Тиха і лагідна українізація: бандуристка Світлана Ніконорова про волонтерство і концерти для воїнів (ФОТО)

Цей інструмент з’явився випадково у її житті, але нині Світлана Ніконорова зі своєю бандурою, без перебільшення, – візитівка Житомира. Її знають і люблять у різних куточках країни та далеко за її межами. Переможниця багатьох конкурсів, учасниця концертів, волонтерка й артистка, яка своїм голосом, енергетикою і щирою посмішкою надихає та окрилює.

Грати на бандурі Світлана почала років 15 тому і майже стільки ж займається волонтерством. Спочатку це була ЖМДГО «Все робимо самі» Богдана Купчинського, а з 2015 року дає концерти на підтримку захисників, їздить виступати перед бійцями на передову, бере участь у благодійних заходах різного спрямування, підтримує внутрішньо переміщених осіб та їх дітей, постраждалих від наслідків війни.

У стінах військових госпіталів, перед пораненими й травмованими воїнами у палатах, на полігонах, в окопах та бліндажах, імпровізованих майданчиках посеред поля чи житлових приміщеннях, де тимчасово базувалися підрозділи, посеред військової техніки, у вишиванці та вінку або в бронежилеті та касці – це далеко не увесь перелік того, в яких умовах доводилося грати за цей час.

Лише за приблизними підрахунками, таких концертів у бандуристки було щонайменше 2000 – збірних та сольних. Під час поїздок в зону проведення АТО чи ООС щоденно мала два, три, а то й чотири виступи. Новий 2022 рік Ніконорова зустрічала з «Госпітальєрами» – виконувала пісні і грала на бандурі у бомбосховищі для бійців поблизу Маріуполя. Разом із ними була також уже відома нині Катерина «Пташка» з «Азовсталі».

Минулого місяця дівчина під час свого онлайн-концерту в Житомирі допомогла зібрати під час свого концерту 739 доларів на «бандеромобіль» (повна його вартість 8000 євро), що вивозитиме захисників із «гарячих точок». А ще одну автівку, до того ж забиту гуманітарною допомогою, доправила, будучи за кермом особисто.

У репертуарі Ніконорової – народні та повстанські пісні. Каже, вони актуальні як і 100 років тому. Нині жоден концерт не обходиться без «Ой у лузі червона калина». І, якщо раніше хлопці просили заспівати її щось з російського року, що вона відмовлялася робити через свою принципову позицію, то сьогодні всі хочуть чути виключно українську пісню. Тиха і лагідна українізація – скромно каже артистка про своє покликання, де б не була. Наголошує, що роботи у цьому напрямку багато, адже, попри повних 8 років війни, українці лише зрозуміли, що варто переходити на українську мову. росія була і залишається ворогом, який 300 років нищить усе українське, намагається загарбати території, привласнити історію, героїзм і гордість.

«Музикою я почала займатися вже у відносно дорослому віці. Прийшла у студію педагогічної практики при музичному училищі, оскільки для музичної школи вже було трохи запізно. Хотіла на гітару, фортепіано чи скрипку, але, почувши мій голос, педагоги запропонували бандуру. Навіть не знала, що це таке, а коли почула й побачила, то мене дуже вразило і я сказала «вау, теж так хочу». Ніколи не думала, що буду музикантом. Можливо, лікарем, юристом, але вже багато років ми з бандурою – нерозлучні, – відзначає житомирянка Світлана Ніконорова.

– Волонтером стала з тих пір як взяла у руки цей інструмент – брала участь у всіх благодійних заходах організації «Все робимо самі». Перша поїздка на схід була в 2015 році. Мамі, у якої якраз був День народження, сказала, що їду на конкурс в Дніпропетровську область, а потім, оскільки реально не вмію брехати, повідомила, що на Полтавщині. Я була не там і не там, а в АТО. Їхали автівкою з волонтерською допомогою – берцями, білизною військовою. Були ще Галина Гетьманець, Василь Лютий – автор пісні «Меч Арея», харківський поет, письменник Артем Полежака. Це була весна, скрізь багнюка, а я одягнула білу сукню і перше, що сказали хлопці: «нарешті світле вкраплення у нашому житті – не війна, зелень і військова форма»

Це була така величезна вдячність моєму серцю, що я досі пам’ятаю кожного з них – цих красенів, супергероїв, бо для мене усі захисники завжди саме такі. Що цікаво, здається, я дала більше саме волонтерських концертів, ніж таких платних. Рахувала, коли було кількасот виступів благодійних, потім тисяча, дві і все – перестала рахувати, а просто грала-грала. Коли їду на війну на 3-4 дні, то концертів багато. Це може бути, що тільки я і бандура, а може бути участь у великому збірному концерті за участю відомих артистів. Багато концертів зробили спільно з Народною артисткою України Лесею Горовою, «голосом Майдану» Володимиром Гонським, іншими. Вся моя творча діяльність – благодійні концерти і заходи, які організовую я або організовує хтось і запрошує мене. У 2014 році співала перед нашими першими переселенцями у санаторії «Тетерів» у Коростишеві, співала перед цивільними на Донбасі.

Продовжую робити це й до сьогодні. З друзями ми щороку робили вертеп, з яким приходили на Різдво разом з подарунками у госпіталь. Виступала перед пораненими у шпиталях на сході, часто слухав і медперсонал. Саме у східних регіонах я намагаюся співати для усіх, щоб показати, що українська культура – це прекрасно, а Україна – наша рідна земля.

Люди вдячні і жодного разу не було тих, кого не зачепила бандура і спів. Спочатку могли протестувати, що їх «ущемляють», а потім підспівували «Ой у вишневому саду». Нещодавно мала виступ перед внутрішньо переміщеними особами, які приходять оформлювати послуги в «Прозорому офісі» у Житомирі. Зараз я перебуваю за кордоном у містечку Шверін і навіть тут заспівала для біженців-українців, було чотири концерти на підтримку ЗСУ і зібрали 1500 євро, які відправила на бронежилети. Після одного з концерту до мене підійшла місцева жителька, подякувала, а наступного дня скинула фото картини, де підняті до неба руки в молитві за наших воїнів і крик про допомогу. Наші серця жевріють ранами і я постійно кажу іноземцям, що нам потрібна їхня допомога, щоб здолати ворога і вони переймаються цим. Я не надовго поїхала, маю домовленості про платні концерти. Це будуть кошти на військову амуніцію і автомобілі. Допомагаємо один одному з пошуком авто, де краще купити – в Німеччині чи Польщі, контактуємо.

Якщо виходить з датами, то я їх і везу, але не всі одразу. Мене прийняла в Німеччині подруга Оксана Шоорлеммер, яка відправила більше 50 фур допомоги в Україну. Я привезла з собою картини нашої житомирянки Дарії Габрук, яка через війну була вимушена виїхати в Німеччину. Ми зробили благодійну виставку, а частина коштів з продажу картин піде на потреби армії. У Шверінському оперному театрі я заграю разом з оркестром і знову збиратимемо кошти для наших захисників. Ми постійно говоримо тут про Україну, повторюємо, що росія – агресор насправді всього світу. Нагадуємо, що росія напала на Україну, бо ми усі знаємо як працюють ворожі спецагенти й роспропаганда. В моїй країні війна, але є точки, де гарячіше і саме заради тих, хто стримує там ворога, дає гдну відсіч, намагаюся бути корисною. Постійно підтримую військових, підтримую переселенців, допомагаю волонтерам. Усюди, де я є, звучить українська пісня, звучить бандура і звучить моє слово про те, що «вбийте в собі москаля, любіть Україну і ми обов’язково переможемо».

За період війни Ніконорова перегнала три автомобілі, завантаживши їх допомогою – купує необхідне на особисті чи волонтерські кошти. Паливо купує теж за свої гроші, а через проблеми з цим в Україні, намагається максимально заправити транспорт за кордоном. Відзначає, що українцям нині допомагає увесь світ. Попри те, що люди там мислять інакше і по-іншому сприймають війну, бо вони не жили в цьому 8 років, виникає багато питань, але вони шукають можливість підтримати, реагують на потреби, допомагають щось знайти, дістати.

Своєю музикою та піснею житомирянка наближає перемогу, підтримує бойовий дух захисників, прославляє країну і робить внесок у розвиток культури, підтримуючи вікові традиції українців.

«Моя зброя – це мій голос, це мій інструмент. В цьому бачу своє покликання. Зброя усіх нас зараз – бути українцями. Спілкуватися українською, писати, співати, думати українською. Ми надзвичайно круті, сильні, у нас все вийде, а «москалі здохнуть». Вважаю, що не треба заважати хлопцям і дівчатам на передовій робити їх військові справи, але коли є можливість відпочити морально, духовно, душевно, то я завжди намагаюся виступати для них. Кажуть, що після концертів моїх концертів у них відчуття, ніби побували вдома або в рідних обіймах. Вони відпочивають на моїх концертах. Мені важливо, щоб воїни таким чином набралися сил, зарядились і захотіли кожного з нас захистити, щиро захотіли перемогти, щоб знали, що у них є міцний і надійний тил. Завжди їм про це говорю. Концерти в мене – це не тільки спів, це діалог з людьми. Це зараз так важливо говорити, підтримувати один одного. Я співаю, діти малюють малюнки, матері моляться за своїх синів та дочок, дружини моляться за чоловіків і виховують дітей… У кожного українця – свій фронт роботи. Маємо бути гідними тих, хто захищає нас і тих, хто віддав своє життя за спокій, мир і незалежність країни. Бажаю нам усім спокою, холодного розуму і мудрості в деяких речах, бо інколи робимо надто різкі рухи чи навпаки довго думаємо, а треба не лише швидко, але й правильно реагувати. Ми пишаємося, що є такий народ українці. Добро завжди перемагає і я в це свято вірю. Все буде Україна – від Сяну до Дону. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці».

Юлія Демусь

Будьте першим, хто прокоментував "Тиха і лагідна українізація: бандуристка Світлана Ніконорова про волонтерство і концерти для воїнів (ФОТО)"

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*