Поезія – це мистецтво, яке відтворює життя та виражає традиції народу. Вона передає глибокі почуття та емоції, які проживає людська душа. Молоді поети звертаються до віршів як до засобів самовираження та творять сучасну українську літературу. Олена Павлюк – 21-річна студентка державного університету «Житомирська політехніка» пише поетичні рядки, кожен з яких розповідає особливу історію.
– Чи пам’ятаєте Ви, коли написали свій перший вірш?
– Так. Бажання писати вірші з’явилося у мене після того, як російською армією був здійснений підрив греблі Каховської гідроелектростанції 6 червня 2023 року. Мене переповнювали емоції смутку та співчуття, коли я переглядала новини. Поезія допомогла мені пережити цей біль. Побачивши вірші інших людей у мережі, які висловлювали в них свої емоції, я надихнулась ними та вирішила також дати волю своїм почуттям.
– Про що був Ваш перший твір?
Тоді у мене був складний період в житті. Я не знала, куди рухатись та замислювалась про те, чому наша країна переживає такі часи. Всі свої емоції я викладала на папір. Після ланцюжка маленьких віршів, написаних за один день, народився твір про переоцінені пріоритети. У ньому я хотіла передати те, що ми маємо цінувати не нові речі та достаток, а ковток води, якого не мають постраждалі в Каховці люди.
Ми кожен день переоцінюєм життя
Наскільки все змінитись може за секунди…
Вже мірка в нас далеко не така
Якою люди мірять звідусюди
Ці люди дивляться на нас по телевізору
Хвилюються, переживають, може й ні
Облишмо їх, бо не про них тобі говорю
Про нас з тобою, розумієш? Ні?
Розмову заведемо про життя
Як швидко змінюються в нас пріоритети
Цінуємо з тобою інше вже
Достаток, долари, машини і концерти…
Рахунок іде інший
У ковтках
Води питної
У повітря вдихах
В усмішках найрідніших
Цілих хатах
У гривнях десяти що хтось залишив
На ЗСУ, на бронік і на хліб
Тим людям, що на теє потребують
Рахунок іде інший
Я і ти
По-іншому життя уже цінуєм
– Яка книга або автор вплинули на Ваш творчий шлях і як саме?
– Найбільше можу виділити вірші українського поета та військовослужбовця Максима Кривцова. Вони відверті та прості, але водночас пронизані жахіттями та страхами війни. Особливо в поезії автора мене вразило те, як він розповідає про, здавалось би, непоєднувані речі в людському житті. Він висловлюється про кохання та смачні млинці, але водночас нагадує про щоденні смерті українців через війну.
– Які теми найчастіше зустрічаються у Ваших творах?
– Найчастіше я пишу про зранені людські життя. Окрім цього, створюю поетичні тексти про музику та мистецтво. Деякі з моїх віршів стосуються тематики християнства та благословення.
Чому так боляче це чути знов? Десь тінню смерть проковтує людей Не чути галас, шороху розмов Лиш лють і ненависть струмком іде Струмком? Та ні, потужно б’є фонтаном Збиває тебе з ніг від сильних хвиль І вирізає в серці кігтем рани З тих ран лунає крик за сотні миль Коли зупиниться? Що коїться в «коробці» У тих істот що, чинячи таке, Їм серце залишається на місці І не здригнеться як на смерть веде Невинну, непричетну ту людину Що неспіхом жила своє життя Мала дітей і працювала без упину Щоб забезпечити безпечне майбуття Ти кажеш: Бог не чує! О, жорстокий! Але Він викарбує кожен крок І кожне слово сказане в розмові І кожну ціль, в яку наведений курок Він знає кожне серце, чує подих Відповідальність кожен сам несе свою Подбай і ти про серце, бачиш попіл? Він вкриє землю й нове відросте після бою Бог зробить чудо, зцілить усі рани Та це не збереже від нових вже Ти знаєш де шпиталь, направ поранених І кожен з них там зцілення знайде
– Наразі Ви пишете лише вірші чи також продумуєте книжкові сюжети?
Пишу вірші. Книжкові сюжети поки не створювала, але в думках часто спливають цікаві сцени та ситуації, що надихають на різноманітні міркування. Інколи перетворюю їх на маленькі нариси.
Чи є речі, які надихають Вас на творчість?
Беззаперечно. Мене надихають глибинні людські проблеми та власні переживання. Також окриляють на поезію емоції від нових відвіданих місць, які вражають мене своєю красою.
Найкращі речі в людях - їх очі Можеш побачити як душа шепоче Перемінюючись кольорами мов скельце в промінні Пробігаючи по сітківці і захоплена ними Вони нервують в повільному танці Кружляють по кімнаті сонячними зайцями Вони розкажуть тобі історію А чи готовий ти слухати? Вкрившись ковдрою Ти не знаєш кількість сліз, що ті очі бачили Скільки втрачено…речі, що значили… Скільки щастя взагалі пережили Або скільки ночей ледь жевріли Не ображай ті очі, може вони вразливі… Мабуть, вечірнє сонце побачить зливу Оповиє зіниці синім туманом Заскляніють очі. Закриються ставні Скляні очі неможливо забути Бо ти відати не відаєш, що там в них закуто Якої болі вони повбачали, Холодок по шкірі, серце проткнене кинджалом Може й Кинджалом…мають уламок Чиєїсь долі, що вмерла у них між руками Огорнути словом, наче ковдрою вкрити Часом промовчати, але тишою - любити Не забувай: кожні очі - своя окрема історія А може й книга з кількома томами Захоплюючий бойовик, казка, фільм жахів Не скажеш ніколи, не зможеш вгадати…
Як Ви ставитеся до сучасної поезії?
До сучасної поезії моє ставлення неоднозначне. Вона часто виходить за рамки встановлених правил і «стандарту», але в цьому є своя родзинка.
Що Ви порадите молоді, яка займається творчістю?
Творчість – це імпульс, який заряджає. Однак цей заряд і нові перспективи можуть поступово вичерпуватися. У такі моменти важливо їх поповнювати, спілкуючись з однодумцями, беручи участь у літературних вечорах та відвідуючи культурні заходи. Все це додає нових вражень та натхнення для творчості. А також, не мовчіть. Поки у вас є сила та воля, говоріть і висловлюйтесь. Зміни залежать від вас.
Марина Лозко
Будьте першим, хто прокоментував "Творча молодь Житомирщини: вірші про світовідчуття"