Не знаю, що за чортяка штурхонув мене під лікоть, коли я дописувала попередній пост, пообіцяти поділитися враженнями від “Я бачу, вас цікавить пітьма” Ілларіона Павлюка. Пошкодувала майже одразу. І досі до ладу не зрозуміла, що відчуваю, про що думаю і якими словами таке пояснювати.
Одразу стає зрозуміло – це не “Книга Еміля”. Зовсім інша історія. Краще? Не впевнена, але точно геть інше. Одразу якось все незрозуміло. То якісь уривки подій, нібито не пов’язаних між собою, то персонажі, від яких відчуваєш втому – надто добре знайомі в реальному житті.
Для повного розуміння я б мала дати собі трохи часу перетравити прочитане. Тим паче, що фіналу я ще не дісталася, хоча вже дуже близько. Але підозрюю, що цей туман не розвіється до кінця книги, тож буду визначатися з враженнями навпомацки.
“Я бачу, вас цікавить пітьма” по суті детектив. Проте містики там досхочу, щось на кшталт “Твін Піксу”. Головний герой Андрій Гайстер – колишній військовий найманець, досить молодий чоловік, обтяжений психологічними проблемами, що накопичувалися ще з дитинства. Мені весь час хотілося сказати: ну ти ж дорослий чоловік, невже не час бодай спробувати розібратися зі своїми демонами? Але він ніби навпаки дбайливо їх підгодовує. Як ви вже зрозуміли, це точно не “герой мого роману”. В перервах між нападами самоїдства, не надто дорослий чоловік працює як цивільний експерт-консультант в поліції, бо він психолог-криміналіст.
Ланцюг чудернацьких подій та зустрічей приводить його до чи то села, чи до селища Буськів Сад. Місце не гарне, не затишне, нечисте в усіх сенсах. Саме таке, де пітьма почувається найкраще – серед усього найгіршого, що є в людях Андрій намагається знайти зниклу дівчинку, до якої нікому немає діла, а заодно і вбивцю. Бо там ще й купа трупів.
Звісно, це далеко не весь сюжет, бо Павлюк майстер так навертіти дрібних, начебто випадкових деталей мало не на кожній сторінці, аж отямитися не встигнеш, як ти вже в цьому по вуха. І цього разу я влипла просто в морок, яким просякнута вся книга.
Легкий стиль автора заводить головного героя, а заодно і читача в такі безпросвітні хащі, що розумієш – назад дороги немає. Ти просто зобов’язаний дізнатися, хто там вбивця і чи дочекається порятунку дівчинка. А ще мало не булгаківська компанія нечисті (чи хто вони там насправді), на чолі Харитоном – Хароном (тим, що давніх греків через Стікс до Аїду доправляв) просто вимагають якогось роз’яснення. Так що якщо наважитесь зазирнути до цієї “Пітьми”, готуйтеся, що не відпустить до останньої сторінки. Попри депресивність і далеко не найприємнішого головного героя.
Тож із цією книгою в мене поки що дивні стосунки. Я ще не знаю, чи подобається вона мені. Але точно знаю дві речі. По-перше, я дочитаю її сьогодні. По-друге, після цього мені терміново знадобиться щось смішне, тепле і сонячне. Бо після такої кількості пітьми хочеться бодай трохи світла.
ДІАНА МІНАЄВА
Як я збиралася просто погортати одну книгу і потрапила в пастку
Будьте першим, хто прокоментував "Не знаю, чи подобається мені ця книга. Але я не можу її відкласти"