Місце для своїх: на Житомирщині створюють хутір для військових та ветеранів (ФОТО)

За 100 кілометрів від столиці посеред лісу на Житомирщині планують організувати ветеранський простір.  Такий амбітний проєкт взялася втілювати Лєра Бурлакова, яка й сама свого часу провела кілька років у зоні бойових дій, а нині в запасі та повернулася до своєї журналістської роботи.

Кілька тижнів тому вона поділилася ідеєю облаштувати таке місце, куди усі охочі могли б приїхати і побачитися та поспілкуватися зі «своїми»,  слухати музику, вірші, вчитися стріляти з арбалета чи готувати піцу, осягати ази йоги, відновлювати навички такмеду, тощо.

І таке ідеальне місце вона знайшла – хутір Гойч в Малинському районі. Без людей, але з неймовірною природою. Кілька хатин, де невдовзі хочуть навести лад – прибрати, відремонтувати, пофарбувати, а згодом –   спільно посадити сад.

Нині все на етапі збору коштів, щоб повністю викупити хутір до травня. Його повна вартість – 5 тисяч доларів, 30% від суми уже сплачено. Йде активний збір коштів на банківську картку Лєри або на патреоні чи «Спільнокошті».

У подальшому, відзначає ветеранка, хутір зможе функціонувати приміром  завдяки  благодійним внескам тих, хто туди приїздитиме на відпочинок, оренді подобово певних локацій, коли там не заплановано інших заходів та активностей, проведення фотосесій, організації локального бізнесу або ж навіть за грантові кошти.

Бурлакова щиро вірить, що їй усе вдасться і під час чергової поїздки з сином на Гойч  уже міркувала про те, що ж   там буде. Побратими та посестри у соцмережі переконують, що саме такого тихого, затишного місця, де можна відпочити тілом і думками, їм не вистачає. У першу чергу це психологічне розвантаження на природі.

«Гойч – казкове місце.  Ця безкінечна дорога через ліс. Простір, не обмежений ніякими сусідами за парканом, ці сосни, ця тиша, ця криниця, ці кольорові вікна, жовто-блакитне серце на підвіконні та вогонь у пічці – це якась магічна квінтесенція того, за що хочеться воювати. Повна протилежність тому, що відчуваєш, повертаючись з війни у велике місто (розпач, нерозуміння та ненависть часто).  У хатах розмальовані віконечка, і двері так затишно скриплять, і під стелею – дерев’яні зірки, такі ж яскраві, величезні, мультяшні, як ті, що видно  у небі вночі, – натхненно ділиться Лєра. –  Навколо немає людей. І ростуть сосни. І можна спати на печі, гуляти босоніж по траві та вмиватися водою з криниці. Коли я приїхала туди вперше, Гойч раптом здався мені квінтесенцією того  «мирного життя», за яке насправді хочеться вгризатися у промерзлу землю десь на Донбасі. Мирного життя, яке не б’є боляче під дих, бо «ми воюємо, а вони тут по клубам шляються».  Мені хотілося б, щоб Гойч став місцем, де ветерани та діючі військові завжди зможуть зустрітися, відчути цю атмосферу та відчути плече. Не місцем, де «сонечки сидять на дупі» тижнями або місяцями, віддаляючись від реальності, ні. Лише тією точкою, куди можна приїхати на будь-які вихідні, точно знаючи, що там ти зустрінеш своїх, зможеш зробити щось цікаве».   

До настання тепла, додає  Бурлакова, хочуть мінімально навести лад, побудувати баню, щоб на хуторі могли комфортно розташуватися близько 15-20 осіб, забезпечивши ліжками, матрацами, спальниками, карематами, піддонами.

«В ідеалі бачу там будинок на дереві, автентичний бліндаж, якийсь крутезний скляний купол, але це все по мірі фінансової спроможності. Зараз треба багато фарби, інструменти, дрова. Дорогих ремонтів не буде, але так щоб покривалися базові потреби, – продовжує Лєра. –  Я дуже хотіла б, щоб у світі було місце, куди можна приїхати,   не вибиваючи собі у соцслужбі якусь реабілітацію і не ламаючи голову, як взяти відпустку на роботі на тиждень. Не заморочуючись взагалі. Просто година машиною від Києва або трішечки більше громадським транспортом. Колись у мене була ідея створення такого собі ветеранського еко-поселення – з постійними мешканцями, які займаються сільським господарством. Неодмінно з «гостьовими» будиночками для тих, хто потребує перезавантаження у колі людей, які все зрозуміють без слів. З круговою обороною практично та дуже закритим середовищем.  Коли ж потрапила на Гойч, у мене й думки не виникло чіплятися за ту стару ідею у  такому вигляді. Я побачила там інше і хочу, щоб це могли побачити й відчути ветерани та військовослужбовці».

 Реквітизити для збору коштів на придбання хутору Гойч:

– 5168745030214156 картка Лєри Бурлакової

– Patreon 

 текст Юлія ДЕМУСЬ

фото Лєра Бурлакова