«Купи сукню – заправ бус»: житомирянка продає одяг власного бренду на паливо для гуманітарних вантажів (ФОТО)

У 2018 році житомирянка Віра Гринишина запустила власний бренд жіночого одягу. Ділові або легкі сукні, вбрання для прогулянок та відпочинку, а ще костюми, футболки, гольфи, штани, комбінезони бомбери, лонг-худі від «Мавки» швидко здобули шанувальниць в різних регіонах країни. Дизайнерське вбрання із натуральних матеріалів продумане до деталей, зручне і стримане, широка кольорова гама і розмірна сітка. Нині, придбавши ці речі, панянки можуть не лише оновити гардероб на весну, але й підтримати гарну справу і зробити свій внесок у волонтерську діяльність.

«Мавку» чотири роки тому придумала і запустила я. Почалося все з колекції літнього одягу – футболки і сукні. Поступово збільшували асортимент, ознайомитися з я ким завжди можна на наших сторінках у соймережах. Окрім продажу онлайн, брали участь в різних заходах, демонструючи наш одяг. Він дуже якісний і, без перебільшення, створений з любов’ю і турботою про кожну. Це завжди було і є основним в нашій роботі. Кожна річ мені дуже близька, бо ми разом проходили усі етапи створення. Багато з них я обрала і для себе, з задоволенням ношу в повсякденному житті, – ділиться Віра Гринишина. – Наразі в цього одягу, окрім основного призначення – радувати наших дівчат і жінок, є ще одна функція – допомагати. Розумію, що у цей складний час багато хто просто відмовляє собі у придбанні нового одягу, адже мучить совість і думається «краще б ці гроші відправити на допомогу».

Моя ідея якраз покликана змінити це. Є одяг від бренду «Мавка» і хочу вас попросити його купити. Ви отримаєте гарний весняний одяг, а я – гроші, завдяки яким зможу заправити декілька автомобілів для гуманітраної допомоги. Я придумала акцію «Купи сукню – заправ бус». Це узагальнено, адже придбати можна і сукню, і будь-яку іншу річ. Зробила максимальні знижки. Більше фото, відео і інформації про те, що приглянулося, надаю у приватні повідомлення. Замовлення надсилаю «Новою поштою». Дівчата, зараз не обійтися без вашої допомоги. Переконана, що вас грітимуть вигадані мною речі, адже купуючи їх, ви рятуєте когось від голоду, холоду і хвороб».

Волонтеркою Віра була і до війни – допомагала матусям із дітьми, вагітним, які потрапили у скрутне становище, потерпали від домашнього насильства чи не мали можливості самостійно придбати певні речі, знайти житло, тощо.

Нині ж вона очолює гуманітарний штаб в Андрушівці на Житомирщині. Разом із командою небайдужих переважно допомагають цивільному населенню, а також військовим. Щоденно до них звертається до сотні людей. Аби привезти для цих потреб гуманітарний вантаж, постійно доводиться відправляти буси чи вантажівки до кордону та міст на заході. Для цього потрібно пальне та, відповідно, кошти на нього.

За словами Гринишиної, штаб в Андрушівській ОТГ включає 24 села і безпосередньо саме містечко. Це 22 тисячі місцевого населення, 5 тисяч тимчасово переміщених осіб з Макарова, Ірпеня, Гостомеля, Бучі, Києва, Чернігова. Відправляють допомогу не тільки захисникам і захисницям громади, але й тим, хто з Малина, Костянтинівки, Харкова, Житомира, Василькова.

«Наші волонтери не лише доставляють, але й розвантажують, сортують допомогу, приймають заявки і формують продуктові набори, видають їх. Я розвожу по сім’ям на «далекі села» раз чи двічі на тиждень. Якщо є можливість, то поштою надсилаємо в інші населені пункти. Допомогу соціального напрямку (продукти , засоби гігієни, мартраси, постіль, подушки, одяг, рушники, ковдри, товари для дітей) отримуємо переважно з кордону на пункті пропуску Шегині, у Львові, Самборі, Пулинах, Тернополі, Хмельницькому. Надсилають її благодійники зі Швеції, Нідерландів, Польщі, – продовжує Віра. – Є вантажі по 2, 5, 7 чи навіть 20 т. Для цього підбираємо завчасно фуру чи бус. Заправити 20-тонника це десь 18 тисяч гривень, бус на 7-10 т до польського кордону – 11,5 тисяч гривень. Одну фуру ми оплатили частково з власних коштів і частину із зібраних.

Ще дві фури привозили без компенсації палива. Витрати взяв на себе місцевий фермер – мій кум. Ще з Чернівців була допомога і їм паливо ми не компенсували. Місто кілька разів надавало транспорт без компенсації. У перших машинах також були перев’язочні матеріали, ліки, щось для хірургії. Все було передано для лікарень, аптечки й антисептики – військовим. Окрім символічної акції «Купи сукню – заправ бус», можна переказати кошти на мою особисту картку – 5168742234992430».