З поля бою – за парту медучилища: хлопець прийшов по знання, яких бракувало в бою

Андрій Бідюк з Мирополя Романівського району навчається у Бердичеві на фельдшера. У День студента, каже, як колись піднесення не відчуває. Коледж відвідує, щоб узяти максимум знань, яких так бракувало у зоні бойових дій.

Після школи за порадою хлопець вступив на медика. Втім, через несерйозне ставлення до навчання, через 2 роки його відрахували. Працював на різних роботах, а згодом пішов на контракт до 30-ої окремої механізованої бригади. Через 7 днів потому почалась АТО і він опинився у лавах військових. Службу починав з номера обслуги мінометного взводу. Після перших боїв став навідником. Паралельно виконував обов’язки санітарного інструктора батареї. Перший бойовий досвід хлопця – операція «Рейд» по тилах сепаратистів разом з 95-ою десантною бригадою. У Степанівці зустрів давнього шкільного друга Олександра Атаманчука.

«В одній школі вчилися, на 2 роки старший, ходили щедрувати разом. І тут в окопах десь за 17 км від російського кордону зустрілися. Через 2 дня поранив снайпер в голову, думали, що вбили, але відкачали. Він був в коматозному стані, але очну вся. Пройшов реабілітацію, поїхав в Аеропорт. І вже у 15 році в січні загинув», – розповідає хлопець.

Із трьох років контракту рік і 17 днів він був на сході України та під Кримом. Та коли поряд з Андрієм підірвались п’ять машин з боєприпасами, лише тоді зрозумів всю серйозність ситуації.

«Я від цих машин лежав в маленькій ямі в радіусі 100 метрів. Півтори години. І все життя тоді собі розписав, і про Бога згадав, і молитись навчився, і сказав: виживу – піду по медицині», – пригадує хлопець.

Після боїв у Дебальцево хлопець став начальником медичного пункту батальйону. Лікувати доводилось різних людей.

«Іноді не вдавалось врятувати, і цивільним надавав допомогу, і дітям, і дорослим, і стареньким, і хлопцям-побратимам і навіть полоненим сепаратистам також допомагав. Перед цим 4 хлопці наші в полон попали, треба було поміняти, я їх підлічував», – розповідає Андрій.

Повернувся додому з контузією і пораненням. Відновивши сили, хлопець повертається у Бердичівський медичний коледж, щоб продовжити навчання. Адже твердо вирішив: у майбутньому піде по медицині, не хоче, щоб знання і досвід пропали марно.

«Вчиться він дуже добре, він на дошці пошани в коледжі є. По навчанню – ми живемо на 1 квартирі – попрошу у нього допомоги, він мені все пояснить», – розповідає друг Андрія Євген Мельник.

«Він показує на сьогодні дуже гарні результати. Я завжди таким людям протягую руку і всіляко буду допомагати, підтримувати на будь-яких рівнях», – додає в. о. директора медколеджу В’ячеслав Шевченко.

У лікарні хлопця на практиці запримітили медики. Андрій мріє стати реаніматологом, тому відповідально ставиться до будь-яких прохань лікарів.

«Є такий студент Андрій Бідюк, який себе проявляє як активний студент і в майбутньому, сподіваюсь, гарний медичний працівник. Якщо дитина хоче і має прагнення – ми завжди допоможемо і я бачу, що є діти, які навчаються за покликанням. Не тому, що сказали батьки вчитися, а дітям це подобається. Хочеться, щоб держава підтримала таких майбутніх медичних працівників», – розповіла старша медсестра денного стаціонару міської поліклініки Інна Кваша.

Окрім навчання, студент-медик грає на гітарі, захоплюється різьбою. Його 21-річна сестра нині служить у 95-ій бригаді за контрактом, чим хлопець пишається.

«Він працює, займається науково-пошуковою роботою, є членом студради, допомагає мамі, яка виховує 4 менших сестер, працює, мало спить, щоб все встигнути. Він хоче знати, вміти, його все цікавить, хоче все практично робити. Дуже серйозна і глибока людина», – каже куратор хлопця, викладач педіатрії Лариса Сергєєва.

Після коледжу у Андрія є перспектива стати військовим лікарем. Він ще не визначився з цим, але точно хоче працювати у медицині.