Дружина, мама, студентка та спортсменка: інтерв’ю з призеркою чемпіонату України з легкої атлетики

Студенти Житомирського державного університету імені Івана Франка, які навчаються на факультеті фізичного виховання і спорту, стали призерами та здобули перемоги на чемпіонаті України з легкої атлетики, який днями відбувся в місті Черкасах.

Чемпіонат України з легкої атлетики – це основний національне легкоатлетичне змагання України, яке організовує Федерація легкої атлетики України.

Такі змагання проходять щороку. Спортсмени демонструють свої можливості під відкритим небом, тому проводять їх в теплу пору року – переважно влітку.

На чемпіонаті, що відбувся у Черкасах, студенти ЖДУ ім. Івана Франка отримали наступні звання та нагороди:

• Марина Чорна завоювала золоту медаль з естафетного бігу 4х100 м. Також дівчина стала  бронзовою призеркою з естафетного бігу 4х400 м.
• Наталія Трибель стала срібною призеркою з естафетного бігу 4х800 м.
• В’ячеслав Шульга виборов бронзу з естафетного бігу 4х400, в категорії серед юніорів.

Після повернення з чемпіонату України до Житомира, одна із учасниць та золота призерка Марина Чорна поспілкувалася з кореспондентами Times.ZT. У своєму віці вона вже має сім’ю, маленьку дочку, навчається в університеті, та ще й постійно бере участь у змаганнях, невтомно тренується та досягає перемог у спорті.

– Твої враження від останніх змагань. Чи складно далося завойоване золото?

– Враження неймовірні, медаль звісно ж далася нелегко, так як за 30 хв до цього бігли естафету по 400м,після якої важкувато відходити, але ми зібралися з силами і зробили це.

– Поділись секретом, як вдається поєднувати стільки ролей: молода мама, дружина, студентка, а до того ще й спортсменка?

– Секрет у тому, що всі мої близькі мене підтримують і допомагають. У мене є велике бажання, яке мені дає натхнення. Моя маленька дочка – найбільше в світі щастя, заради якого я готова досягати нових висот.

– Що є стимулом до нових перемог?

– Хочеться ставати все кращою версією себе – щодня. І, звісно ж, бути прикладом для своєї малечі.

– Скільки років ти займаєшся спортом?

– Легкою атлетикою я займаюсь з 9 років, майже половину свого життя. І за весь час жодного разу не пожалкувала, що колись потрапила до моїх тренерів, адже вони найкращі у світі.

– Скільки перемог, звань та нагород ти вже маєш?

– Усі перемоги перерахувати важкувато, але трохи є. Найкращим результатом в моїй кар’єрі є срібна медаль чемпіонату Європи (ще до народження донечки), та медалі з чемпіонатів України.

– Які плани на найближче майбутнє? Можливо, плануєш участь в якихось конкретних змаганнях чи вихід на міжнародний рівень?

– Хочу виконати норматив на Майстра спорту України, планувала цього року, але підготовка трішки погіршилася, так як ще досі не відремонтували стадіон, і нам немає де тренуватися. А постійно їздити на збори теж не виходить, так як навчаюсь в університеті і навчання не люблю пропускати, та й сім’я дома без мене сумує.

– У тебе дуже гарна донечка і по фото в соціальних мережах де ви разом, видно що вона, напевно, піде по шляху мами. Вона завжди поруч з тобою на тренуваннях та підготовках до змагань, навіть в інших містах. Чи почала ти вже готувати її до спортивного майбутнього? Можливо, доня відвідує якісь спортивні секції?

– Василинка дуже часто ходить зі мною на тренування, їй подобається, що я бігаю, вона стрибає, іноді намагається повторювати за мною. Раніше, коли вона була зовсім маленька, на тренуваннях було нелегко, бо вона постійно просилася на ручки.  Але зараз вже подорослішала і ще й повторює за тренером: «Мама, іди бігай!». На секції поки що не ходить, бо їй всього два з половиною рочки. Але я 100 % дитину хочу пов’язати зі спортом. Ми з чоловіком спортсмени, і дитина, думаю, теж сама захоче бути схожою на нас.

– Хто для тебе є прикладом у спорті?

– Кумирів багато, але найкращим прикладом для мене є мій мій тренер – Євсеєва Інна. Я іноді дивуюся, адже мені здається, що вона може в будь-який момент піти перевдягнутися в спортивну форму і ще мені дати фору. Вона прекрасна людина, взірець для багатьох спортсменів, вона мені як «друга мама».

– Яке твоє улюблене число? Чи допомагає воно тобі?

– Моє улюблене число 7. Допомагає. Був навіть такий момент, коли я попросила, щоб мені номер дали 1771, він мені подобався дуже, і я тоді перемогла. Після цього він був ніби моїм талісманом, і коли вже давали на деякі змагання інший номер, здавалося що і результат буде не дуже, але це все наші спортсменські забобони.

– У кількох словах розкажи про своїх тренерів. Адже це, напевно, половина успіху – мати дійсно гарного тренера.

– Так, успіх спортсмена майже повністю залежить від тренера. Мої тренери – Денисов Микола та Євсеєва Інна – надзвичайно талановиті люди, добрі, чуйні, я їх дуже люблю і пишаюся, що тренуюся саме у них. Та що тут казати, вони мені як батьки, я з ними проводжу майже половину свого життя – на тренуваннях, на зборах, на змаганнях. Я дуже їм вдячна, вони багато роблять для нас, і ми в свою чергу віддячуємо їм за це своїми результатами. Після народження Василинки, коли я відновлювалась, тренери допомагали мені не тільки фізично, але й морально, духовно. Були моменти, коли я казала собі: «Все, досить, більше не можу», а від них чула: «Марино, старайся, ти потім будеш задоволена результатом і скажеш нам спасибі».

– Чи хотіла б взяти участь в Олімпійських іграх?

– Так, це моя найзаповітніша мрія. Я думаю, що кожен спортсмен має таку мрію. Потрібно старатися, ставити ціль і йти до неї.

Тетяна ОВСІЄНКО