«Хай замовкнуть автомати, ми йдемо колядувати»: у Коростишеві та Іршанську колядники збирали на потреби ЗСУ (ФОТО)

Українці потрохи повертають свою справжню історію й забуті традиції. Зокрема, вже другий рік поспіль Різдво пропонують відзначати 25 грудня. Зважаючи на те, що свята проходять в умовах повномасштабної війни, багато хто відмовляється від пишних гулянь, натомість реалізує різноманітні волонтерські та благодійні ініціативи.

Приміром, у ці дні в Коростишеві та Іршанську можна було зустріти колядників, які вітали людей з народженням Ісуса Христа, а разом з тим збирали кошти на потреби ЗСУ. До слова, в Іршанську таких груп було одразу дві – молодь різного віку. Жартують, що завдяки цьому без вітань і побажань не лишився ніхто, а за зібрані кошти вдалося закрити актуальні запити військових.

«Ідея такої коляди в моїй голові жила давно, а з початком повномасштабної війни вона лиш робилася нав’язливішою. Пам’ятаю своє дитинство, коли не цуралися народних традицій і справжня, щира українська пісня супроводжувала нас скрізь. Потім той безцінний скарб у нас намагались відняти, та неможливо забрати те, що наповнює тебе зсередини. І коли ще, як не в той час, поки наші хлопці й дівчата на фронті потребують неабиякої підтримки – фінансової та моральної, не почати оте відродження традицій. Я би назвала це «одним пострілом двох зайців вбити», – пояснює одна з ініціаторок, Катерина Грищенко з Іршанська.

Отож, разом із нею відроджувати різдвяну традицію взялися Руслана Примасюк, Аліна Пилипчук, Юля Шитова, Дмитро Субін, Павло Грищенко, Катерина Грищенко, Вадим Войтович та Юлія Войтович, Тетяна Жендицька та ін. Усі вони проживають в одному селищі, добре знайомі між собою, тож самоорганізуватися було не складно.

Остаточне рішення щодо коляди на підтримку ЗСУ приймали під час нещодавньої підготовки до фестивалю Міжнародного документального кіно «Docudays UA». Кажуть, що, окрім благодійної складової, важливо було робити це саме в останні дні грудня, а не 7 січня, зважаючи на зміни в календарі на рівні держави.

«Ми запланували колядування, розподілили між собою ролі. Всі як один зійшлися на тому, що найкраща коза буде у виконанні дуже артистичного хлопця і танцівника Сергія Дем’янчука. З такою пропозицією написали йому і він погодився. Роль отця підійшла Павлу Грищенку – він має досвід ведучого, співає у хорі. Далі почали згадувати, хто в селищі класно співає і так до нас ще долучилися Юлія Сидоренко, Олександр та Наталія Фещенко. Сценарій прописала повністю Катерина Грищенко. Провели репетиції, пропрацювали певні моменти, – додає Аліна Пилипчук. – Костюми взяли в Палаці культури – це надбання нашого хору. Самі ж колядки обиралися так, щоб вони гармонійно поєднувалися із дійством, бо у нас була театралізована сценка. Спочатку співали «Колядник під вікном човпеться. Пустіть його до хати, він вам буде співати коляди». Потім, коли нас запрошували в своє помешкання, виконували «Добрий вечір тобі, пане господарю». Далі була ціла драма з козою, а на завершення лунало «Хай Ісус, мале дитя». Останні рядки використали із колядки Ірини Федишин, оскільки там було про те, що що ми «будемо від вас відходити» і це якраз гарно доповнювало нашу коляду».

Втім, аби не потрапити у незручну ситуацію й уникнути конфліктів, адже частина людей все ж відзначатиме Різдво 7 січня, колядники спершу анонсували свій захід в соцмережах, аби охочі могли запросити їх в гості. Таких було близько 20 за різними адресами. Колядники сформували приблизний маршрут та графік, в кого і о котрій планують бути та повідомили господарів. Щоб обійти всіх, витратили час з 15.30 до 21.30 і це ще при тому, що їм неабияк допомогли Віталій Васянович та Олесандр Примасюк, які погодилися возити вертеп по Іршанську, бо на подолання відстані пішки мало піти не менше двох годин.

«Найперше ми пішли у нашу церкву ПЦУ та отримали благословення від отця Миколи, а далі колядували без перерв – просто від хати до хати. Реакції були різні: хтось плакав всю коляду, хтось щиро сміявся, а хтось і плакав, і сміявся. Проте люди запрошували нас самі, тому прийом всюди був теплий, ми обмінювалися настроєм, позитивними емоціями, робили світлини на згадку, – веде далі Аліна. – На той момент якраз був відкритий збір на старлінк для воїнів-земляків і до закриття не вистачало тисяч п’ять. Наша першочергова мета була допомогти такою сумою, але після остаточних підрахунків виявилося, що ми наколядували значно більше (20 100 у мішок та 2900 на банку), тож вистачило і до старлінка додати і ще 17 700 гривень на запчастини для ремонту машин та техніки на Куп’янському напрямку нашим хлопцям з Іршанська відправити. Вважаємо коляду абсолютним успіхом і прекрасним рішенням».

Колектив «Veres» з Ірашанська частину наколядованих під час Різдва коштів (сім тисяч) витратив на ліки та чаї для бійців, а решту – чотири тисячі, передали команді Катерини Грищенко і вони підуть на придбання зарядної станції чи генератора для захисників.

А от дівчата із Коростишева наколядували 15 тисяч і вже відправили їх на позашляховик для земляка, який боронить країну в складі ЗСУ. Розповідають, що на коляду, але в дещо іншому складі, вперше ходили минулого Різдва – 8 січня та зібрали 7 тисяч на ремонт військової автівки. Тоді організували все буквально за день – до вишиванок у гардеробі знайшли підходящі речі й прикраси, дещо оперативно докупили, включаючи різні музині інструменти з дитячого магазину іграшок, а зірку передала знайома з Центру дитячої творчості. Цього року до підготовки підійшли більш скрупульозно, детально обдумуючи кожну деталь образу та майбутнього вертепу, надихаючись історіями про національний стрій від блогерів та дослідників. Між собою комунікували через соцмережи. Дівчата знайомі давно і вже не раз впроваджували різні проєкти та акції у своєму місті, зокрема у складі ГО «Коростишівський парк» та як волонтери ЗСУ.

«Я давно хотіла отак піти колядувати, але, щоб це не було просто виконання колядки, а дійсно справжній обряд з дотриманням усіх звичаїв і традицій, які притаманні українській культурі. Так сталося, що тривалий час люди соромилися свого, нас змушували забути це, залякували і заміщували чимось радянським. У нинішній час, коли на усіх фронтах триває боротьба за Україну, за нашу державність, маємо надолужувати втрачене, – говорить Вікторія Дорошенко.

– Минулого року ми дуже добре стартанули. Гарні спогади лишилися і в нас і у тих, до кого ми встигли завітати. На жаль, війна триває, потреб на фронті вистачає, тому знову вирішили поєднати корисне з приємним і відправилися на благодійну коляду. У нас є знайомий, який вже близько двох місяців не може зібрати на транспортний засіб для виконання бойових задач, тому зійшлися на тому, що всі кошти передамо саме на цей збір, що, власне й зробили. Отож, колядувати ми ходили своєю дівочою ватагою – я, Марія Чудовська, Анастасія Кузьменко ( минулого разу була Діана Демченко), Аліна Дорошенко.

Марія прописала сценарій, розподілила ролі і в кожного були свої слова, а разом ми співали «Ой сивая та і зозуленька», Аліна грала на сопілці, ми підтримували на дзвониках, барабанах. Зичили здоров’я і сил кожному, швидкої перемоги нам усім. Різдво, а тим паче під час війни в країні, – це таке свято, де переплітається минуле й сучасне, тут не обійтися без актуальних побажань, завжди є місце для чогось патріотичного. Багато людей просто підходили до нас, дякували і висловлювали бажання долучитися наступного року. Нам вдалося підняти настрій собі та оточуючим, відтворити дух Різдва, зробити добру справу, а разом з тим поширити справжні традиції світлого свята».