«Легенда Карпат»: коли фільм – слабка пародія на трейлер…

Вперше я була в кінотеатрі фактично наодинці. Позаду мене на люксових місцях сиділи дві дівчини, яких я не могла бачити під час сеансу. А попереду мене повна пустка. Неймовірні відчуття: ніби кінотеатр працював лише для мене, а я – саме той спеціальний гість, якому все дозволено…

Що ж, раз мені все дозволено, то й писатиму я відверто. Фільм дуже невдалий. Низька відвідуваність – наслідок і невдалого фільму, і пафосної назви, і слабкої рекламної кампанії. Хоча касові збори в Україні за перший вікенд і досягли 884 тис. гривень, але витрати на фільм склали 4,5 млн. грн. Тобто, щоб фільм окупився, він має зібрати удесятеро більше грошей: мінімум 9 млн. грн. Те, що хоч якісь глядачі прийшли – більшою  мірою заслуга двох відомих музичних особистостей в головних ролях.

Той таки порожній зал…

«Легенда Карпат» – занадто гучна та малообґрунтована назва для даної картини. Складається враження, що фільм був зроблений – аби дати відчіпного. Коли я заглибилася у вивчення інформації про створення фільму, то виявила, що спершу режисери задумували серіал. І знімали його. Але згодом вирішили створити повнометражний фільм. Тому стає зрозумілою розірваність окремих сцен та майже всього сюжету зокрема. З великої кількості серій потрібно було зробити один фільм. Але навіщо?..

Усе це аж ніяк не допомогло, а навпаки, абсолютно не розкрило історію легендарного опришка Олекси Довбуша. У фільмі надто мало історичних моментів та співставлення з реальними даними. Присутні декілька сцен боїв, характерна сцена відбору добровольців, посиденьок навколо вогнища та байок з реготом повстанців. Ці окремі моменти є доволі непоганими. Проте одну цілісну картину вони слабо вимальовують.

Абсурдні місця та гарні моменти

Дійсно смішно виглядали ідеальні сучасні рівнесенькі зачіски дітей, стрижки хлопців «під машинку», татуаж на губах та бровах дівчат, ба навіть манікюр Марічки! Це все геть і близько не нагадувало образи населення Буковини та Гуцульщини XVIII сторіччя.

Це гуцульський опришко – чи американський ковбой?..

Шкода, що настільки мало було знято краєвидів розкішних Карпат. У фільмі тричі (!) показують одну й ту ж саму картинку сходу Сонця. І двічі – як герой Харчишина стоїть на крутій горі та вдивляється у даль. При цьому його знімає дрон, що поступово наближається. Ось цей момент дуже сподобався. Багато інших сцен викликають сумнів, що їх знімали у Карпатах. Звичайний ліс, галявини без гір на горизонті тощо.  Старі ж будинки та млин, які зустрічаються у Шевченківському гаю у Львові або у Музеї в Пироговому у Києві – використали з більшим розмахом.

Сподобалися сцени гуцульських танців, любовні замальовки Довбуша і Марічки, музичний супровід фільму, картинки Карпат (хоча й мало), гарний білесенький український одяг та достойне вбрання паничів. Хоча про одяг. На жаль, не маючи відповідної освіти, я теж запримітила певний «підступ». Згодом я прочитала багато коментарів. Люди, які мешкають у тому краї та, очевидно, розбираються у своїй історії, пишуть: у фільмі використано зовсім не автентичний одяг опришків, взагалі він ніби з майбутнього. Це і зрозуміло. Пошити таку кількість одягу, що відповідав би конкретним часовим та історичним рамкам – дороге задоволення.

Задля того, аби втримати глядача, додали деяких пікантних деталей – наприклад, реальні поцілунки героя Валерія Харчишина та героїні Марії Яремчук. А ще абсолютно гола дівчина, що пускає вінок у річку в Купальську ніч. Загалом у цій окремій сцені це є абсурдним та беззмістовним. Проте естетика жіночого витонченого тіла не може не сподобатися.

Аматорство як вид кіномистецтва

Навіть такому простому глядачу з народу, як я, зрозуміло, що картина знята аматорами. Монтаж, сюжет, режисура, акторська гра – аж кричать про грубі помилки та непрофесіоналізм. Не хотілося б критикувати нашого відомого земляка, але… Харчишин майже увесь фільм ходить з одним і тим самим виразом обличчя, ледь видушуючи із себе слова. Марійка, здається, трішки краще упоралася з роллю. Проте її гламурне «відшліфоване» обличчя мало нагадує просту дівчину з карпатського села.

Звичайно, тішить те, що зараз у будь-кого є змога знімати кіно за власний кошт. Що є певна ідейність, бажання говорити про нашу історію тощо. Усе це рано чи пізно приведе до якісного українського кінематографу. Зрозуміло, що аматори будуть вчитися на своїх помилках, аби стати професіоналами. І це добре.

До речі, дуже раджу подивитися трейлер! От саме він, мабуть, і приманив людей у зали кінотеатрів. Трейлер настільки класно змонтований, що ніби й не про цей фільм. Справжній гостросюжетний екшен! Шкода, що сам фільм виявився лише слабкою пародією на свій же трейлер…

Тетяна РІХТЕР