Ця тендітна бердичівська бабуся 16-го вересня зустрічає 94-ий День народження. Вона – одна з 2-х партизанів-підпільників, які лишилися у живих в місті.
«Я народилась в Україні, у селі Сміла Уланівського колишнього району в сім’ї робітника. Батько працював в конюшні, з конями, а матуся вдома по господарству. На світі я лишилась одна. Крім племінниці і її сина. Було 2 сестри вчительки, вони померли, дві матусі померли, брат помер, нікого на світі нема», – розповідає Олена Дудчик, партизанка у роки Другої світової війни.
Попри поважний вік і слабке здоров’я жінка згадує фрагменти насиченого на випробування життя. У Другу світову війну під час окупації її підлітком затримали поліцаї, а німці разом з іншими дівчатами утримували в Бердичеві. Звідти товарним поїздом відправили у Німеччину на каторгу. Одна з дівчат мала манікюрний набор, який чудом не помітив ворог. Завдяки йому двері вдалось відкрити, але стрибати доводилось у темряву.
«Ми відкрили вагон і почали вистрибувати. Пам’ятаю, каже, стрибнула і я. Від болю все задерев’яніло, лежала, поки прийшла до тями. Затим піднялась вся побита, обідрана і пішла в другу сторону», – розповідає зі спогадів жінки Сергій Железняк, голова Ради ветеранів Бердичева.
«Я вирішила: краще помру стоячи, ніж житиму на колінах. І стрибнула з потягу на ходу товарняка. Я забилась», – говорить пані Олена.
Разом з подругою згодом жінка зустріла партизанів, їм стала допомагати. Іноді, пригадує, німцям доводилось привітно посміхатись і посилати повітряні поцілунки. Головним було не видати себе.
«Я постійно в русі, на завданні, виходила усюди, збирала відомості, в партизанському загоні не сиділа даремно. Ми їдемо возом, а на ньому повно гвинтівок для партизан везли, підпільники назбирали. І ми їдемо і німці стоять, я їм – гуден морген! -, поцілунки шлю, і вони нас пропустили», – розповідає бабуся.
Доводилось не раз ризикувати собою. Але, каже пані Олена, жодного дня не жалкувала про партизанську діяльність.
«Брали участь у боях, в підриві одного ешелона, каже, як зараз пам’ятаю, чую крик, лязг, стук танків, які один на один лізуть під час того, як ешелон на ходу під відкос йшов», – розповідає Сергій Железняк.
Разом з партизанкою завжди був вірний кінь, якого вона звала Ласточкою. Але підпільницька діяльність, втеча від ворога згодом поставили їй страшний вирок.
«Одного разу, каже, ми потрапили в оточення, з нього вимушені були виходити в жовтні, коли річка трошки була вкрита льодом. Але вимушені були перейти. Після цього стала безплодною узагалі, у неї дітей нема», – пояснює Сергій Железняк.
Радянську армію Олена Дудчик зустріла, коли війська визволяли Вінницю. Вона теж брала участь у святковому параді. Після цього вивчилась на адвоката.
«Я спочатку закінчила юридичну школу у Києві. Потім курси ін’язу, університет в Кишеневі, там 33 роки жили ми з чоловіком, чоловік військовий», – каже Олена Дудчик.
Під час війни в Придністров’ї у 90-их роках з чоловіком повернулась в Україну. Тут Батьківщина обох. У Бердичеві долучилась до Ради ветеранів, де тривалий час займалась патріотичним вихованням молоді.
«Вона любила всіх дітей, людей, співала пісні, виступала з надривом у душі. Те, що пережила, передавала, розповідала дітям. Вона ходила буквально в усі школи, її знали в місті як активіста, як людину, яка відстоювала соціальні питання партизан», – каже голова Ради ветеранів Бердичева.
Загалом, у Бердичеві лишилось двоє партизанок із відповідними про це документами, є 1 вдова партизана та 2-3 людини, які не мають документів про підпільницьку діяльність, але, кажуть, вели її. У місті пам’ятають і шанують цих стареньких. А вони понад усе радіють, коли їх провідують удома, бо самі вже силкуються ходити у власній оселі.
Будьте першим, хто прокоментував "Партизанка з великим минулим живе у Бердичеві і святкує 94-ий День народження (ВІДЕО)"