Привіт воїне! Хочеш знати, що буде, коли ти повернешся з війни?

Ти приїдеш додому, де тебе зустрінуть рідні та друзі. Нарешті знімеш із себе камуфляж, від якого пахне порохом, мастилом та пилюкою східних українських доріг. Приймеш нормальну гарячу ванну, якої вже не бачив довгий період часу. Акуратно складеш у шафу свою форму, або просто так, не задумуючись, кинеш. З цього почнеться новий відлік твого життя на мирній території, яка відрізняється лише тим, що тут не стріляють. Хоча теж стріляють, тільки не по всіх…

Тут багато людей. І вони всі різні. Проте вдома «кіпішу» набагато більше, аніж було на вогневій позиції або опорному пункті. Особливо тоді, коли приїздить якийсь великий та «заслужений діяч» з черговою перевіркою. Є люди, які спокійно подорожують за кордон у справах або на черговий шопінг, їздять на дорогих автомобілях, ходять до шикарних ресторанів або просто звично ходять на роботу, до недорогих кафе, на дискотеки, у кіно. А є й такі, що носа з дому не показують, коли йде дощ чи сніг…

І уяви, що всі вони не відрізнять БТР від КамазуАКС від ПКМ, вони не знають, що таке РСЗВ і САУ. А знаєш чому? Бо їм просто байдуже! То тільки ти чомусь паришся… А знаєш чому? Та тому, що це не їхні дружини та діти заливалися сльозами, дивлячись на фото батька і чоловіка, якого немає поруч, не їхні батьки здригалися від кожного телефонного дзвінка або годинами чи навіть тижнями, місяцями у розпачі чекали бодай якоїсь звістки зі Сходу. Не їх рідні билися в істериці, обнімаючи могильний насип свого сина-Героя … Ну, я вважаю, не варто продовжувати…

На тебе якось дивно дивляться люди, коли ти скуповуєш у великій кількості шоколад, цукерки та різноманітні булочки, фрукти, а ще п’єш каву не так, як всі. Для тебе навіть проста кава – напій Богів, який ти ніби ніколи раніше не куштував. Для оточуючих ти якийсь не такий, як вони. Принаймні, тобі так здається…

Без сумніву, ти пам’ятаєш сотні захопливих історій. І залюбки будеш розповідати їх друзям, але… це не буде так весело, як згадувати їх разом із своїми побратимами. Тими, хто разом із тобою ділив сухпай, або навіть крав. Так, крав «піндосівський сухпай» у тилової «криси» свого батальйону, який чомусь вирішив, що він його. Тими, хто страждав разом з тобою, риючи окопи під палючим сонцем, або мерзнув, сидячи в них. Тими, хто разом із тобою вдивлявся в ніч, як і ти, із затамованим подихом слідкував за ланцюжками трасерів у нічному небі та виходами з РСЗВ по той бік лінії фронту. Тими, хто разом із тобою дивувався, чому так красиво і водночас так лячно. Тими, хто у наметі крив тебе триповерховим матом, але був готовий віддати за тебе власне життя.

Ти будеш все рідше телефонувати й бачитися із ними. Але ніколи не втрачай з ними зв’язок. Чуєш, ніколи! Адже інших таких хороших чи поганих вже не буде, як і не буде нагоди щось змінити. Ти назавжди залишишся бійцем свого взводу – командиром, кулеметником, гранатометником – будь-ким, та твій взвод назавжди залишиться з тобою. Ти все життя пам’ятатимеш їх імена та обличчя. Бо ті, хто пройшли з тобою війну, стали твоєю сім’єю назавжди.

І справа не в тому, що ти сильно змінився чи відвик від свого минулого життя. Ти так само любиш своїх батьків, пригортаєш дітей, обіймаєш дружину і п’єш пиво з приятелями. Просто, потрапивши на війну, ти залишаєшся там назавжди…

ОДИН ІЗ ВАС

Будьте першим, хто прокоментував "Привіт воїне! Хочеш знати, що буде, коли ти повернешся з війни?"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*