Як фараони жінками стали

Т а р а н. Добре жилось єгипетським фараонам… Я десь чув, що жінки кожного ранку ноги їм цілували…

О н и с ь к о. Ще й як цілували! Фараони, брат, уміли своїх жінок у руках тримати.

Т а р а н. Молодці фараони!

На головній сцені Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги розгоряються неабиякі пристрасті. Починається комедійна вистава за п’єсою Олексія Коломійця «Фараони» (інша назва «Хто в домі господар»), написаною у 1959 році. Багато сезонів підряд колектив театру виставляє на суд глядачів це театральне дійство.

П’єса написана ще в середині ХХ сторіччя. Але яка актуальна тема зачіпається: криза подружніх відносин. Рідко яку пару оминають проблеми чи сварки. Часто шлюбні стосунки заплутані та зав’язані на суперечках та непорозумінні. Кожна сторона тягне на себе ковдру і вважає, що вона права. Забуваючи про головне: повагу, взаєморозуміння та взаємодопомогу.

Дія

Місце дії вистави в оригіналі – це звичайне село в період радянської влади на «зорі комунізму», де всі керівні посади посіли виключно чоловіки. Та ось у село прийшов документ «згори»: «собівартість висока, з механізацією слабкувато…» Щоб усе це виправити, керівники вирішують натиснути на жінок.

О н и с ь к о. Жінки будь-яку механіку замінять.

Т а р а н. Ще й як замінять! Жінки –  така техніка, що ні тобі амортизації, ні запасних частин, ні капітального ремонту…

О в е р к о. Добірне товариство! Я так розумію: переключимо жінок на підвищені швидкості! І собівартість знизимо.

Але після однієї розгульної ночі з піснями і чималою кількістю самогону, чоловіки раптом уявили себе «фараонами»…

Та прокинувшись вранці, чоловіки тетеріють, бо… віднині всім керують жінки! А поводяться вони точнісінько, як до цього чоловіки: зверхньо, самовпевнено. П’ють самогон і співають пісень. Чоловіки змушені узяти на себе ролі жінок, прибирати, поратися по господарству, полоти городи, варити їсти та доглядати за дітьми. Вони приміряють на себе нові ролі: швачки, свинарки, сторожа, доярки, домогосподарки, няньки… А жінки у цей час командують, сваряться, п’ють самогон та штрафують чоловіків за погано виконану роботу.

Фото з Facebook В. Давидюка

В процесі важкої праці чоловіки перенасичуються обов’язками та безперестанно гнуть спини. Світ їм уже не милий. Все разюче помінялося місцями.

«Жінкам аби горілку пити, а нам, чоловікам, залишається сльози лити..».

Проте виявляється, що насправді це все був хмільний сон Миколи Тарана. Але настільки важко уві сні йому далася роль своєї дружини, що він моментально змінив свій світогляд і ставлення до жінок.  Наприкінці вистави вже повчає чоловіків.

О д а р к а. Що з тобою сталося! Стільки років не цілував, а тут надумався. Соромся! Он люди дивляться.

Т а р а н.  Хай дивляться! Хай знають, як жінку свою любити та шанувати треба.

Характери

Дуже легко,  на одному диханні проходить вистава. Режисер-постановник народний артист України Г. Артеменко спромігся ще більше додати комічного на сцені, наситивши дію різними гумористичними моментами, своєрідними рухами, більш сучасними влучними піснями. Вибуховий сміх лунає у залі протягом всієї вистави.

Фото з Facebook В. Давидюка

Гра усіх акторів без виключення на феноменально високому рівні. Особливо мені хочеться відзначити спрацьованого сердегу-домогосподарку Тарана – заслуженого артиста України Олександра Шкарупу, пузатого бухгалтера-свинаря – В’ячеслава Давидюка. А також віртуозного актора, який найбільше (в силу своєї ролі) дарував сміху та захвату глядачам – «доярку» у виконанні заслуженого артиста України Миколи Карповича. На сцені аж три заслужені артисти України! І цим варто пишатися.

Резюме

Тема, закладена у п’єсі, актуальна і сьогодні. І буде актуальною завтра. Вистава може послужити непоганим уроком для того, аби подружжя навчилося правильно себе поводити вдома. Адже як часто жінки скаржаться, що їхні чоловіки не допомагають їм по господарству, не беруть участі у вихованні дітей тощо. А чоловіки у свою чергу ремствують на одвічне «пиляння» жінок замість того, аби після важкого робочого дня створити вдома спокій та затишок. Але досягти порозуміння необхідно природним ходом речей! Адже все ж таки жінка повинна завжди залишатися жінкою, а чоловік чоловіком.

 Авторський задум поміняти місцями чоловіків та жінок, аби ті сповна влилися у непритаманні їм ролі, аби достеменно могли оцінити звитяги та заслуги своєї другої половинки, є дуже затребуваним. Мотив сюжету, який відтворив автор п’єси, є доволі не новим, а насправді досить популярним, особливо у кіно. Численну кількість фільмів про обмін ролями можна спостерігати на кіно- та телеекранах. А все тому, що тема кризових відносин між керівниками та підлеглими, між жінками та чоловіками є болючою повсякчас.

Рівень акторської гри, костюми, декорації у цій виставі дійсно на високому щаблі. Тому хочеться сказати: друзі, підтримуйте вітчизняне та житомирське! Частіше ходіть у театр!

Тетяна РІХТЕР