Дехохлізація українського правопису: Винниця, Броварі, Луцька область

Нова радість стала: затверджено черговий варіант українського правопису. Багато уваги приділили правилам написання слів іноземного походження. А, і ще дуже важливо: деякі російські прізвища тепер писатимуть по-іншому. Наприклад, не Трубецкой, а Трубецький. Не Крамской, а Крамський. Але водночас чомусь залишили – Толстой. Хотів запитати «де логіка?» – але не буду.

Мене цікавить інше. Чому науковці, які вовтузилися з крамськими і толстими, не помітили старих колоніальних рецидивів в українській топоніміці – і не порадили Верховній Раді виправити їх? Наведу простий приклад. За часів СРСР найближчий обласний центр на захід від Житомира називався «Ровно». Тобто, так, як його звикли називати російські колоніалісти. Після здобуття незалежності місто без зайвого галасу повернуло собі українську назву «Рівне».

Так робили всі народи Східної та Центральної Європи, звільняючись від пережитків колоніалізму. Прешпорок (Пресбург) словаки перейменували на Братиславу. Ревель естонці перейменували на Таллінн, а Дерпт – на Тарту. Були й інші випадки, наприклад, литовці піддали балтизації слов’янізовані топоніми: Вільнюс замість Вільно, Каунас замість Ковно, Тракай замість Троцьк тощо.

Винник, Винниченко, Винничук – і Вінниця…

Олег Винник – популярний сучасний співак. Молода вовчиця, ну, і все таке інше. Володимир Винниченко – відомий український державний діяч та письменник. Юрій Винничук – сучасний український письменник родом з Галичини. Мало?..

Тоді ось вам містечко Винники на Львівщині.  

Стосовно Винниці існують дві базові версії походження назви:

1) дістала свою назву від слова «винниця» – так колись називали винокурні (ґуральні), яких тут було чимало;

2) назва міста походить від давнього слова «віно» – нерухома власність, яка отримувалася через «посаг» (весільний обряд) у спадок або подарунок.

У літописах та документах русинсько-литовської доби, які стосуються Поділля – нема жодних згадок про те, що Винницю отримала у подарунок на весілля якась князівна чи магнатка. І, до речі, якби Винницю дарували таким чином – то вона перед цим мала б іншу назву. Ну, наприклад, була якась неоковирна «Вертиблохівка» – а після акту дарування стала імпозантною «Вінницею». Але ні: цей населений пункт вперше згадується у письмових джерелах 1362 р., і ніяких інших назв він ніколи не мав.   

Є ще один вагомий аргумент. На мапах Української народної республіки місто позначали саме як «Винниця».

Отже, «Вінниця» – це лише спадок російської та радянської традиції, і нічого більше. Тубільці за інерцією досі називають своє місто так, як їх колись призвичаїли колонізатори.   

Склярі, гендлярі, гончарі – і Бровари…

«Броварня» – місце (підприємство), де варять пиво. «Броварі» – люди, які займаються пивоварінням. Просто, як Божий день! Кожен, хто вивчав українську мову в університеті, має пам’ятати такий предмет, як «історична граматика». Так от, згідно з історичною граматикою української мови, «р» на кінці слова у староукраїнських діалектах був м’яким. Пізніше «р» у цих позиціях затвердів, але пом’якшення у множині залишилося: «крамарі», а не «крамари»; «дзвонарі», а не «дзвонари». То звідки взялися на карті Київської області недолугі «Бровари»?..

А звідти ж: з російсько-радянської колоніальної традиції. Якої Україна ніяк не може позбутися.

Сім волинських областей України

Подивіться уважно на карту українських діалектів. І дуже уважно – на ареал волинських говірок (позначений червоним). Ці говірки розповсюджені сьогодні там, де тисячу і більше років тому жили племена дулібів (волинян). Волинські говірки охоплюють території семи (!) областей України і тягнуться широкою смугою від Житомира, Бердичева та Хмільника – до польського кордону. Південь Житомирської, Рівненської та Луцької областей; північ Хмельницької та Тернопільської; невеликі анклави у Винницькій та Львівській – все це етнографічна Волинь.

За цих умов наявність Волинської області грубо спотворює картину нашого буття. Дуже часто ви можете почути, наприклад, як ведучий телевізійних новин каже: «На Волині правоохоронці затримали…» З контексту не дуже зрозуміло, де саме це сталося. І лише з традиції вживання ви здогадуєтеся – а, мабуть, там, де Луцьк…   

Але є один важливий нюанс. Дивимося знову на карту діалектів. Неозброєним оком видно, що у Луцькій області ареал поліських говірок (позначений блакитним) значно більший за ареал волинських. І якщо правоохоронці затримали когось бодай на 20 км на північ від Луцька – це вже, вибачайте, не Волинь, а Західне Полісся. То чому ця область «Волинська», на якій підставі? Ще один рудимент радянської епохи, з яким треба щось робити.

Декомунізація повернула в українську топоніміку Бахмут і Горішні Плавні. На карті з’явилися милозвучне Дніпро і трохи кострубатий Кропивницький. А що з дехохлізацією – традиційно відкладемо на потім?..  

Тарас СТРІЛЬЧИК