На ремонт «дороги смерті» біля села Мамрин близько 5 років тому збирали кошти. Деякі власники бізнесу, за їхніми словами, здавали по 5 тисяч гривень. Але через те, що здали не всі (а, можливо, й через те, що комусь з чиновників захотілося покласти гроші собі в кишеню) – запланований ремонт не відбувся.
Село Мамрин Коростишівського району вабить величезну кількість людей. Чому? А тому, що тут знаходиться велика кількість підприємств, серед яких каменеобробні (район славиться своїм гранітом не тільки в Україні, але й далеко за її кордонами), лісове господарство, нафтобаза, завод з виробництва цегли і таке інше.
Перелічені підприємства розташовані уздовж абсолютно жахливої дороги. Їхати просто неможливо. Це покриття й дорогою складно назвати, тут просто яма за ямою. Місцеві водії-віртуози вже звикли до такого стану проїжджої частини, а тому долають цей шлях, оминаючи ями-басейни, немов перепони на авторалі. Освітлення на дорозі нема в принципі.
Щодня тут проїжджає велика кількість людей: власники підприємств, робітники, замовники-покупці, вантажні фури, місцеві жителі. Часто тут проїжджають й іноземні клієнти тутешніх фірм, у яких стан дороги напевно взагалі викликає культурний шок. Проїхавшись цією дорогою, можна зламати не тільки свою машину, а й нерви. Боляче дивитися на жінок, які намагаються добратися до свого робочого місця цим шляхом пішки та ще й на підборах.
Хоча ні, дещо тут відремонтували: маленький «п’ятачок» (2х2 метри) біля зупинки, що знаходиться на роздоріжжі. Але якість ремонту говорить за своє: висипали 2 машини асфальту, а сьогодні все знову розбивається і розмивається.
Невже зібраних коштів вистачило лише на цей клаптик землі? «Спочатку був розроблений кошторис для ремонту приблизно на 700-800 тисяч гривень. Але потім пані Котенко все переграла, і сума значно зросла,» – кажуть місцеві. Надія Котенко – колишня голова райдержадміністрації.
Організаторами ремонтних робіт першочергово були власники цегельного заводу. Вони на ремонтні роботи виділили близько 30000 гривень (за словами місцевих). Найбільше шкодять стану цих доріг машини лісозаводу та нафтобази, що курсують тут щодня, перевозячи багатотонні вантажі.
Хто має ремонтувати «дорогу смерті»?
Але чому сільська рада не вкладається в розвиток цього промислового села? Чому в ХХІ столітті дороги біля розвинутих та сучасних підприємств зовсім не сучасні? Підприємці сплачують податки, які також повинні були б іти в тому числі на ремонт доріг. До того ж, при новобудові на своїй території підприємства сплачують пайові внески на розвиток соціальної інфраструктури. З цього виникає питання: де ж та інфраструктура? На що витрачаються ці кошти?
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» надає органам місцевого самоврядування повноваження щодо порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Розмір пайової участі встановлюють органи місцевого самоврядування, але він не повинен перевищувати граничні розміри:
– для нежитлових будівель та споруд – 10 % загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта;
– для житлових будинків – 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об’єкта.
Загальна кошторисна вартість будівництва визначається згідно з будівельними нормами, державними стандартами та правилами. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють в договорі між органом місцевого самоврядування і підприємством.
Чиновницький волейбол
Щоб глибше розібратися в питанні ремонту дороги в селі Мамрин, я вирішила поспілкуватися безпосередньо з головою Харитонівської сільської ради Зінаїдою Зубленко. В підпорядкуванні Харитонівської сільської ради села Глибочок, Мамрин, Розкидайлівка, Рудня, Смолівка. Адміністративним центром є власне Харитонівка.
– Так, я пам`ятаю це. Директор цегляного заводу організовував. По 5 тисяч гривень підприємці збирали.
Голова сільської ради також повідомила, що вона збором коштів не займалася, проте її запрошували вирішувати питання про те, як відремонтувати дорогу та хто ці роботи буде виконувати. Інформацією про те, хто здавав гроші та що було зроблено на них – у сільській раді кажуть, що не володіють…
Зі слів Зінаїди Зубленко, дорога не належить Харитонівській сільській раді. Вона порекомендувала звернутися з цим питанням до Коростишівської районної державної адміністрації. Я запитала, чи вважає пані голова нормальною ситуацію, що уздовж дороги відсутнє освітлення. На що отримала відповідь.
– Кожен нехай сам робить!
На запитання про те, чи планується там взагалі ремонт в майбутньому, чіткої відповіді нема.
– Зараз ми подали папери на об`єднання. Якщо буде об`єднання – буде ремонт…
Після цього я звернулася і до районної державної адміністрації. Там дуже здивувалися, почувши, що дорога в Мамрині належить їм. А потім порадили звернутися в… економічний відділ. У відділі сказали, що з часу, коли планувався ремонт, змінилися голови по кілька разів. А тому інформацію про те, хто, коли і скільки – вони вже надати не можуть.
Кінці в воду?..
Тетяна ОВСІЄНКО
Будьте першим, хто прокоментував "«Дорога смерті» з ямами-басейнами у Коростишівському районі"