Нова реальність: як житомирянка Марина Ігнатюк народила двійнят під звуки сирени та вибухів (ВІДЕО)

Ще на початку березня рашисти масово бомбили Житомир та околиці міста. Поцілили в приватний сектор на Богунії та зачепили пологовий будинок поруч. Житомирянка Марина Ігнатюк розповіла журналістам Times.ZT, як будучи вагітною ховалася в бомбосховищі пологового, і як згодом під звуки сирен та вибухів народила двійню – Емілію та Максима.

Розкажіть про своє 24 лютого. Ви пам’ятаєте, що було в той день?

«Для мене, як і для всіх українців те, що почалася війна – було неочікувано. 24 лютого о 5-й ранку пролунали потужні вибухи в Озерному, це недалеко від місця, де ми проживаємо. Я почала збирати речі, щоб якнайшвидше поїхати подалі. Попросилася до сестри, яка живе за містом. Це було більш безпечно, але виїхати кудись далі я не могла – бо я в будь-який момент могла народити. Я постійно була на зв’язку зі своєю лікаркою Наталією Казаковою, вона надавала всі рекомендації, і радила не виїжджати, тим паче – вагітною за кордон».

Як це – ховатися вагітною від вибухів у бомбосховищі пологового?

«Спочатку я була в селі, але на 5-й день у мене почав стрімко підніматися тиск і таблетки не допомагали його збити. Тому лікарка сказала терміново викликати швидку, тому що можливо потрібно буде робити екстрене кесарева. Приїхала швидка, мене довезли до лікарні. Тільки я зайшла в палату, ще не встигла розкласти речі, і тут тривога, всіх вивели вниз, у сховище. Це була обов’язкова вимога. Щойно ми спустилися, і тут… вибухи. У людей почалася паніка, дехто молився, у декого почалася істерика. Через певний час відбувся більш потужний вибух. Ми вже розуміли, що почала руйнуватися будівля пологового, тому нас попросили перейти на іншу сторону сховища. Там ми лишалися всю ніч».

Що допомогло Вам опанувати себе?

«Я розуміла, що істерика чи сльози не допоможуть, а зроблять гірше. Мене заспокоїло те, що це було саме бомбосховище, і те, що поруч були лікарі, зі мною були речі та документи. Було важко триматися, у сховищі почали шукати тканину, бо у двох дівчат відійшли води і почалися пологи. Я розуміла, що кесарева зараз мені точно не зроблять, тому треба заспокоїтися. Попри те, що я не могла спати в горизонтальному положенні, і була вагітна двійнею, я змогла заснути в сховищі, що здавалося нереальним. Поруч була медсестра, яка давала мені пігулки, міряла тиск. Навколо була метушня, нас не пускали в палати, ми до ранку були у сховищі. Коли прийшла нова зміна, то вони були дуже нажахані, бо вже бачили пошкодження ззовні, знесені будинки, пожежі, втрати. Уже зранку нас перевели в іншу лікарню».

Розкажіть про день, коли Ви народили двійнят

«Після тієї жахливої ночі, мене перевели в лікарню, де була лікарка, яка вела мою вагітність. Мене оглянули, я була в нормальному стані, тому мене знову перевезли в село. Через 4 дні у мене почалися пологи, і коли я народжувала дітей, танковий завод поруч із нашим домом – бомбили. Діти народжувалися під звуки сирен та вибухів. Спочатку народилася Емілія, через декілька секунд – Максим. І навіть після того, як я народила дітей, також прилітало. Вибивало вікна, шибки. Тривоги були такими довгими, що ми постійно сиділи в укритті. Дуже тішило те, що люди один одному допомагали. Всі підтримували, лишали речі для дітей, дарунки. На той момент нічого не працювало, і ця допомога була дуже доречною. Подарунків було так багато, що я досі залишки пелюшок, підгузків роздаю іншим вагітним».

Чому не виїхали з дітьми за кордон?

«Мені пропонували друзі, щоб я виїхала за кордон, але перетинати кордон з дітьми – я не хотіла. Діти не тримали температуру, їм потрібно було постійне тепло. Я не розуміла, які там умови життя, медицина. Тому вирішили залишитися в Україні, просто поїхати в більш безпечне місце. Ми жили за містом, там було тихіше і спокійніше, ніж якби ми лишилися в Новогуйвинському, поруч з танковим заводом і постійними вибухами». 

Нагадаємо, працювала під час війни та вагітності: житомирянку номінували на премію серед фармацевтів.