Спадщина Ольги Вангенгейм: дерев’яна школа в селі Ставки| Times ZT

Велика дерев’яна споруда, прикрашена різьбленням, у селі Ставки поблизу Радомишля – будівля зі столітньою історією. Її, за одними джерелами у 1887, а за іншими у – 1895 році, збудувала власним коштом дворянка голландського роду Ольга Петрівна Вангенгейм, заснувавши спершу однокласове, а згодом двокласове училище. Нині приміщення використовується як школа – тут навчаються учні з 1 по 9 клас.

Ольга Вангенгейм на територію сучасної Житомирщини переїхала разом із сестрою Антоніною із Чернігівської губернії, де дівчата після смерті матері продали частину спадщини (землеволодіння були розподілені між двома сестрами і двома братами) і придбали у Ставках давній маєток і землі, які належали польським магнатам Дуніним-Вонсовичам.

У Ольги була мрія – відкрити школу для сільської дітвори, яку успішно реалізувала. Сама вона закінчила Міністерську Київську гімназію й могла вчителювати у початковій ланці. Згодом до своєї гімназійної освіти додала ще спеціальну вчительську, закінчивши у Санкт-Петербурзі жіночі Бестужевські курси. Її сестра і чоловік померли, тож жінка повністю присвятила себе розвитку школи, де зібрала великий колектив вчителів, а заняття відвідували діти не лише цього, а й сусідніх сіл.

Викладалися граматика, література, арифметика, геометрія, природознавство, історія, географія, діяли сільськогосподарські та ремісничі класи, приділялася увага естетичному вихованню (малювання, ліплення), школярі доглядали за палісадниками і квітниками, ставили п’єси, а також був дитячий хор і чимала, за тодішніми мірками, бібліотека. Багато учнів далі йшли здобувати освіту в гімназії та вчительські семінарії. У кого на це коштів не було, Ольга Петрівна могла фінансового допомогти.

Свого часу в цій школі навчалися український геолог, лауреат Ленінської премії СРСР Єлизавета Матвієнко, ватажок повстанського руху на Київщині Юліан Мордалевич, член Центрального Українського повстанкому Антон Вернигора, відомий український мовознавець, брат Матвієнко – Оникій, зв’язковий УПА в 1950—60 рр. «Сокіл» – Дмитро Овсієнко, який помер у 2009-му. Через кілька років на території колишнього хутору Жадок (у 40-50-х роках минулого століття Жадок був одним із осередків руху опору ОУН та УПА), де він проживав, ініціативна група створила історичний простір «Постанський хутір», куди можна завітати з екскурсією.

Ольгу Вангенгейм спіткала нелегка доля: коли Російською імперією покотилися перші революційні хвилі, вона потрапила під підозру в антиурядовій діяльності, була заарештувана й доправлена до Києва. Невдовзі її відпустили, тож змогла повернутися до села й школи, але виявилося, що перебування у Лук’янівській в’язниці негативно вплинуло на здоров’я, викликавши хворобу – сухоти, як і у її сестри Антоніни. У 1908 жінка померла в Києві, де й була похована на Байковому кладовищі, а на приміщенні школи в Ставках встановили барельєф, вшановуючи її пам’ять.

Колишні ремісничі класи у школі за радянської влади реорганізували у сільськогосподарський технікум, але у 1935 році його перевели до села Рогачів, тож колишній ставецький маєток прислужився справі боротьби з сухотами.

Племінник Ольги Вангенгейм – Олексій, організував і очолював гідрометеорологічну службу СРСР, але був репресований і розстріляний на Соловках у листопаді 1937-го разом. На його особовій справі була позначка «український буржуазний націоналіст».

Варто зауважити, що село Ставки мало таку назву до 1928 року і протягом багатьох десятиліть називалося Леніне. Багато жителів померли у період Голодомору протягом 1932-1933 років. Історичну назву селу було повернуто лише взимку 2016 року.

До речі, фото школи у Ставках можна зустріти у книзі «Архітектор Безсмертний. Доцільність і естетика» Дмитра Малакова, тож дехто помилково може вважати, що вона була збудована за його проектом. Власне, Безсмертний – київський архітектор, автор проектів будинку Ф. Ягимовського («будинок з котами») та Казенного винного складу. Так от, найймовірніше, світлину просто використали як ілюстрацію одного зі зразків тогочасного сільського громадського будівництва, а не роботи архітектора.

Попри це, будівля дійсно гарна, привертає увагу своїм виглядом – добре збереглася до наших днів, сюди приїздять на художні пленери, фотосесії, часто відбуваються екскурсії, адже в селі є що подивитися – Мистецький маєток 1780 року, урочище «Ринва», Поліська хата – міні-музей, присвячений побуту українського Полісся та ін.