«Посібник ощадливого чарівника» Брендона Сандерсона не залишиться на моїй полиці. Але його історія про боягуза, який отримав можливість стати героєм, змусила мене знову замислитися над другими шансами.
Щоб паперова книга потрапила на мою полицю, сьогодні їй доводиться витримати дуже суворий відбір. Бо по-перше, життєвий простір має свої обмеження, по-друге, мої коти почали боротьбу з книгами за місце під сонцем чи спостережний пункт. А по-третє… хороших книжок стало значно більше.
Книгу, про яку сьогодні розповім, я з чистою совістю віднесу на найближчий книгообмін. Не тому, що вона погана чи «не зайшла». Навпаки: вона цікава, легка, написана з гумором і навіть змусила мене над дечим замислитися. Багатьом вона точно сподобається. Просто вдруге я її не перечитуватиму. Хоча до автора придивлюся уважніше.
Сьогодні мова про «Посібник ощадливого чарівника: як вижити в середньовічній Англії» Брендона Сандерсона. Не знаю, чому хтось із критиків назвав цю книжку науковою фантастикою. Як на мене, це радше пригодницьке фентезі з псевдонауковими поясненнями й претензією на розмову про те, чи здатна людина почати себе заново.
Головний герой із кінця XXI століття потрапляє до середньовічної Англії. Точніше, до її англосаксонського періоду — і не зовсім у минуле, а в один з альтернативних вимірів того часу. При цьому він не пам’ятає, хто він, куди потрапив, коли все це відбувається і що він там узагалі робить.
Відповіді герой шукатиме більшу частину книги. Дорогою йому, звісно, доведеться врятувати світ і закохатися — куди ж без цього. Якщо не вдаватися до спойлерів та численних «наукових» деталей, якими рясніє книжка, про сюжет цього цілком достатньо.
Від себе не втечеш?
А тепер про те, над чим цей «Посібник» змусив мене замислитися.
Давньоримський поет Горацій писав: «Ті, що мчать за море, змінюють небо, а не душу». У сучаснішому перекладі — від себе не втечеш. І життєвий досвід радше підтверджує цю думку: можна змінити місто, роботу, оточення, але власні страхи, слабкості й звички сумлінно вирушать слідом.
Брендон Сандерсон пропонує інший варіант. Його герой у звичайному житті був далеко не порядною людиною, невдахою і боягузом. Але, втративши пам’ять, він ніби втрачає й готову відповідь на запитання, ким є. У новому світі йому доводиться пізнавати себе з нуля — так само, як читачеві.
І це, мабуть, найцікавіша частина книги. Чи залишилася б людина такою самою, якби не пам’ятала власних поразок, виправдань і звичних ролей? Чи, можливо, іноді нам заважає змінитися саме впевненість, що ми вже добре знаємо себе?
«Виявляється, навіть боягуз може врятувати світ. Якщо не залишити йому вибору», — такого висновку доходить автор. І з ним дуже хочеться погодитися.
Я завжди давала людям другий шанс. І досить часто потім про це шкодувала. Бо в реальному житті амнезія, альтернативний вимір і необхідність терміново рятувати світ трапляються значно рідше, ніж красиві обіцянки почати все спочатку.
Але, підозрюю, після цього «Посібника» я все одно ще раз наступлю на ті самі граблі.
Не тому, що Сандерсон переконав мене: кожна людина неодмінно зміниться. А тому, що він нагадав: іноді ми надто швидко вирішуємо, що вже остаточно знаємо, ким вона є.
Книга поїде на книгообмін. А ця сумнівна віра в другі шанси, схоже, знову залишиться зі мною.
ДІАНА МІНАЄВА
Будьте першим, хто прокоментував "Книга поїде. Віра в другий шанс залишиться"