«Був син, а привезли шкатулку, накриту кашкетом»: пам’яті артилериста Романа Щербатюка (ВІДЕО)

«Діти з пекла вертались, а це… я не зможу з цим змиритись, не змирюсь ніколи з таким», – розповідає мама загиблого артилериста Майя Щербатюк.

Майя Олександрівна 5 років як втратила сина. За офіційною версією, 8-го серпня 2014-го року близько першої години ночі в районі Амвросіївки на Донеччині під час мінометного обстрілу позиції гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону Роман Щербатюк загинув. Хлопцеві було 24 роки. Батьки у розпачі і відмовляються вірити у смерть дитини.

«Я ніколи не повірю. Що я бачив? Коробочку кашкетом накриту? А ДНК яке хоч можна написати. Одна кісточка, то як це може буть таке? Питаємо, а де череп, зуби, воно ж повинно оставатись все. Кажуть: багато хочете», – говорить батько артилериста Олексій Щербатюк.

«Я прихожу на кладовище і кажу: здрастуй, солдате. Ми довго і пам’ятника не ставили. Не могли ми його робити. В мене надія, вона в мене на серці і буде зі мною поки мене не стане. Думаю, діждуся свого Романа», – додає пані Майя.

Друзі загиблого молодшого сержанта знають його змалечку. Разом грали у футбол, який, кажуть, той фанатично любив. Полюбляв Рома і рибалити.

«Він завжди з усіма товаришував. Був дуже веселий. Ми разом ходили гуляти ввечері, на футбол, грали в команді змалечку. Рома дуже гарно вчився, він потім захотів вивчати історію, пішов вивчати історію в університеті», – каже Михайло Нечипоренко, однокласник.

«Він казав, можливо, піде десь на юридичне, поглибитись, вивчитись і рухатись у цьому плані. Безмежно хотів сім’ю створити, у нього була дівчина, красива, вони одне одному підходили, справжні голубки», – розповідає Микола Нечипоренко, шкільний товариш.

У школі Роман Щербатюк постійно брав участь у різних спортивних змаганнях. Завжди допомагав батькам по господарству. Друзі сумують за ним, кажуть, він умів слухати і підтримати як ніхто.

«Я вважаю, що марні втрати. Для чого вони там, за що? Так, за Україну, але це не повинно буть так. Він завжди і друг, і товариш, і добра опора, ніколи не відкаже, завжди допоможе, класна людина», – каже Ігор Климчук, друг.

«Світла людина, добра людина, він завжди був усміхнений, життєрадісний, готовий допомогти», – додає Віталій Климчук, друг.

Вчителі загиблого артилериста добре пам’ятають. У Попільнянський ліцей він прийшов 1997-го року.

«Він був дуже скромним, спокійним, допитливим. Але відрізнявся від інших тим, що був дуже самостійним. Проходиш між рядами, кажеш: може допомогти? А він – ні, я сам», – розповідає Олена Гончарук, вчитель початкових класів Попільнянського ліцею.

«Його дуже поважали учні класу через те, що він був дуже товариським, він ділився з усіма, допомагав завжди всім», – додає  Любов Демченко, класний керівник, вчитель математики.

Щодня їхній Ромчик дивиться на них з меморіальної дошки біля входу в рідний ліцей. Звідси він вступив на навчання у Житомир на історичний факультет, який закінчив.

«Він такий був інтелігентний, романтичний, в душі дамський угодник. Йому треба було бути мушкетером. Дивлюсь на цю дошку і не вірю, що Роми немає. Така світла дитина, так як і мама його довго не вірила. Чесно скажу, думаю, а може це помилка?» – каже Майя Ступак, вчитель хімії.

Після університету хлопець 9 місяців за власним бажанням навчався у Золочеві в навчальному центрі. У 2014-му за повісткою потрапив до 26-ої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. З гармашами відправився на Херсонщину.

«Компанійська людина, з усіма дружив, всі його характеризують як добру людину. По мобілізації його призвали, він думав відслужити і займатися своїми справами в цивільному житті», – розповідає Віталій Нестерук, командир взводу 26-ої артилерійської бригади.

На третій день після Дня народження Роман з побратимами вночі потрапив під обстріл. Ворожий міномет вцілив прямо у гармату артилеристів: двоє загиблих, двоє поранених, одного контузило. Так обірвалось життя сина подружжя Щербатюків, які й досі на нього чекають.