1 У будь-який інший день такий вигук на масовому мітингу був би доречним – крім дня, коли ховали Сталіна… Історичні документи донесли до нас унікальні приклади як ницого плазування, так і божевільної хоробрості людей, які 65 років назад стали свідками кінця епохи сталінщини. Але були серед них і випадки курйозно-трагічних обмовок, як це трапилося з товаришем Розенблатом.
«На траурном митинге в херсонской городской больнице №2 секретарь парторганизации РОЗЕНБЛАТ свое выступление закончил криком «Ура». Можете уявити, що зробили після цього з Розенблатом?..
Сталін помер 5 березня 1953 р. Оголосили про його смерть 6 березня, а поховали – 9 березня. Декілька днів СРСР та «братні країни соціалізму» билися в істеричному траурному екстазі. Десятки тисяч агентів МГБ (колишні ОГПУ/НКВД) уважно вслухалися – хто, де і що сказав з цього приводу. Партійні функціонери і директори підприємств, науковці і письменники, лікарі і вчителі, водії і вантажники – наввипередки демонстрували звірячу відданість покійнику.
Але траплялися і випадки, у які важко повірити. У Львові школярка на прізвище Огоринська на смерть Сталіна відгукнулася так: «Туди йому й дорога!» За що була жорстоко побита однокласниками. А у Запоріжжі робітник Ганчук публічно познущався над пам’яттю генералісимуса, заявивши: «Нам нема чого плакати…»
Яка доля цих людей? Невідомо. Але достеменно відомо, що на межі 40-х і 50-х за одне «криве» слово на адресу Великого Вождя, хай навіть і випадкове – можна було легко отримати кулю в потилицю. Після помпезних похорон – навіть мертвий Сталін продовжував карати…
Трагікомічне обличчя сталінщини вдало використали британські та французькі кінематографісти, які працювали над фільмом «Смерть Сталіна». Вони створили вражаючий кіногротеск, який одночасно і смішить глядача, і змушує його глибоко замислитися.
Як сказав один з українських кінокритиків, фільм вийшов «доволі ексцентричною політичною сатирою… [де] зло повністю позбавлене величності. Воно не страшне, не всемогутнє, а навпаки – дурнувате і карикатурне».
Характерно, що «Смерть Сталіна» була заборонена у РФ. 23 січня 2018 р. Міністерство культури РФ відкликало прокатне посвідчення, виявивши у фільмі ознаки «екстремізму» та «приниження честі та гідності російської (радянської) людини». Окремі російські кінотеатри, які насмілилися показати картину – отримали штрафні санкції та гоніння з боку путінської влади.
Режисер Армандо Іаннуччі та продюсери підозрювали, що доля картини у Росії може виявитися дуже проблемною. Відтак отримати дозвіл на зйомки у Москві, тим більше у Кремлі – було абсолютно неможливо. Через це зйомки частково пройшли в Україні. Зокрема, у фільмі машина Берії виїздить не з Луб’янки, а з воріт Київської міської ради. А одну з фінальних сцен зняли на тлі стіни Києво-Печерської лаври – яку під час монтажу «перефарбували» на кремлівську. Також слід сказати, що головну жіночу роль у фільмі виконала актриса українського походження Ольга Куриленко.
Парадокс, але в Україні цей фільм теж намагалися «затерти» у прокаті. Жодних офіційних заборон на нього не було і бути не могло. Проте 25 січня стало відомо, що компанія-прокатник «Вольґа Україна» відмовилася демонструвати «Смерть Сталіна» у 8 обласних центрах: Житомирі, Запоріжжі, Івано-Франківську, Луцьку, Миколаєві, Рівному, Хмельницькому, Чернівцях. Причиною нібито стала відмова кінотеатрів показувати фільм, у прокатному успіху якого вони сумнівалися.
Тарас СТРІЛЬЧИК
Якраз на цих вихідних саме переглядала стрічку “Смерть Сталіна” та залишилася під враженням від сміливості та влучного сатиричного бачення режисерами подій “не так давно минувших дней”. Тоді Сталіна більшість боялась, зараз на хвилі популізму така ж більшість його зневажає. Мабуть, тільки наші онуки зможуть скинути цю завісу сліпого страху та будувати нове суспільство,над яким вже не буде нависати кістлява рука карательногл режиму. Дякую за пізнавальну статтю, пан Тарас!