому місці проникала під дах і, зрештою, підмила стелю з архаїчними дерев’яними перекриттями. Корпус, якому майже сто років, оголосили аварійним. Молодші класи перевели до нового корпусу. А старші класи змушені були ходити на навчання до ЖДУ ім. І. Франка.  

Саме той клас…

Одна проблема актуалізувала інші. Новий корпус давно потребував зовнішньої реконструкції. Його здали в експлуатацію 1975 р., причому в авральному порядку. Достатньо сказати, що 1 вересня 1975 року – коли я стояв з ранцем і квітами на урочистій лінійці першокласників – там ще тривали роботи: будівельники гриміли і гуркотіли, бо банально не встигали.

Цегляні стіни нового корпусу були облицьовані декоративною плиткою. Чи то плитка була не дуже якісною, чи то вкладали її поспіхом – але вона рік за роком сипалася. Тепер плитку обдерли повністю. Так зараз виглядають північний і південний фасади.

Реконструкція нового корпусу йде повним ходом. Стіни утеплюють мінеральною ватою, після чого вкривають зовнішньою штукатуркою. Всі без винятку вікна мають сучасні склопакети.

Крім нового і старого корпусів, гімназії належить ще й третій, «старезний», зведений ХІХ ст. Це одноповерховий будинок, де колись був дитячий садок. І він теж з дерев’яними стелями.

Зовні і зсередини цей об’єкт більше схожий на сільську школу, аніж на корпус одного з кращих середніх навчальних закладів Житомира.

«Після аварії у школу приходив міський голова. Запитував у батьків учнів: що робити? Будувати новий корпус чи реконструювати старий? Батьки відповіли Сергію Сухомлину, що хочуть новий корпус. Але зберегти старий теж хочуть…» – коментує Валентина Гуменюк, яка від січня 2019 року виконує обов’язки директора гімназії.

Директорка веде мене у старий корпус. На головному фасаді декілька меморіальних табличок. Тут навчався герой Другої світової війни Михайло Очерет, ім’я якого носить гімназія.

У радянські часи учнів молодших класів вчителі часто сварили за біганину по школі. Тепер навпаки – заохочують до активності під час перерв. Стрибати? У коридорі? На кращий результат? Та будь-ласка!

Ми заходимо у медіатеку. Колись давно тут був актовий зал. Сьогодні це затишне приміщення зі стінами у п’ять метрів висотою – гордість гімназії. І як можна все це зруйнувати? – риторично запитує Валентина Ананіївна.

В день останнього дзвінка учні йдуть у медіатеку здавати підручники.

Але у фойє нового корпусу бачиш наочно, що гуманітарна гімназія переживає нелегкі часи. Престижний навчальний заклад, де вивчають чотири (!) іноземні мови – буквально задихається від нестачі аудиторій. Прямо у фойє пару місяців тому вимушено зробили два додаткові класи з природним освітленням. Ще один маленький клас з’явився біля їдальні.

«Тут читав лекції Олександр Довженко. Ми ходимо у це приміщення, як на молитву!» – каже В. Гуменюк про старий корпус. Керівництво гімназії виступає за модернізацію нового корпусу – і за глибоку реконструкцію старого. Але зберегти його хоче за будь-яку ціну.

А на місці «старезного» одноповерхового слід звести новітній корпус, який відповідатиме усім сучасним вимогам. У цьому міська влада солідарна з гімназією.

Зрозуміло, що ці плани є великим викликом як для гімназії, так і для міста. Навчальний заклад занурився у смугу ремонтно-будівельних робіт, кінця-краю яким поки що не видно. Наприклад, зведення новітнього корпусу, за оцінками мера С. Сухомлина – історія мінімум на два роки.

Все це неминуче створюватиме психологічні проблеми і для учнів, і для педагогів. Але якщо вже випало жити в епоху великих змін – чи варто на це скаржитися?..

Тарас СТРІЛЬЧИК

Будьте першим, хто прокоментував "Гімназія №23: зруйнувати не можна врятувати. Де ставити кому? (ФОТО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*