Робота Центру захисту тварин у Житомирі в період війни: корм для вуличних і нові родини для підопічних (ФОТО)

Вперше додому з початку повномасштабної війни житомирянка Олександра Мельник прийшла лише на 37 день. До того й нині, весь час мешкає на робочому місці – вже більше 5 років незмінно очолює КП «Центр захисту тварин» Житомирської міської ради.

«За кілька днів до війни щось відчувала, зібрала документи, дістала рюкзак з гірських походів й склала все. Подумки прийняла рішення у випадку чого одразу переїхати на підприємство, – згадує Олександра. – По-перше, лячно одній бути у багатоповерхівці біля вокзалу, а по-друге – як же там тварини одні: це неприпустимо й купа роботи. Хоча, насправді, саме друге було причиною переїзду».

За два місяці війни вона жодного разу не пожалкувала про своє рішення, а ще – зберегла колектив, діяльність центру, налагодила співпрацю із закордонними партнерами та благодійниками, які регулярно постачають корм для тварин, допомогла знайти родини кільком песикам.

«Це війна, і ми не знаємо, що буде далі. Тому працюємо на випередження і шукаємо нові родини для наших підопічних як в Україні, так і за кордоном. Хочемо перевезти їх у безпечні умови, а разом з тим – звільнити місця для тих, хто потребує термінової допомоги, – продовжує Мельник. – Всі тварини здорові, стерилізовані, вакциновані. Вони в нас найкращі. За період війни прилаштували 27 тварин. Зокрема, 10 – у Житомирі, а решта поїхали за кордон. До слова, 10 тварин з інвалідністю жили у нас вже кілька років. Ми до них дуже звикли, тож це був найбільш відповідальний та найзворушливіший момент, але розуміємо, що віддаємо у надійні й турботливі руки.

Зараз продовжуємо шукати родини ще 16 собакам, більшість з яких – новоприбулі, тобто постраждалі або залишені після відлову й стерилізації. Попередньо проводимо із потенційним господарем співбесіду щодо умов, можливостей утримання, а наразі обов’язково ще й запитуємо план на випадок термінової евакуації, а вже після приймаємо рішення про «всиновлення».

Інформацію про песиків – їх імена, вік та вагу разом із фото керівник Центру захисту тварин публікує на своїй сторінці у соцмережі. Там можна знайти численні звіти ще про один напрямок роботи – гуманітарні вантажі із кормом для вуличних, покинутих та підопічних тварин.

«Більшість корму приходить з Польщі завдяки нашим українським друзям, що живуть там кілька років. Також були поставки з Угорщини, Німеччини, Швейцарії та Чехії. За весь час війни надійшло більше 10 т корму для собак і котів, – звітує Олександра Мельник. – Прийняли від житомирян понад 400 заявок, а це приблизно 3500-4000 вуличних й опікунських тварин. На сьогоднішній день з них опрацьовано 90%. Також видаємо корм, за наявності, вже повторно. На місцях багато допомагають з розвезенням. Є постійні волонтери і небайдужі, хто має транспорт й пропонує допомогу. Буває, що просто клієнт чи хтось інший приїхав забрати для сусідської бабусі, яка підгодовує біля будинку тварин, то просимо ще на кілька адрес завезти. Жодного разу ніхто не відмовив».

Щоденна робота Олександри потребує багато сил. Тішиться, що поруч її найкраща команда. Це такі самі відповідальні та віддані справі люди, які попри потенційну небезпеку не полишали виконувати свої професійні обов’язки.

«У перші тижні практично неможливо було дістатися до роботи та й небезпечно, тому більшість персоналу працювала дистанційно. Дівчата – працівниці з догляду за тваринами, ходили пішки й я з ними ночувала. Дві з них пізніше звільнилися й поїхали за кордон. Основний персонал залишився у Житомирі й поступово почав виходити на роботу, – говорить директор Центру захисту тварин. – За власною ініціативою, ризикуючи життям, бо зазвичай ходили з різних кінців міста. Особливо ветеринарні лікарі, адже було багато звернень з тваринами у стресі, поранених, а тут дистанційно не завжди допоможеш.. Почали першу допомогу надавати, оперувати ургентних тварин попри тривоги й ворожі атаки. Також надавали консультації щодо умов перетину кордону. Не забирали тварин у наш готель, послуги якого були у довоєнний час, всіма способами спонукали власників не залишати своїх улюбленців: це стрес для тварин, та й ми фізично всіх не змогли б забрати й врятувати. Далі відновили стерилізацію домашніх й безпритульних тварин. Розпочали звичайний прийом. Більшість допомоги надавали й надаємо безкоштовно. Є окрема ініціатива з безкоштовною стерилізацією тварин вимушених переселенців, покинутих під час воєнного стану і вуличних опікунських. Загалом в день маємо 9-12 прийомів/стерилізацій/вакцинацій».

За багато тижнів роботи в такому режимі, втоми не уникнути, але попри це Олександра Мельник впевнено тримає свій фронт роботи і продовжує гуртувати навколо себе людей, яким не байдужа доля чотирилапих. Особисто її на нові проєкти й здобутки надихає підтримка друзів, щоденний позитивний настрій команди, приємні візити гостей з-за кордону, які зриваються з інших країн, долають довгий шлях, щоб завітати до Центру захисту тварин у Житомирі.

«Згадую як неодноразово у мирному житті «опускала руки» за примітивних, вже зараз так думаю, обставин і перепон. А тепер одне за другим відкривається дихання. Не без втоми, звісно, але немає часу зволікати, багато справ ще треба зробити й постійно хвилюєшся, що не встигнеш, – ділиться житомирянка. – Крім спілкування й роботи з однодумцями, найбільше наснаги додають тварини. От подивишся у їх очі, й одразу отримуєш відповідь на те, хто ти і навіщо тут. У перші дні війни я не могла скласти навіть елементарний план порятунку кількох десятків тварин, бо якщо навіть відкрити всі вольєри, більшість б не вийшла, адже вони вдома. На щастя, частину вдалося перевезти за кордон, стало легше, та довелося забрати покинутих й постраждалих. Через пару тижнів певний план уже був: кого випускати, кого напрявляти в укриття (кілька тварин за нами навчилися ходити за цей час) та кого брати на повідки. У нас в потрібних місцях на підприємстві зібрані вогнегасники, максимально на території налита вода та запас корму на виходах. Розумію, що на практиці все може піти не по плану й можемо не врятувати всіх, але ніколи й ні за що не покинемо жодну тварину».