1 Сьогодні, 16 лютого, у музеї Космонавтики жінки ВПО та жінки з сімей військових представили неймовірно щемливу виставу в рамках проєкту «Жіноча єдність – сила для Перемоги». Це реальні історії про життя в умовах повномасштабної війни: окупація, втрата рідних, коханих, втрата дому, життєвих орієнтирів і мрій.
«Сьогодні прем’єра живих історій, які об’єдналися в один сценарій. Ми об’єднали переселенок і дружин, мам військових. І через цю виставу жінки передали свій досвід, а також пропрацювали свої травми через творчість, бо про це треба говорити, і треба дбати про своє ментальне здоров’я», – зазначає голова ГО СП «Мир на долоні» та керівниця проєкту форум-вистави «Жіноча єдність – сила для Перемоги» Ірина Гладка.
Сам проєкт мав на меті відновити ментальне здоров’я жінок, які вимушені були покинути рідні домівки через війну, а також тих жінок, чиї близькі захищають Україну на фронті. В його основі були різноманітні активності для пропрацювання травм, соціалізації, а також робота з психологом і заняття творчістю.
За словами Ірини Гладкої, на самому старті проєкту деякі жінки були в настільки пригніченому стані, що навіть не говорили. А зараз це успішні, яскраві жінки, які хочуть жити:
«У рамках проєкту у нас було 12 психологічних активностей. З них 6 – збиралися окремо з жінками ВПО, ще 6 – збиралися саме з жінками з родин військових. Це були і зустрічі з психологами, бо жінки приходили в дуже поганому моральному стані, дехто навіть не спілкувався. Потім ми проводили вже психосоціальні івенти. Також різні спортивні активності, наприклад, боулінг, йога, силові тренування. Також вони малювали картини, були кулінарні майстеркласи, виготовлення ляльок-мотанок, виготовлення свічок. Крім того, ми організували для них фотосесію. Їм зробили професійний макіяж і гарні фотознімки».
Театральна вистава розповідає історії жінок із різних куточків України: Донецька, Бахмута, Херсона, Житомира, Бердичева. Ранок 24-го лютого кожна пережила по-своєму. Кожна по-своєму переоцінила власне життя, власні цінності та майбутнє. Війна навчила їх жити тут і зараз, і отримувати від цього моменту максимум.
«Вистава була запланована з самого початку. Це частина арт-терапії, коли вони приходять і відволікаються в театрі. За цю виставу взявся наш режисер Петро Авраменко. Не всі жінки пройшли відбір. Якщо не помиляюся, то у нас на сцені близько 15-ти жінок виступало. Кожна з них розповідає про свою історію та історію інших жінок, які не виступали на сцені. Також чим більше жінки проговорюють про цю травму, тим швидше вони звільняються від пережитого болю. Вони перший раз розповідали плакали, другий раз, а на третій раз їм уже було значно легше, і так вони стають більш стійкими до своїх історій», – додає керівниця проєкту.
Учасниця проєкту Ірина розповідає, що на початку повномасштабного вторгнення почала писати вірші, які лунали під час сьогоднішньої вистави. Вони не лише описують власні почуття жінки, а і почуття всіх українців:
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я почала писати вірші. Зараз я публікуюся в книгах, проводжу благодійні творчі вечори, і сьогодні мої вірші читали під час вистави. Коли читає свої вірші автор – це одне, а коли їх читають інші, ще й так потужно, емоційно – не передати відчуття. І я писала про своє життя, те, що я переживала, але так вийшло, що ці вірші стали актуальними для всіх. На цьому проєкті я буквально піднялася з нуля. У мене емоційний стан і ментальне здоров’я були ніякі, а зараз я в ресурсі та ще й допомагаю іншим».
Вистава викликала неабиякі емоції у глядачів. Неймовірно різні, але такі однаково сильні жінки змусили задуматися над своїм життям, над власними цінностями, і вчергове подякувати за те, що зараз у нашому місті спокійно, що ми не бачили того жаху, який бачили вони. Та попри це, вистава завершилася дуже натхненно – танцями, закликами продовжувати жити, радіти, цінувати, і звісно ж, пам’ятати, що те, що ми зараз маємо – неймовірно цінно.
Нагадаємо, Світлана Самойлова із Новогуйвинська створює тюльпани, гортензії, соняхи, крокуси з синельного дроту, а кошти від продажу передає на ЗСУ (ФОТО).
У цій виставі- сповіді жінок… Хотілось обійняти кожну ❤️
Дякую