Він народився і виріс у Житомирі. Навчався у середній школі №14 та СПТУ №15, де отримав фах тракториста широкого профілю. Але потім доля закидає його в інше місто. Сергій закінчує Військовий інститут артилерії при Сумському державному університеті. Спеціальність – «артилерійська розвідка». Потім повертається у Житомир і розпочинає службу у знаменитій 95-ій бригаді. Після цього армія вже не відпускає С. Артьомова – навіть тоді, коли він стає цивільною особою.
Ми сидимо на мирному Старому бульварі і говоримо про ідеальну Україну майбутнього. «Наші діти повинні жити краще за нас. Але цю кращу країну для них створити мусимо ми!» – на емоціях каже Сергій Артьомов. У цей момент, ніби на замовлення, бульваром проходить група дітлахів. Канікули…
Т. Стрільчик: Як Ви потрапили на війну?
С. Артьомов: Я розпочав службу на посаді командира взводу. 2001 року отримав звання старшого лейтенанта. Служив у протитанковій батареї (ПТРК «Фагот»). 2003 р. – заступник командира батареї з повітряно-десантної підготовки. У моєму активі 43 стрибки з парашутами системи Д-5 і Д-6. 2005 р. переведений до 2-го батальйону, у батарею 120-мм мінометів «Сані».
2007 р. звільнився з лав Збройних сил України. Шукав себе у житті, займався бізнесом… Але 13 березня 2014 року пішов у військкомат. Було ясно, що починається війна. Вступив добровільно у ту ж рідну 95-ту оаембр. Мене зарахували на посаду, яку я займав колись: заступник командира батареї з ПДП.
8 квітня вже були в селі Партизани Херсонської області, де бригада взяла під контроль ряд стратегічно важливих пунктів: Арабатську стрілку, Чонгар та ін. Через 2 тижні висунулися в район Добропілля Донецької області. Далі – «Шервуд», Карачун, Слов’янськ. Потім бої за Лисичанськ, Артемівськ, Савур-могила…
Т. Стрільчик: Що з подій 2014 року врізалося у пам’ять найбільше?
С. Артьомов: (замислюється) На початку серпня ми зайшли у Степанівку. Там було гаряче. Кожного дня обстріли. Техніка горіла. Ми відповідали. Декілька днів було так, що на одній половині Степанівки – ми, на іншій – «сепари» і росіяни. Я їздив з третім розрахунком другої батареї. У них водія не було. Тому я працював і за водія, і за командира… (сміється) Декілька наших гаубиць Д-30 вивели з ладу Особовий склад розподілили по інших розрахунках. Хлопці прості. Багато було з села. Розповідали кожен за себе. Один з них сказав, що має трьох дітей. А дружина вагітна четвертим…
Т. Стрільчик: І що Ви зробили?
С. Артьомов: Я його запитав: «Що ти тут робиш? Чому ти рапорт не написав? Як тебе взагалі призвали з трьома дітьми?..» А на той момент, до речі, солдатики називали мене «щасливчиком».
Т. Стрільчик: Чому так?
С. Артьомов: В останню секунду встигав врятуватися. (усміхається) З машини вистрибнув. А через 5-7 секунд туди «зайшов» снаряд. Весь боєкомплект вибухнув. В окопі сиділи – навколо окопу все було розоране. Ми живі. І солдатики мені кажуть – «командире, ти щасливчик!» І я вирішив тримати цього воїна біля себе. Раз мені справді щастить… Сашком його звали, цього батька трьох дітей. Скрізь ходив за мною. Куди я – туди й він.
Т. Стрільчик: Вижив?
С. Артьомов: Вижив. Навіть не поранило. Ми вийшли зі Степанівки. Потім Міусинськ, пройшли рейд (знаменитий «Рейд Забродського» – Т. С.), повернулися у Слов’янськ, у пункт постійної дислокації… Я одразу написав рапорт, він написав рапорт, і через 3 дні його вже відпустили додому. Але знаєте, на початку війни дуже багато хлопців гинули саме багатодітних. З «мінометки» був теж воїн: троє дітей. І потрапив у засаду. Страшно, образливо…
Т. Стрільчик: Після 2014 року ви продовжували займатися справами воїнів. Були одним із засновників організації «Атошник» у Житомирі. Чи легко це – відстоювати права ветеранів?
С. Артьомов: Знаєте, був один випадок. 2016 року влітку хлопці з Чуднова знайшли землю, «порожню» за кадастровою картою. Принесли карту, показали. Запропонували – «давай роздамо землю нашим!» Було якраз на 300 людей. Ми отримали підтвердження з Держгеокадастру, що земля в запасі. Тут з’являється одна компанія, яка тримає в «чорній» оренді багато землі і не платить ніяких податків. Але пред’являє нам претензії за цю землю. У нас пішла серйозна «заруба» з ними. Наша позиція проста: хлопці воювали – і мають отримати землю згідно із законом. Там були сім’ї загиблих, вдови… Ми поїхали у Київ розбиратися. Приїхали вчотирьох. А ця компанія привела «тітушок» штук п’ятдесят. Ми почали «київських» обдзвонювати на допомогу. Було декілька знімальних груп телебачення. Знімали наші переговори. Заступник міністра юстиції підтвердив, що ми праві. Але найцікавіше почалося потім…
Т. Стрільчик: Інтригуєте!
С. Артьомов: Після засідання чомусь залишилися дві групи телебачення. З однією групою ми спускалися разом з верхнього поверху. Дві дівчини, журналіст і оператор. Ну, і у мене просте запитання до них: «Дівчата, скільки вам платять, щоб ви йшли проти атошників? Зараз іде війна. У вас там, може, чоловіки чи брати воюють…»
Т. Стрільчик: А вони що?..
С. Артьомов: Вони відповідають: «Хлопці, ми не знали! Нас запросили, сказали, що заплатять. Але ми не знали, що тут атошники. Тому ніякого сюжету робити не будемо!» Вони справді поїхали. А от друга знімальна група підійшла до нас. Журналіст попросив: «Дайте нам інтерв’ю!» Ми знали, що вони теж проплачені. Але я подумав: ну, може, вони зараз зрозуміють, що ми праві?
Т. Стрільчик: З найкращими намірами, так би мовити…
С. Артьомов: Так. Ми нормально поспілкувались. Після того, як попрощалися – він раптом говорить мені у спину: «А ви знаєте, чому досі землю не можете отримати? А тому, що лижете ср…ку меру і губернатору!» Він дрібненький такий, худенький. Я зрозумів, що якщо я його зараз вдарю на повну силу, то реанімація йому забезпечена.
Т. Стрільчик: Але таки приклалися?
С. Артьомов: Не стримався, визнаю. Нас почали розбороняти. Цікаво, що оператор все це акуратно знімав. І тут журналіст каже: «У вашій 95-ій бригаді одні під…аси!» Дарма він це сказав. У мене, як у бика, червоні очі…
Т. Стрільчик: Чим це завершилося?
С. Артьомов: Наступного дня вийшов сюжет. Але там тільки наші «розбірки».
Т. Стрільчик: Виходить, він Вас спеціально спровокував.
С. Артьомов: Виходить, так. Я хотів його взагалі завезти у бригаду. На плацу поставлю – і хай скаже це пацанам! Він верещав: «Мене хочуть викрасти!» А я був дуже, дуже заведений…
Тарас СТРІЛЬЧИК
Читайте також: Головний десантник України М. Забродський: “Якщо ворог нападе на Житомирщину з півночі, то…”
Будьте першим, хто прокоментував "Сергій Артьомов: «На одній половині Степанівки – ми, на іншій – «сепари» і росіяни…»"