1 Бюджет участі є механізмом, який гарантує активну участь населення та обговорення в процесі прийняття рішень щодо розподілу ресурсів, призначених для інвестицій в місто. Як це працює у Житомирі? Хто зацікавлений у реалізації бюджету участі? Як впливає висока конкуренція на процес голосування? Про це та багато іншого у статті.
Минулого року я із задоволенням спостерігав за процесом впровадження Бюджету участі у Житомирі. Це було цікаво, креативно та не стандартно. Адже як може таке бути, що мільйонами гривень розпоряджаються не чиновники у спілці із депутатами, “нарізаючи” суми по своїм округам, а пересічні громадяни, які далекі від політики?
Може бути. І проекти цікаві, креативні, а головне, наближені до потреб людей, про що не скажеш за деякі ідеї влади.
Цього року мені довелось не лише спостерігати за процесом, а й приймати в ньому активну участь, у якості автора проекту та чиновника. Враження і від першої і від другої іпостасі, скажу чесно, неоднозначні. Мало того, що процес підготовки та верифікації проектів відбувався, малоефективно та із значними труднощами, так перші три дні голосування за проекти розвіяли всі надії на чесність та прозорість процесу відбору переможців.
Але все по порядку.
В силу того, що певний час працював у міський раді, був дотичний до процесу підготовки та впровадження Бюджету участі. Які висновки можна зробити?
Позитивні висновки
- У нетрях міськвиконкому партисипативну практику Бюджету участі більшість молодих фахівців сприйняли позитивно. Більше того, ці люди стали драйвером розвитку та впровадження проекту у Житомирі на противагу старим кадрам, які на дух не переносить такі проекти.
Мова йде перед усім про частину тих людей, які прийшли у виконком після Революції Гідності та останніх виборів. Це активні учасники громадського сектору, який напрацював певний інтелектуальний та суспільний капітал, а сьогодні намагається його зреалізувати. Також ці люди знайшли підтримку (і таке буває) у частини фахівців, які тривалий час працювали у виконкомі. Після зміни влади їм відкрили “вікно можливостей”.
- В міськвиконкомі існує і людський, і ресурсний потенціал для впровадження та розвитку Бюджету участі. Сьогодні багато їжджу по об’єднаним громадам країни і в багатьох немає фахівців, які розуміють та можуть впровадити такі проекти.
Партисипативні методики намагались впроваджувати у Житомирі і раніше. Але на рівні ідеї та коментарів ЗМІ. Конкретний результат методики реальний за наявності компетентних виконавців. Як бачимо – вони є.
- Активізм людей зріс. Найціннішим у суспільстві сьогодні є ідея. Але українські реалії створюють значні перешкоди на шляху їх впровадження.
У Житомирі 2012 року впровадити проект із встановлення інформаційних табло з графіками руху громадського транспорту за кошт бюджету не вдалось, а сьогодні цей проект реалізовано. Маю відношення і до першого і до другого проекту, між якими 5 років різниці. Сьогодні ідея житомирянина має пройти набагато простіший шлях до реалізації ніж 5 років тому.
- Незважаючи на те, що практику впроваджують всього другий рік поспіль, у Житомирі вже з’явилось експертне середовище.
Ці люди мають досвід і вже передають його в інших містах. Це сприяє поширенню позитивного іміджу міста. Мова йде про експертів, які не пишуть у ФБ зраду та не розганяють хорор у коментарях чиновників. Я про тих, хто тихенько робить свою маленьку справу.
- Незважаючи на прогнози певних політиків та чиновників проекти минулого року завершують реалізовувати. Це мегаважливо, адже втратити довіру людей, які віддали свої ідеї владі, дуже просто, а повернути надскладно. Так є проблеми із реалізацією, але ніхто не обіцяв, що буде легко. Головне, що ці проекти реалізовують.
Із 11 проектів, які обрали житомиряни минулого року, всі мали проблемі із реалізацією. На сьогодні найбільший проект будівництва мультиспортивного майданчику біля ліцею №24 вже завершено. Проекти по збору сміття та сміттєзбірних майданчиків реалізували ще влітку. Інші теж вже на підході.
- Подані в цьому році проекти показали ключові проблеми міста, на які владі потрібно звернути увагу. Це такий собі моніторинг проблем. Відкриваєте карту Житомира і дивитесь – де який проект, і що потрібно зробити.
Левова частка проектів стосується розділу комфортне та активне місто. Тобто це проблематика комунальної та спортивної інфраструктури. Розділи ефективне, інноваційне, зелене та інклюзивне місто об’єднали проекти, автори яких перейшли із вирішення нагальних питань побутового рівня (дороги, благоустрій, комунікації, спортивні та ігрові майданчики), до рівня, який сприятиме розвитку інтелектуальних спроможностей громади. Це дуже важливий показник, адже він свідчить про наявність ресурсу для змін міста. І цей ресурс поки ще не виїхав до Польщі!
- Останнє. Всі учасники процесу, а це автори, члени Координаційної ради, відповідальні посадовці, отримали неоціненний досвід.
Сьогодні автор проекту вміє писати проект, працювати з людьми і переконувати їх, розуміє, як влаштована система роботи міськвиконкому, знає, як знайти підрядника, як його контролювати та кому на кого скаржитись аби процес не гальмувався. Такий кейс вартує не одного тренінгу та семінару.
Було б дуже дивно, як би ця медаль не мала зворотної сторони.
Негативні висновки
- Верифікація проектів виконавчим комітетом міської ради є недосконалою, та не показує всіх можливих проблем у випадку перемоги та реалізації проекту.
Наприклад проектно-кошторисну документацію проекту мультиспортивного майданчику біля ліцею №24 підготували найшвидше, але під час верифікації фахівці виконкому не вказали, що на вказаній земельній ділянці пролягають інженерні мережі. Пощастило, було куди пересунути майданчик на території ліцею. А якби не було? Лідера виборів довелося б знімати? Хто взяв би на себе цю відповідальність?
Тому процес верифікації має бути удосконалений, чи принаймні поставлений на вищий рівень контролю. Наприклад, міським головою. Це пропозиція для обговорення.
- Скажіть, будь ласка, хто із заступників міського голови відповідальний за впровадження Бюджету участі?
Відповідь на це питання пояснює багато проблем, які спіткали процес впровадження практики, як минулого року, так і цього. Не може Координаційна рада, яка в своїй більшості складається із громадськості, змусити чиновників виконати ту чи іншу вказівку. І не повинна робити цього. Цим має займатись заступник міського голови. Немає першого, потрібно призначити іншого.
Крім того наявність сталої комунікації між Координаційною радою та керівництвом виконкому дозволить скоротити процес узгодження численних питань.
- Зведення міжособистісних стосунків.
Склад Координаційної ради строкатий, і деякі випадки на окремих засіданнях свідчили, що боротьба між групками впливу приносить лише деструктив. Про які групки йде мова? Є певна кількість членів ради, які підтримують голову Сергія Намєсніка, є група яка протистоїть йому. Відкритої війни немає, але це і неважливо, адже це виглядає смішно, адже громадськість влаштовує політичні ігри там, де має показати свою ефективність.
- Бюджет участі став полем битви депутатів міської ради та їх виборчих штабів.
Як і минулого року, так і цього, проекти подавали деякі депутати Житомирської міської ради. Заборони цього робити ніде немає. Депутати теж люди і мають право на подачу проектів. Але політики використали цей майданчик для популяризації себе, зростання рівня своєї пізнаваності поліпшення умов проживання людей на своєму окрузі, а не у всьому Житомирі. І тут дисонанс – вони у владі, але використовують громадський бюджет для того аби вирішити ті питання, які і так мають вирішувати. Крім того, на мою думку, така спрямованість суперечить самому духу партисипативних практик – ідея від громади, пересічних людей, якщо хочете – виборців, а не політиків.
- Сьогодні вибір кращих практик перетворився на битву ресурсів.
У кого більше грошей той може замовити ролик у ЗМІ, написати інформацію на сайт, замовити купу поліграфії. У пересічних авторів, які не мають виборчих штабів, грошей на ці всі агітпроми та, банально, часу для агітації, залишається лише соціальні мережі та «сарафанне радіо». Так, багато хто скаже, що така нерівність має змушувати розвиватись, брати креативом та об’єднуватись із однодумцями. Але це шлях довготривалий, а довіра до практики формується сьогодні.
- Маніпуляції та відверті «каруселі» на голосуванні.
Якщо депутати під час голосування запускають свої виборчі штаби, то деяких інших авторів звинувачують у використанні адмінресурсу. Ситуація із проектами Лариси Харчук, яку звинуватили у використанні свого впливу, ректора ЖНАЕУ Олега Скидана, студенти якого гуртом прийшли голосувати за проект автором, якого є він сам, показує, що виборчий процес вибивається із змагальності та дотримання положення про Бюджет участі. Я теж автор проекту, але я не приводжу у Житомир автобус із своїми колегами та підлеглими.
- Останнє. Втручання в процеси впровадження Бюджету участі окремих політиків та керівників.
А це вже результат відсутності визначеного посадовця, який відповідальний за комунікацію та впровадження Бюджету участі.
Нещодавно я був у сільській громаді на Львівщині, і там розповіли, що селяни також впроваджують ідею громадського бюджету. Звичайно масштаби менші за Житомир, але факт є факт. Так от, сільський голова, коли розповідав про практику, був просто щасливий. І я розумію чому. Активність громадян направив у корисне русло, кадри управлінські собі готує, а головне – ідеї для розвитку громади має.
Найбільша цінність партисипативної практики Бюджету участі у Житомирі – це не реалізовані проекти. Це досвід містян та довіра громади.
PS: а тепер декілька речей, які, на мою думку, варті уваги учасників процесу впровадження Бюджету участі.
- доопрацювання процесу верифікації проектів, краще створити робочі групи із фахівців виконкому та Координаційної ради;
- доопрацювання Положення про Бюджет участі в плані проведення голосування з метою унеможливлення маніпуляцій та фальсифікацій результатів (мова про електронне голосування та голосування студентів під час пар)
- запровадження регулярного публічного моніторингу процесу впровадження проектів переможців, це спонукатиме виконавців активніше працювати;
- запровадження он-лайн трансляцій засідання Координаційної ради на сайті міської ради, це сприятиме зростанню ефективності роботі структури;
Партисипативні методики запровадили у Бразилії ще у 1989 році, і вони працювали над їх удосконаленням майже тридцять років. Ми лише розпочинаємо, але є у нас перевага – досвід.
Дмитро КЛИМЕНКО
Партисипативна партисипативність.