Про “Непрохані поради для вбивць від Віри Вон” Джессі Сутанто, китайський чай, дивакувату героїню і книгу, яка виявилася саме тим, що було потрібно після “Пітьми”.
«Людина планує, а Бог сміється». Саме ця давня єврейська мудрість спала мені на думку, коли я, намагаючись позбутися присмаку “Пітьми”, вирішила почитати щось сонячне та веселе. На очі траплялося що завгодно, крім того, що шукала. Пітьма не відпускала, тож я припинила марні пошуки і схопилася за перше-ліпше, що впало в очі. І так, це знову був детектив.
Ну, формально детектив. Як на мене, не зовсім. Проте і труп, і підозрювані, ба навіть вбивця там теж присутні. Але детектив геть не про злочин.
Отже сьогодні в мене “Непрохані поради для вбивць від Віри Вон” Джессі Сутанто. Перший рядок книги, де йдеться про те, що “Віра народилася свинею, але більше схожа на півня”, викликав посмішку. І до кінця книги я не переставала посміхатися, хоча іноді це було крізь сльози.
Віра – 60-річна китайська тітонька, вдова, власниця чайного магазину, мешкає в Чайна-тауні у Сан-Франциско. Тож вона має купу вільного часу, живий розум, безапеляційні погляди на все і самовпевненість бульдозера. А ще вона прокидається о пів на п’яту ранку і, як всякий “жайворонок”, не соромиться в такий час надіслати повідомлення з вказівками і повчаннями.Чоловік помер, син давно живе власним життям, у магазині більше немає покупців. Вільного часу більш ніж достатньо, а для людини з характером Віри це майже катастрофа. Аж якось вона знаходить в своїй крамниці труп невідомого.
Далі про витівки Віри я розповідати не буду, проте ця жіночка буде вражати до кінця книги. З перших сторінок мене дуже тішила думка, що серед моїх знайомих, на превелике щастя, таких персонажів немає. Проте Віра, хоч і діє, як ведмідь на пасіці, стає просто доброю феєю для тих, кого підозрює у вбивстві.
Дуже добра, іронічна, легка повість. Читається на одному диханні, і, врешті, все закінчується дуже добре, навіть для вбивці. Окреме задоволення — китайська чайна культура, яка постійно з’являється на сторінках книги. Саме завдяки їй я раптом з’ясувала, що китайський чай – це не обов’язково якісь листочки, в ньому може бути що завгодно, навіть те, що в нас, зазвичай, викидають у смітник. Трохи переглянула свої погляди на китайську кухню, бо раніше ніколи не була її фанаткою. Не стала і тепер, проте придивлюся уважніше.
Найбільше мене дивували не події, а самі герої. Їхня поведінка, спосіб мислення, родинні стосунки. Не знаю, чи це особливість китайської громади в США, чи американського способу життя загалом, але багато речей здавалися дуже незвичними для нас.
Загалом книга потішила. І хоч Ілларіон Павлюк зі своєю “Пітьмою” досі не викурився з моєї голови, “Непрохані поради” все ж трохи її посунули. Не прогнали остаточно, але нагадали, що після найтемніших історій іноді дуже потрібна книга, яка просто дозволяє усміхнутися.
ДІАНА МІНАЄВА
Не знаю, чи подобається мені ця книга. Але я не можу її відкласти
Будьте першим, хто прокоментував "Не те, що я шукала — саме те, що було потрібно"