3 Більшовики вбили тисячі українців 100 років тому. Скільки людей стали жертвами «Червоного терору» — і дотепер достеменно невідомо. Житомирські пошуковці продовжують знаходити останки закатованих більшовиками селян у містечку Великий Шумськ Житомирського району.
Наразі працівники археологічної експедиції віднайшли останки 144 тіл, переважна більшість яких діти та жінки. Про це Times.ZT розповів представник Житомирської обласної організації «Пошук» Андрій Савчук.
Розкопки почалися ще у квітні 2014 року та тривають до цього часу. Експедиція у складі 10-15 учасників їздить до містечка Шумськ кілька разів на рік, але роботи ще не завершили.
«З одного боку ми повністю розчистили траншею, у якій знаходилися рештки людей, але з іншого боку, коли ми розширили територію розкопок, виявили нові останки. Тому потрібно продовжувати роботу. Скільки разів доведеться виїжджати на місце — покаже практика, але необхідно повністю розчистити це місце і віднайти усі рештки», — розповів Андрій.
Цього року під час чергової експедиції до Шумська віднайшли рештки ще 15 осіб. З них два чи три — чоловіки, декілька жінок похилого віку. Решта — діти.
Поки що пошуковикам не вдалося встановити місце проживання загиблих людей, адже, за словами фахівців, експертиза не може визначити, де людина жила.
«Можна визначити приблизний вік, причину загибелі, стать та расу, але з якого поселення та чи інша людина — визначити неможливо. Ймовірно, усі загиблі люди були не з самого Шумська. Ми спілкувалися з чоловіком, який жив у Шумську до 1956 року. Коли ми приїхали на місце, Микола Михайлюк одразу ж згадав сусідів, які в той час жили у Шумську. Тож якби хтось зник або когось не дочекалися рідні, тим більше що це понад сотня людей, він би про це пам’ятав», — пояснив пошуковик.
Проте за припущеннями, люди мешкали у селах поблизу Великого Шумська. Саме цієї версії зараз дотримуються житомирські пошуковці.
«Це села, які раніше були розташовані поряд з Шумськом, а зараз їх вже не існує. Зокрема, там де зараз знаходиться військовий полігон, були села, з яких виселили все населення. Мабуть, з тих сіл затримували по кілька людей, яких знищили вже на території самого Шумська», — припустив Андрій Савчук.
Для того, щоб розвіяти сумніви, представники організації «Пошук» звернулися до архівів. Проте спочатку жодних підтверджень не отримали. Але нещодавно все ж знайшлися згадки в кількох архівних документах.
«Уже встановили факти, які підтверджені експертизою, що вік останків тіл становить не більше 100 років. Тобто можна вважати, що люди загинули у роки українських визвольних змагань, або як їх називали комуністи — “гражданская война”. Наш архіваріус Руслан Кондратюк знайшов три документи, які підтверджують нашу версію, саме про цей час. Також він виявив інформацію про діяльність на нашій території “бесчинства продотрядов в населенном местечке «Шумск»”. Минулого року я також надсилав офіційні запити до архіву СБУ в Києві. У відповіді мені повідомили, що таких даних у них немає. Також спілкувалися з представниками нашого місцевого архіву СБУ, ще коли починали розкопки. Інформації також немає. Ймовірно, усі ці документи просто відсилали до Москви, адже уся інформація, яка стосувалася каральних загонів, засекречувалась», — пояснив Андрій Савчук.
Мова йде про 1919—1920 роки, коли більшовики закріпили свою владу та розпочали так звану політику військового комунізму. Зважаючи на те, що в селах залишалися жінки, діти, та люди похилого віку, саме їх більшовики і брали в полон. Натомість вимагали у повстанців здатися або віддати увесь провіант, який переховували переважно в лісах. У разі ж невиконання вимог мирне населення просто знищували.
«Відбирали звісно у селян, а роздавали робітникам або маргіналам, які пішли на їх заклики. Коли продзагони збирали зерно і передавали його для потреб червоної армії, місцеві жителі почали чинити опір безчинству. Більшовики намагалися придушити невдоволення своїми методами. Вони брали в заручники дружин, дітей чи рідних повстанців», — пояснив Андрій.
Самі ж методи були жахливими. Не дочекавшись виконання вимог, більшовики знищували затримане населення, більшістю якого були діти та жінки. При чому вбивали людей по-звірячому, не використовуючи жодного набою.
«Слідів від кульових поранень, ні на черепах, ні на кістках ми не виявили, — розповів пошуковик. — Травми наносилися лише рублячими або колючими предметами. На деяких рештках були відрубані кістки ніг, при чому нанесені людям рани були прижиттєвими».
Закінчивши розправу, представники «продзагонів» хоронили вбитих селян просто в окопах, які були викопані ще за часів першої світової війни, поблизу річки Гнилоп’ять.
«Біля пагорбів, поблизу річки, були окопи. Коли німці, ще за часів Першої світової війни, проводили контрнаступ, тут будувалися фортифікаційні споруди, — пояснює Андрій Савчук. — Один з таких окопів і використали для захоронення. Людей просто кидали до цього окопу і засипали».
Закатованих під Шумськом у 1919—1920 роках людей планують перепоховати на місцевому кладовищі у селі Сінгури. Крім того, з часом на місці захоронення планують встановити меморіальний знак.
«Коли проводитимуть меморіальні заходи до Дня пам’яті та примирення, необхідно вшановувати та згадувати цих людей. Зараз триває пошук фінансування цієї ініціативи», — розповів Андрій Савчук.
Що ж до самих решток, наразі вони зберігаються у спеціально відведеному місці. А коли розкопки у Шумську завершаться і пошуківці віднайдуть усі тіла — вони будуть перепоховані.
Василь ХОМЮК
Є на цвинтарі селаТроянів (який на той час був центром волості) могила, моряка-балтійца камісара Трояновского волвоєнкомата Войтіцкого Франца Фєліксовіча Напис на плиті ” погіб от рук бандітов в ноябрє 1921 года” Та зустрічалась інформація від краєзнавців про можливе повстання в цій місцині, саме в цей період (період смерті). Так що імовірно саме ці жертви є членами родин тих “бандитів” -наших предків які ВІДСТУЮВАЛИ свої господарства, та право на існування, тими методами які були їм доступні.
В с. Сингурі архіви з Шумська звалили в приміщенні бувшого тракторного парку. Там можуть бути свідчення.
Є здогадки: бабуся згадувала, що її сестра в 1919-21 роках ходила в Сквиру і мала зв’язки з сквирськими “бандитами”, а там в цей час ті “бандити” піднімалися проти більшовиків, можливо, аж звідти привозили людей.