ЖИТОМИРСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ БУМ-БУМ (ЧАСТИНА І)

Бум – це коли місто активно розбудовується. Коли виростають нові житлові будинки, нові підприємства, нові офісні центри, нові школи і дитсадки – і все це працює. Коли скрізь і всюди стоять будівельні крани, а перехожі ковтають виробничу пилюку і весело лаються: «Скільки можна це терпіти?» Суто ритуальна лайка, бо насправді вони терпітимуть, скільки завгодно – оскільки бачать, що місто змінюється прямо на їхніх очах. Будівельний бум селить у серцях надію і допомагає пережити важкі часи. Бум – вірна ознака того, що ми рухаємося від гіршого до кращого. Від Темряви до Сонця. Від міста, з якого хочеться втекти – до міста, у якому хочеться жити.

Що ж тоді таке бум-бум? – запитаєте ви. Це своєрідне явище, яке вкладається у дуже просту формулу: на околицях щось будують, а у центрі – мертва тиша.

Проблемний центр

Соборна площа та вулиця Київська – найбільш проблемні зони історичного центру Житомира. Масштабні руйнування, що їх зазнало місто під час Другої світової війни, однотипна забудова «ранніми хрущовками» кінця 50-х років (які помилково, але дуже вперто називають «сталінками») та «пізніми хрущовками» початку 60-х – створили проблему невиразного «сірого» центру, успадковану сучасним Житомиром. Запитайте будь-якого житомирянина: що побудовано нового та гарного у центрі за 26 років незалежності? Хтось, напевне, згадає жовту споруду на вул. В. Чорновола (архітектор Т. Борис) – добротний житловий будинок бізнес-класу, який у житомирських реаліях має статус «елітного». Деякі, можливо, назвуть багатостраждальну музичну школу №1 на Михайлівській. Особливо уважні вкажуть на будівлі «Райффайзен Банк Аваль» та офісного центру на Михайла Грушевського, готель «Reikartz» на Замковому Майдані, «Гайки» на Новому Бульварі, «Житомиробленерго» на Пушкінській. І все.

Будинок на вулиці Чорновола з оригінальними лоджіями. У Житомирі, де якісного житла дуже мало, вважається «елітним» – хоча за сучасною класифікацією це так званий бізнес-клас, трохи вищий за економ-клас

Музична школа №1 на Михайлівській. Приклад відносно вдалого сучасного проекту в історичному стилі (неоренесанс)

«Житомиробленерго»: сміливе (а дехто вважає – безглузде) поєднання «старовини» та «сучасності» в еклектичній будівлі на Пушкінській

Житомир двічі визволяли під час війни, і в цьому сенсі йому «пощастило» приблизно так само, як Харкову. Перлина Житомира – вулиця Михайлівська – дивом вціліла після масованого обстрілу центру міста радянською артилерією у грудні 1943 року. Тоді командування дало завдання захарастити центральні вулиці уламками, щоб паралізувати рух німецьких моторизованих колон. Невідомо, як сильно це зашкодило нацистам. Але достеменно відомо, що наслідок цього пекла – сотні загиблих мирних мешканців, а цілі квартали (на Київській, Театральній, нинішньому Соборному Майдані та прилеглих до нього вулицях) перетворилися на руїни. Практично все, що радує око на Михайлівській, зведено тут до 1917 року.

Несправедливо звинувачений Хрущов

Псевдосталінки цікаві не лише як артефакти, але і як приклад архаїчної інертності мислення багатьох житомирян. Справжніх «сталінок» у центрі Житомира дуже мало: наприклад, житловий будинок у стилі необароко навпроти автодорожнього коледжу (Велика Бердичівська), житловий будинок без стилю навпроти поліклініки на цій же вулиці, один будинок на Старому Бульварі і один на розі Київської та Театральної. Простіше кажучи, за Сталіна тут майже нічого не будували, окрім двоповерхових так званих «бараків» – які можна побачити на Київській, Перемоги, Шевченка, Ріхтера, Гагаріна та інших вулицях.

Двоповерховий сталінський «барак» на Гагаріна

«Сталінка» з характерним трикутним фронтоном і слуховим вікном на даху (вул. Гагаріна)

«Старість – не радість»: більшість «сталінок» вирізняється аварійними балконами (вул. Велика Бердичівська)

Ряд цегляних будинків з квартирами поліпшеного планування на вулиці Київській (від ЦУМу майже до вулиці Покровської), а також схожі будинки на Театральній, Великій Бердичівській та Старому Бульварі – зведені вже за «царювання» Микити Хрущова. Вони оздоблені якісною декоративною плиткою і виглядають непогано навіть сьогодні. Житло у таких «ранніх хрущовках» отримували, як правило, представники партійно-господарської верхівки та вищого офіцерства.

Псевдосталінка (насправді «рання хрущовка») на розі Театральної та Великої Бердичівської

Балкони у «ранніх хрущовок» не такі пошарпані, як у «сталінок». Плитка пастельних відтінків, що імітує цеглу, тримається чудово – незважаючи на те, що будинкам близько 60 років (вул. Велика Бердичівська)

Відчуйте різницю: «рання хрущовка» (ліворуч) і «сталінка» (праворуч) на Київській

Псевдосталінка на Театральній. Всі ці будинки зведено у 1956 – 1959 роках, а Сталін помер 1953 р.

Радянська економічна криза початку 60-х років, пов’язана з величезними витратами на космос, на освоєння цілини, на гонку ракетних озброєнь, на підтримку дружніх режимів в Азії, Африці і Латинській Америці – поклала цьому край. Квартири з триметровими стелями, великими кухнями і окремими кімнатами визнали «архітектурною надмірністю». Замість них розпочали масове виробництво цегляних та панельних п’ятиповерхівок з малогабаритним житлом – «пізніх хрущовок», якими щедро всіяні вулиці Київська (від ЦУМу і до вокзалу), Небесної Сотні, Лятошинського, Хлібна, Михайла Грушевського тощо.

Панельна «пізня хрущовка» на вулиці Небесної Сотні. Це було найдешевше житло, яке будували в СРСР. Схожі будинки масово зводили і за часів Брежнєва – з обов’язковою прохідною кімнатою («залою») у двокімнатних та трикімнатних квартирах

У «пізніх хрущовках» житло отримували вже не представники радянської номенклатурної еліти, а лікарі, вчителі, інженери та робітники підприємств. Після партійного перевороту і усунення Хрущова з посади генсека – в СРСР розпочався процес негласної повзучої реабілітації Сталіна. У брежнєвські часи портрети Сталіна прикрашали лобове скло вантажівок, у художніх фільмах його зображали мудрим вождем – а невдаху Хрущова просто викреслили з «обігу». Ви не побачите Хрущова у жодному радянському фільмі часів Брежнєва, навіть у карикатурному вигляді. Саме у другій половині 60-х чутливі до «лінії партії» прошарки населення й почали називати «ранні хрущовки» – «сталінками». Сталіну автоматично приписували все хороше і величне, Хрущову – все дрібне і незугарне. Таким був тренд.

Київська, 6: ідейні спекуляції і фейкове прожектерство

Відсутність позитивної містобудівної енергетики, млявість у справі розвитку та реконструкції історичного центру – міцно стоять в ряду причин недовіри городян до міської влади. Декілька років назад знесли старий будинок на вул. Київській, 6. Пізніше влада запобігла спробам спорудити тут плаский супермаркет АТБ і судиться (за словами головного архітектора міста Євгенії Черкасової, ще й досі) за право розпоряджатися ділянкою. Далі мав би бути оголошений конкурс на кращий архітектурний проект в одному з історичних стилів. Суди – судами, але городяни мають бачити перспективу. І чітко розуміти позицію міської влади в питанні розвитку історичного центру. Та чиновники почали відверто «буксувати». Скориставшись цим, група «активістів» захопила ділянку і пригнала туди техніку. Наміри цієї групи відверто дивні: якийсь «сквер Героїв Небесної Сотні». З фонтаном.

Проект «скверу Героїв Небесної Сотні» на Київській, 6. Житомирська ідейно-просторова шизофренія: вулиця Небесної Сотні – біля Житнього, пам’ятник Небесній Сотні – на площі Корольова, а сквер Небесної Сотні хай буде тут…

Після цього ділянку захоплює інша група людей – яка, на думку мера Житомира, відстоює інтереси компанії «Олеся». У червні 2016 року там з’являються люди у камуфляжі. Ці хочуть не сквер, а багатоповерховий житловий будинок, декілька квартир в якому забудовник нібито пообіцяв виділити учасникам АТО.  Слід зауважити, що багатоповерхова «коробка» на Київській, 6 по висоті повинна була «переплюнути» дзвіницю костелу Св. Іоанна, що знаходиться навпроти.

 Треба віддати належне мерові Сергію Сухомлину: після ряду скандалів та демаршів він витурив з ділянки і «активістів», які самовільно почали мурувати «сквер», і людей у камуфляжі. У лютому 2017 року Корольовський районний суд Житомира прийняв рішення позбавити ТВЦ «Олеся» права розпоряджатися земельною ділянкою за адресою Київська, 6. Ділянку огороджено. На ній – тиша.

Ділянку на Київській, 6 огородили декоративним парканом

Хочете фокус? Наберіть у Google: «Житомир сквер Героїв Небесної Сотні». Пошукова система видасть вам – «вулиця Бориса Лятошинського, 18», на перетині з вулицею Небесної Сотні! Вмикаємо логіку слідом за Google: все правильно, сквер Небесної Сотні має бути там, де й вулиця Небесної Сотні (колишня Московська). І він там давно є – великий старий невпорядкований сквер. З пишними деревами, хорошим затінком і поганими лавами. Влітку 2015 року там обламалася велика гілляка старої шовковиці… «Сквер у Житомирі став притоном алкоголіків та бомжів!» Такими заголовками пістрявіли житомирські сайти 18 червня 2017 року. Житомирянка Аліса Скворцова виклала відео, де добре видно, в якому жалюгідному стані перебуває справжній сквер Небесної Сотні на однойменній вулиці.

За наявності бажання, Ви легко відшукаєте це відео із назвою “У Європу через … “, але попереджаємо:  відео не рекомендоване для перегляду особам молодше 18 років!

Обурені люди написали звернення на ім’я міського голови. Серед вимог – встановити у сквері відеокамери, нічне освітлення, а також заборонити різним сумнівним організаціям, в тому числі релігійним, підгодовувати там асоціальних осіб. І, нарешті, найголовніше: стежити у сквері за дотриманням законодавства у частині заборони публічного вживання спиртного. Після цього, мовляв, можна буде провести реконструкцію, впорядкувати лави і доріжки.

Так виглядає сьогодні сквер на вул. Небесної Сотні. Попри занедбаність, старі дерева дають тут гарний природний затінок

У сквері завжди можна побачити пенсіонерів. Неподалік біля Житнього ринку є зручні лави зі спинками – але стоять вони під пекучим сонцем

Сергій Сухомлин пообіцяв зайнятися питанням і пошукати відповідні кошти. За традицією, ініціатори поклали всю відповідальність на міську владу. Але будьмо об’єктивними: пані активістки і панове активісти, це ваш зоряний час, дійте! Досить мріяти про фантастичний «сквер» з фонтаном на Київській – займіться реальним сквером на вулиці Небесної Сотні!

Будинок на місці будинку – а не «сквер» без дерев

Слід сказати, що спекулятивну ідею «скверу Героїв Небесної Сотні» (у нових редакціях – «скверу Героїв АТО» або «скверу Героїв України») на Київській, 6 підтримують і деякі чиновники з підвищеною реактивністю – наприклад, заступник мера Дмитро Ткачук. Ділянка впирається у глуху стіну житлової п’типоверхівки, яка виглядає не дуже презентабельно. За одним з прожектів, завершити композицію «скверу» має величезне графіті на цій стіні. Воно спотворить перспективу вулиці Київської, виглядатиме недоречно і дико біля історичної храмової споруди (через дорогу – костел Св. Іоанна з Дуклі). Мазанина на стіні «хрущовки» – це все, на що здатен Житомир сьогодні?..

Київська, 6: глуха стіна, яку хочуть «прикрасити» великим графіті – що стало б ганьбою для Житомира

Давайте скажемо чесно: ніякого скверу – у сенсі зони відпочинку – на Київській, 6 не буде. По-перше, на ділянці нема дерев. І доки вони не виростуть з достатньою кроною (а це 15-20 років) – доти не буде затінку. По-друге, ділянка не має достатньої площі, аби бути сквером: там роздоріжжя, на якому шумно і незатишно. По-третє, на вулиці Театральній вже є два міні-сквери: біля костелу та біля колишнього пам’ятника К. Марксу. Причому з деревами! Але це не місця відпочинку городян – з причин, які я назвав вище: відсутність глибини та затишку. Це прохідні території, якими пішоходи ріжуть кути між вулицями. Прохідним двором буде і цей горе-сквер, якщо його, не дай Боже, таки склепають.

Театральна, міні-сквер біля колишнього пам’ятника К. Марксу: тут перехожі не затримуються

Стара лава у міні-сквері, на якій ніхто не сидить

Простіше кажучи: перед нами типовий фейк. Фантомна мертвонароджена ідея, яка безсовісно спекулює на пам’яті загиблих героїв. Вам потрібен фонтан? Будь-ласка, пройдіть пару сотень метрів до Соборного Майдану – і буде фонтан. Потрібен сквер? Туди ж! Або в інший бік, на Михайлівську, якщо хочете посидіти у відносній тиші. Сквер Героїв Небесної Сотні вже є на вулиці Небесної Сотні (див. вище). Меморіальний сквер Героїв АТО має бути не там, де комусь засвербіло, а там, де герої АТО поховані і куди люди приходять вшанувати їхню пам’ять – на військовому цвинтарі. Роботи там теж непочатий край: лави, альтанки, впорядкування території.

Військовий цвинтар, алея загиблих героїв АТО

А на місці будинку в історичному стилі на Київській, 6 – має бути новий житловий будинок в історичному стилі. Будинок, який стане окрасою міста та гордістю житомирян. Висотою до 7 поверхів, не більше. З нежитловим першим поверхом, в якому можуть розміститися крамниці, кафе, а також, за потреби, великий продовольчий магазин. Історичними архітектурними стилями, дружніми до образу старого Житомира, є модерн (арт-нуво), необароко, неоготика. Це, власне, стилі, з яких складено стару Михайлівську.

Житомиру потрібне якісне оновлення «картинки». Люди хочуть бачити нові архітектурні проекти, які прикрасять міське середовище. Особливо, коли мова йде про історичний центр. Будинки! – а не фонтани, не графіті на стінах, не сквери без дерев і не пласкі супермаркети. Владо, не спи – оголошуй відкритий конкурс! Суди та апеляції завершаться завтра або післязавтра. А конкурс на кращий проект формує громадську думку вже сьогодні. Адже нам потрібне місто, в якому хочеться жити – чи не так, пане мер?

Тарас СТРІЛЬЧИК

Читайте далі: ЖИТОМИРСЬКИЙ БУДІВЕЛЬНИЙ БУМ – БУМ (ІІ)