«Чайковський space»

Міхаіл Чайковський з народження, що був католиком та сполонізованим шляхтичем, певний час проживав на території Волинської губернії, потім переїхав у Польщу, звідти емігрував у Францію, а далі прийняв іслам і воював проти Москви на службі у турецького султана як Мехмет Садик-паша. На старості літ отримав дозвіл знову повернутися у Російську імперію (до цього Москва неодноразово вимагала його видачі), оселився з молодою дружиною у Києві (на чай знайомства йому було 70, а їй – 19), отримував пристойну пенсію від Османської імперії, працював журналістом, писав твори та спогади. Коли дружина втекла з управителем дому, перебрався на хутір в Чернігівській губернії та закінчив життя самогубством у віці 81 рік.

До речі, одружений він був п’ять разів і мав п’ятьох дітей, хрещеним наймолодшої доньки став імператор Олександр ІІ. Сам він на хрещенні присутнім не був, але туди завітала уповноважена від нього особа. Від першого шлюбу мав чотирьох дітей: син Адам служив у царській армії (лише з ним бачився у останні роки), син Владислав став турецьким генералом, був губернатором одного з санджаків, одна донька вийшла заміж за австрійського дипломата та жила у Відні, а молодша – за гірничого інженера і жила в Стамбулі.

Михаіл Чайковський – постать загадкова, багатогранна, неординарна та досить суперечлива для багатьох. Він залишив помітний слід в історії та культурі кількох держав, був представником так званої «української школи» в польськомовній літературі XIX століття – творив популярні повісті, оповідання та романи з історії Козаччини, які видані польською мовою та перекладені різними мовами (літературна спадщина становить 12 томів), працював у французьких газетах.

Існує припущення, що повість «Вернигора» дала Тарасу Шевченку натхнення й ідею для славнозвісних «Гайдамаків».

Українською є лише переклад двох творів Чайковського – «Спогади Садик-паші – Михайла Чайковського» та «Кампанія над Дунаєм та в Мунтенії у час Кримської війни 1854- 1855», які вийшли під однією обкладинкою у 2020 році у видавництві «Пропала грамота».

Кажуть, що свого часу за популярністю у Європі він був другим після Наполеона, якого, за однією із версій, врятував від полону дідусь Михаіла – войський Михайло Глембоцький. Він воював на боці Бонапарта, був легко поранений у Бородінській битві, а в бою на Березині урятував полководця від полону, віддавши свого коня. Власне, батько Михаіла помер, коли хлопчику було лише чотири роки, тому його вихованням займався дідусь, який походив із роду Івана Брюховецького. У його домі онук носив козацький одяг, вивчав історію, фольклор і військову справу.

Під час навчання у Варшаві Михаіл познайомився за Адамом Міцкевичем, підтримував з ним дружбу тривалий час і той навіть приїхав воювати поруч з ним в Османській імперії у складі козацьких полків, яких Садик-паша створював самостійно, розробляв для них однострої, купував арабських скакунів. Османські козаки привезли знамено Запорозької Січі, а Садик-паша запровадив у війську українську мову. Міцкевич писав був у нього на службі і писав про товариша як про нового Богдана Хмельницького. Пізніше захворів на тиф і помер вдома Чайковського. Тепер той будинок у Стамбулі носить назву «Дім-музей Адама Міцкевича».

Ще ззамолоду серед близького оточення Міхаіла були Адам Чарторийський, Юліуш Словацький, Великий князь Костянтин Павлович – намісник Польщі, завдяки знайомству із братом якого – Миколою І, Михаіл отримав пропозицію зайняти посаду при дворі та чин камер-юнкера. Втім, дідусь нібито пригрозив в такому разі лишити онука взагалі без спадщини й той був змушений відмовитися, повернувся додому, одружився.

Врешті, згодом все і так було втрачено – конфісковано після того, як у 1830-му, коли почалося Листопадове повстання, Чайковський розпустив кріпаків, створив добровільні козацькі загони і влився в повстанське військо. Там він заслужив від польського уряду звання лейтенанта і Золотий Хрест за відвагу, але після придушення повстання був змушений емігрувати до Франції. Повернути у свою власність Михаіл Чайковський так нічого і не зміг.

З-поміж іншого, йдеться про родинний маєток у селі Галчинець (нині с.Гальчин Гришковецької громади на Житомирщині) Житомирського повіту Волинської губернії, де хлопчик народився (1804 рік) і провів юність, а далі вчився в ліцеї Джона Воллсея в Бердичеві, пізніше на навчання поїхав у Польщу.

Будівля збереглася до наших днів. Після конфіскації тут жив дворянин, а потім маєток придбали Терещенки. Останні 100 років у приміщенні функціонувала сільська школа, яка закрилася у 2019-му і маєток перейшов у власність громади, а з осені 2023-го – це філія Центру культури і дозвілля Гришковецької громади. Наразі ініціативна група, заручившись грантовою підтримкою, облаштовує у будинку культурно-мистецький простір «Чайковський space», активно працює над брендбуком, займається концепцією оформлення кімнат у подальшому (етнографічний музей, арт-простір, кімната з шкільним приладдям з минулого періоду). Незабаром у простору з’явиться директор, адміністратор.

Крім основного маєтку (тут раніше мешкала родина Чайковського), поряд є ще менший (на дві кімнати для прислуги, а у в школі це була вчительська), а навколо – земельна ділянка (1 га), де у майбутньому планують розбити парк із деревами, декоративними рослинами. Влітку цього року спільно з ГО «Будуємо Україну Разом» волонтерська команда розчистила підвальне приміщення маєтку (винний погріб) та створили БункерХаб для молоді.

Команда Експертно-консультаційного центру з розвитку громад і територій протягом року працює із Гришковецькою територіальною громадою над створенням локального осередку розвитку – культурно-просвітницього простору “Чайковський Space”. Зокрема, 28 жовтня 2022 року, команда Центру перемогла на кейс-чемпіонаті «Ukraine Recovery Case Championship», розробивши концепцію перетворення садиби Михайла Чайковського на культурно-просвітницький простір «Чайковський Space». Розуміючи масштаби проєкту, команда Центру разом із Гришковецькою громадою шукала різні можливості для його реалізації. Так, вдалось залучити ГО «БУР» та EID для облаштування укриття та арт-простору «Петронелла». У партнерстві з ГО «ТУСА» розпочинається реалізація проєкту «Чайковський Space» в рамках програми «Мріємо та діємо».

У маєтку сім кімнат, включаючи дві великі зали – усе на пічному опаленні, але у планах – збудувати справжню піч у будинку поруч, аби проводити майстер-клас з приготування страв. Сама будівля вже потребує капітального ремонту – потрібно замінити дах, вирішити питання з колонами, які стали «відходити». Також необхідно провести реставрацію всередині, аби почистити від фарби стару ліпнину на стелі, колонах та паркет на підлозі. В умовах війни важко прогнозувати, чи знайдуться на це кошти в державі, тож ініціативна група шукає закордонних донорів, розробляє проєкти і подається на участь в грантах.

Попри це в маєтку, що знаходиться за два кілометри від траси на Бердичів, активно проводять екскурсії для гостей з Житомирщини та сусідніх регіонів, сюди часто приїздять іноземці (є звичайні екскурсії та екскурсії з дегустацією боршу, відвідувачі сплачують благодійний внесок, переважно екскурсії відбуваються у будні, а на вихідних – за попередньою домовленістю, можна ), також проходять зустрічі, майстер-класи, заняття з арт-терапії. Справжньою родзинкою місцевості став гастрофестиваль, під час якого учасників пригощають фірмовим білим борщем (головний інгредієнт – квашений цукровий буряк). Фестиваль влаштовують у дворі біля маєтку українсько-польсько-турецького політичного діяча та письменника Михаіла Чайковського. Проте, готують борщ і на виїзді, коли представники громади долучаються до заходів у обласному центрі та на запрошення колег їздять в інші міста.

Про все це журналістам «Житомир таймс» розповіла завідувач сектору культури та туризму Гришковецької селищної ради Наталія Ященко. Зізнається, справжню історію маєтку та її жителів тривалий час не знали навіть місцеві, а тепер до цієї будівлі веде вулиця, названа на честь Михаіла Чайковського (колишня Центральна), тут приймають відвідувачів і діляться біографічними фактами з життя земляка – непересічної особистості.

Попереду ще робота з архівними документами. Все ускладнюється тим, що важко визначити, в якому архіві потрібно шукати, адже місцевість знаходиться на перетині історичних територій – село було в складі Київської, Волинської чи Подільської губерній, Вінниччина чи Житомирщина при Радянському союзі.

У першу чергу прагнуть дізнатися, коли ж насправді був збудований маєток. Точно відомо те, що на момент народження Михаіла, він уже був, тому приблизний вік 220-230 років. На жаль, поки не виявлено і документальних підтверджень (записів у домовій книзі) про день народження Чайковського. За дивним збігом обставин, якраз за 1804 рік записи відсутні, хоча попередній та наступні роки є. Досить мало інформації також про безпосереднього власника садиби – шляхтича Михайла Глембоцького, у володінні якого був Галчинець і решта сіл навколо. Він був другом управителя Кодні (сучасний Житомирський район) і вони разом страчували гайдамаків, але Глембовецький хитрував – підпоював воєначальника Юзефа-Ґабріеля Стемпковскоговином, а гайдамаків забирав до себе у кріпацтво і розселяв по своїх селах.