«Коли ми тільки переїхали, перший час поводилася нормально. Але потім все, що було там, дало про себе знати. Лізу щоночі мучили жахи, вона просиналася, плакала, кричала… Коли вона з бабусею спускалася у якесь підвальне приміщення (наприклад, магазин) – то перелякано хапала її за руку і питала: «Бабусю, ми йдемо ховатися у катакомби?..»
Війна – це завжди боляче. Війна – це загибель людей заради чиїхось інтересів, заради якихось ідей. Десятками, сотнями, тисячами душ жертвують заради вирішення конфліктів. Війна зачіпає всіх, навіть тих, хто не був на фронті. Але найбільше страждають від неї діти.
Бойові дії на Донбасі, що розпочалися навесні 2014 року, не пройшли безслідно повз жодного з українців. Хоча це є «неоголошена» війна, але вона має величезний вплив на всі сфери життя в Україні. Хтось збагачується за рахунок біди в країні, а хтось втрачає все. Можливо, не всі це відчули, але конфлікт на Сході має вкрай негативний вплив на психіку українців: на солдатів, на цивільних громадян, на дітей.
Дуже часто виникає така думка, що дитина ще мала, що вона нічого не розуміє, що це ніяк не вплине на неї. Але це твердження є хибним. Все, що відбувається у період дитинства, формує певний тип особистості. Це як з тістом: що покладеш у процесі готування, як будеш дотримуватися рецептури – таке і вийде.
Дівчинка-переселенець з Луганська Ліза. Їй всього 7 років, але вона вже більше за інших знає, що таке війна, обстріл і крах. У 2015 р. її сім’я переїхала до більш спокійного міста – Житомира.
Коли розпочалися бойові дії, і до того часу, допоки родина дитини ще не переїхала, то вплив на психологічний стан Лізи не був помітний зовсім. Але переїзд з рідного дому, з рідного міста – це вже є стрес для організму. А тим паче – для маленької людини. Ми знаємо, як важко немовляті розпрощатися з пустушкою, трохи дорослішій дитині – з улюбленою іграшкою. З мамою, коли вона йде до магазину. А тут – розпрощатися з рідною домівкою, з тим місцем, де вона зростає, живе, з тим, що є частиною її життя.
«Коли ми тільки переїхали, перший час поводилася нормально. Але потім все, що було там, дало про себе знати. Лізу щоночі мучили жахи, вона просиналася, плакала, кричала… Коли вона з бабусею спускалася у якесь підвальне приміщення (наприклад, магазин) – то перелякано хапала її за руку і питала: «Бабусю, ми йдемо ховатися у катакомби?..» – розповідає мама Єлизавети.
«У Житомирі ми жили неподалік від полігону. Ви уявляєте, як це: майже щодня чути постріли? І дитина, і бабуся постійно лякалися, що місто знову обстрілюють. На щастя, зараз Ліза себе вже краще почуває, але дуже важко бачити свою дитину у такому стані…»
А скільки ще дітей постраждало після таких подій? Навіть якщо дитина фізично не отримала ніяких пошкоджень, травм під час обстрілів, евакуації – це запам’ятається їй на все життя. У кращому випадку. А в гіршому – відіб’ється на психіці. Я звернулися до доцента кафедри теоретичної та практичної психології, кандидата психологічних наук з приводу того, як може вплинути на дитину подібна ситуація. І ось яку відповідь отримала.
«Травматичні події можуть трапитися в житті кожної людини. У сучасній Україні, що перебуває, фактично, в стані гібридної війни, кожен з нас ризикує потрапити в ситуацію, яка травмує психіку. Військові дії, пожежі на складах боєприпасів, терористичні акти, масові заворушення – це ті події, де людина може фізично постраждати сама, або ж стати свідком смерті чи каліцтва інших, може втратити житло, постати перед необхідністю переселятися на нові місця та починати життя з початку. Ці події докорінно змінюють життя людей. Вони часто неочікувані, супроводжуються сильними емоційними переживаннями, що можуть призвести до виникнення посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
На ситуацію стресу нервова система людини реагує збудженням, вивільняються гормони, необхідні для того, щоб адекватно відреагувати на загрозу. Збудження концентрується у ділянці мозку, яка називається мигдалеподібним тілом. Після припинення дії травматичних факторів – збудження згасає і нервова система повертається до звичного режиму функціонування. У людей з ПТСР нервова система продовжує перебувати у стані збудження. Симптоматично це проявляється як збудливість, агресивність, тривожність тощо.
Все, що нагадує про травматичну подію, повертає людину у ситуацію травми, це призводить до зростання тривоги. Людина втрачає здатність ясно мислити і продовжує реагувати так, ніби вона досі в небезпеці; при цьому може бути агресивною, або ж плакати та відчувати тривогу без достатніх для цього приводів. Тобто, почуття жаху і безпорадності, які переживають люди в процесі травматичних подій, не завжди лишаються в минулому і продовжують переслідувати в сьогоденні. Вони проявляються як нав’язливі спогади, негативні думки та настрій, нічні жахіття, тривожні розлади, психосоматичні реакції та інше. Усе це призводить до руйнування взаємин з людьми, до втрати соціального статусу та деградації особистості.
Варто розуміти, що такі прояви є нормальною реакцією психіки на ненормальні події. Близькі та рідні можуть допомогти людині, яка пережила травматичні події, відстежувати її психічний стан, реакції та поведінку, вчасно реагувати на негативні зміни, підтримувати, підбадьорювати й сприяти відновленню. За сприятливих обставин тривожні симптоми минають і людина повертається до звичайного плину життя. Якщо цього не сталося протягом кількох тижнів, можемо говорити про необхідність звернення за фаховою психотерапевтичною, а іноді й психіатричною допомогою…»
Отож, можна зробити висновок, що практично кожна людина, а особливо дитина, яка перебувала в зоні АТО – отримала певний удар по психіці. Якщо дитина перебуває у тривожному стані тривалий час (близько місяця) і позитивні зміни не відбуваються – необхідно звернутися до спеціаліста. Тим більше, зараз існують волонтерські організації, що надають психологічну допомогу учасникам АТО та членам їхніх родин, а також переселенцям.
Катерина МАЧУЛЬСЬКА
Будьте першим, хто прокоментував "Діти після АТО: сторінка з підручника чи рубець на все життя?"