Павло Філатьєв, 33-річний десантник, з початку повномасштабного вторгнення 24 лютого потрапив до України з Криму у складі вс рф. За два місяці на передовій “напрацював” громадянську позицію. Повернувшись додому, в перервах між біганиною по лікарях, написав книжку «ZOV», існування якої набуває розголосу в мережі інтернет.
Російський правозахисник Володимир Осєчкін опублікував кілька великих інтерв’ю з Філатьєвим на своєму ютуб каналі. Головне в цих розповідях – поганий стан армії рф, відношення керівництва до підлеглих і т.д. Чи розкаявся Філатьєв, побувавши в Україні? Так. Але виправдань для себе знайшов безліч. І навряд чи це сталося б, якби рашистська армія ставилася до своїх вояків з більшою турботою. Обурюється українською пропагандою, яка розповідає українцям про звірства рашистів. Бо вважає, що “ми нє такіє”.
Уривки з книги опублікувало видання «Важные истории»
Про російську армію напередодні війни
Безуспішно поневіряючись і підробляючи в різних місцях, [у серпні минулого року] я приймаю рішення повернутися до армії. Мені приходить наказ прибути до частини [в Криму]. Через 10 днів видають форму, але тільки літню, берців потрібного розміру немає, через що йду і купую собі берці.
У середині жовтня починають видавати демісезонну та зимову форму, але тільки зношену та й розмірів немає. Я відмовляюся отримувати зношену форму не мого розміру, через що починається загострення відносин із командуванням. Після лайки з ротним іду і купую собі бушлат.
Прибуваємо на майданчик для [навчальних] стрибків [з парашутом]. Вночі був мінус, їхали у відкритих КамАЗах. Багато військовослужбовців без теплого одягу: хтось не отримав, хтось відмовився отримувати. Протягом тижня до інфекційного відділення надійшло близько тридцяти військовослужбовців моєї частини. Усі були присутні на стрибках.
Про «вчення» перед війною
У середині лютого моя рота була на полігоні у Старому Криму. Я розумів, що щось назріває — на полігон зганяли всіх, хто звільнявся чи хворів.
Наступні кілька днів ми ходили на стрільбищі, там я нарешті вперше взяв свій автомат. Виявилося, що мій автомат зі зламаним ременем і просто іржавий. На перших нічних стрільбах сталося затикання [патрона].
Десь 20 лютого прийшов наказ усім терміново зібратися і висуватися без нічого, марш-кидок був невідомо куди. Вже тоді всі були брудні та виснажені. Деякі майже місяць жили на полігоні без будь-яких умов, нерви у всіх були на межі, атмосфера ставала все серйознішою та незрозумілішою.
23 лютого прибув командир дивізії і, привітавши нас зі святом, оголосив, що із завтрашнього дня зарплата на добу становитиме 69 доларів. Це був чіткий знак, що щось серйозне.
Про перші дні війни
[24 лютого я] прокинувся години о другій ночі [в кузові КамАЗу], колона вишикувалася десь у глушині, всі вимкнули двигуни, погасили фари. Праворуч і ліворуч від нашої колони працювала реактивна артилерія. Я не міг зрозуміти: це ми ведемо вогонь по наступаючим українцям? Може, щодо НАТО? Чи ми нападаємо? За ким ведеться цей пекельний обстріл?
Колона почала повільно рухатись. Я чув стрілянину та вибухи в тій стороні, куди ми їдемо. Куди, навіщо і чому ми їдемо, не було ясно. Було зрозуміло, що почалася справжня війна. [Пізніше] дізнаюся, що [у нас] наказ їхати на Херсон. Стало зрозуміло, що ми напали на Україну… Ми вже маємо поранених і вбитих. У командування зв’язку немає. Командир не розуміє, що відбувається.
[28 лютого] дізнаюся, що хтось розстріляв цивільний автомобіль із гармати БМД. В автомобілі були мати та кілька дітей, вижила лише одна дитина.
Про наступ на Херсон
Вся наша підготовка була лише на папері, наша техніка безнадійно застаріла. У нас навіть тактика досі така сама, як у дідів! Тих, хто прорвався вперед, уже знищено. Хлопці мені розповідають, що в їхній бригаді залишилося 50 чоловік.
Починає темніти, приходить команда всім окопатися. Було дуже холодно. Ні в кого не було спальних мішків, мороз почав пробирати до кісток. Нам і противник не потрібний, командування нас поставило в такі умови, що бомжі живуть краще.
[Наступного дня] ми прибули до Херсонського морського порту. Усі почали обшукувати будинки у пошуках їжі, води, душу та місця для ночівлі, хтось став тягати комп’ютери та все цінне, що зміг знайти. Я не був винятком: знайшов шапку у розбитій фурі на території, забрав її.
В офісах була їдальня з кухнею та холодильниками. Ми, як дикуни, з’їли все, що там було. За ніч ми перевернули все вгору дном.
Про повернення з передової
До середини квітня мені потрапила земля в очі через обстріл артилерії, і почався кератит. Через п’ять днів мук, коли око вже заплющилося, мене таки евакуювали. Фельдшер, який відправляв мене на евакуацію, просив передати до медичного загону, що він не має шприців і знеболювальних.
Нас привезли до однієї з казарм, яку було визначено під тих, хто виписаний зі шпиталю. [Там була] сотня людей, які повернулися з війни, у яких їхав дах після пережитого. Хтось сильно заїкався, двох бачив із втратою пам’яті, багато хто там жорстко пив, пропив те, що заробив.
Лікуватися і купувати ліки довелося власним коштом. Два місяці я намагався домогтися лікування від армії, ходив до прокуратури, ходив до командування, начальника госпіталю, писав президенту.
Плюнувши на все, я вирішив пройти військово-лікарську комісію та піти [з армії] по здоров’ю. Командування заявило, що я ухиляюся від служби і передало документи до прокуратури на порушення кримінальної справи. Багатьох, беручи на такий понт, намагаються відправити назад.
Про настрої в армії
Ми не мали морального права нападати на іншу країну, тим більше на найближчий до нас народ. Коли все це почалося, я знав мало людей, які вірили в нацистів і, тим більше, бажали воювати з Україною. Ми не мали ненависті і ми не вважали українців ворогами.
Більшість в армії незадоволені тим, що там відбувається, незадоволені урядом і своїм командуванням, незадоволені Путіним та його політикою, незадоволені міністром оборони, який не служив у армії.
Ми всі стали заручниками багатьох чинників, і я вважаю, що ми загралися. Ми розпочали страшну війну. Війну, в якій знищуються міста і що призводить до загибелі дітей, жінок та людей похилого віку.
Терорист Гіркін зірвався з мотузка і побіг на фронт (ФОТО)
Потруїли разом з пацюками: в госпіталі Севастополя зажмурились російські вояки
Будьте першим, хто прокоментував "Хароший руZZкій: окупант, втративши здоров’я на передовій, виступає проти війни"